Постанова № 38334530, 15.04.2014, Луганський окружний адміністративний суд

9.5

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/1436/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Свергун І.О.,

за участі секретаря - Северіної А.С.,

представників позивача - Каплієнка В.Є. (довіреність від 27.12.2013 № 610/250), Алєксєєвої С.В. (довіреність від 17.01.2014 № 610/261), Армяновської Л.Є. (довіреність від 17.01.2014 № 610/262),

представників відповідача -Грановської Г.В. (довіреність від 24.03.2014 № 2524), Третьякова О.М. (довіреність від 09.01.2014 № 59),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Лутугинський науково-виробничий валковий комбінат» до Державної фінансової інспекції в Луганській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги «Про усунення порушень, виявлених в результаті ревізії» від 20.01.2014 № 12-06-14-14/523,

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2014 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Лутугинський науково-виробничий валковий комбінат» (далі - ДП «ЛНВВК», позивач) до Державної фінансової інспекції в Луганській області (далі - ДФІ в Луганській області, відповідач) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги «Про усунення порушень, виявлених в результаті ревізії» від 20.01.2014 № 12-06-14-14/523. Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

Відповідачем було проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.04.2011 по 01.08.2013, за результатами якої складено акт від 29.11.2013 № 06-21/010. Позивач не погодився з висновками акту ревізії та надав відповідачу заперечення, Однак, заперечення не були взяті відповідачем до уваги та 20.01.2013 було винесено вимогу № 12-06-14-14/523 «Про усунення порушень, виявлених в результаті ревізії» (далі - вимога). ДП «ЛНВВК» вважає, що відповідачем було порушено порядок проведення перевірки, вимогу винесено з порушенням чинного законодавства, викладені у вимозі порушення не відповідають дійсності, та вимога підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представники відповідача в ході судового розгляду справи проти позовних вимог заперечували, пояснили, що при проведення ревізії відповідачем не було допущено порушень чинного законодавства, в ході ревізії було встановлено завищення вартості виконаних робіт, зайве нарахування посадового окладу працівнику позивача та зайве перерахування єдиного соціального внеску, також було встановлено порушення розрахунку сум роялті та комісійної винагороди. На підставі акту ревізії було винесено вимогу «Про усунення порушень, виявлених в результаті ревізії» від 20.01.2014 № 12-06-14-14/523. Представники відповідача вважають, що при проведенні ревізії ДФІ в Луганській області діяла правомірно, а оскаржену вимогу винесено у відповідності до вимог чинного законодавства. Тому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

Згідно пунктів 1 та 2 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Згідно з пунктом 4 Положення Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів.

Відповідно до пункту 7 Положення Держфінінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах.

Згідно з пунктом 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15 пункту 6 Положення).

Статус органів державного фінансового контролю в Україні, їх функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII (далі - Закон № 2939).

Головними завданнями органу фінансового контролю відповідно до статті 2 Закону № 2939 є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Згідно зі статтею 10 Закону № 2939 органу державного фінансового контролю, серед іншого, надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

За приписами частини другої статті 15 Закону № 2939 законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Судом установлено, що позивач є державним підприємством, зареєстрованим у встановленому законом порядку, підприємство засноване на державній власності (том 1 арк. справи 22-27).

Відповідно до Плану роботи Державної фінансової інспекції України на ІІІ квартал 2013 року, на підставі направлення на проведення ревізії від 09.09.2013 № 1185 головним державним фінансовим інспектором Грановською Г.В. проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Лутугинський науково-виробничий валковий комбінат» за період з 01.04.2011 по 01.08.2013, за результатами якої було складено акт ревізії від 29.11.2013 № 06-21/010 (том 1 арк. справи 34-104).

На підставі акту ревізії відповідачем було винесено вимогу «Про усунення порушень, виявлених в результаті ревізії» від 20.01.2014 № 12-06-14-14/523 (том 1 арк. справи 29-33).

Вирішуючи питання про правомірність дій відповідача щодо проведення ревізії та складання акту ревізії, суд виходить з наступного.

Органи державного фінансового контролю при проведенні контрольних заходів керуються Законом № 2939, Постановою КМУ від 20.04.2006 № 550 «Про затвердження Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами» (далі - Порядок № 550) та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 3 Порядку № 550 встановлено, що планова виїзна ревізія - ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані контрольно-ревізійної роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням такої підконтрольної установи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться ревізія, не частіше ніж один раз на календарний рік.

Судом установлено, що ревізія фінансово-господарської діяльності ДП «ЛНВВК» за період з 01.04.2011 по 01.08.2013 проводилась відповідачем на виконання пункту 2.11 Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ України на ІІІ квартал 2013 року (том 4 арк. справи 249-250).

Відповідно до постанови КМУ від 27.12.2010 № 1234 «Про затвердження Порядку координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків і зборів», що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, у разі коли різні органи фінансового контролю запланували проведення у звітному періоді перевірки одного і того самого суб'єкта господарювання, така перевірка проводиться зазначеними органами одночасно. Плани перевірок погоджуються до 20 числа останнього місяця поточного кварталу з відповідним органом державної податкової служби.

Проведення контрольного заходу було погоджено з Головним управлінням Міндоходів у Луганській області. Так, ДФІ в Луганській області листом від 05.07.2013 № 12-02-17-17/6130 направила до Головного управління Міндоходів у Луганській області для погодження план-графік проведення планових перевірок на ІІІ квартал 2013 року. 16.07.2013 відповідачем було отримано погоджений графік (том 4 арк. справи 251-258).

Згідно зі ст. 11 Закону № 2939 та п. 9 Порядку № 550 тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати 30 робочих днів та може продовжуватись за рішенням суду на 15 робочих днів. Відповідно до п. 22 Порядку № 550 планова виїзна ревізія може бути зупинена у разі необхідності проведення зустрічних звірок, без завершення яких неможливе якісне проведення ревізії, термінового виконання інших завдань відповідно до повноважень, передбачених Законом, а також у разі обґрунтованого звернення об'єкта контролю за погодженням з керівником контролюючого органу. При цьому ревізія повинна бути закінчена протягом 60 робочих днів. Строк, на який зупинено ревізію, не включається до тривалості її проведення.

Ревізію було проведено з 10.09.2013 по 29.11.2013 (з призупиненням з 21.10.2013 по 15.11.2013, з 21.11.2013 по 26.11.2013 для проведення зустрічних звірок та 16.09.2013, 23.09.2013, 30.09.2013, 07.10.2013, 14.10.2013, 18.11.2013 у зв'язку зі встановленням додаткового вихідного дня у позивача).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04.12.2013 у справі № 812/9423/13-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.01.2014, було надано дозвіл на продовження терміну проведення планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «ЛНВВК» на 15 робочих днів з дня набрання постановою законної сили (том 4 арк. справи 259-267).

За результатами ревізії відповідачем було складено акт від 29.11.2013 № 06-21/010.

Слід також зазначити, що позивач допустив фахівця відповідача до проведення ревізії без зауважень. Акт, складений за наслідками проведеного заходу, було вручено позивачу.

На підставі викладеного суд вважає, що при проведенні ревізії та складанні акту ревізії відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Порушень вимог законодавства при проведенні відповідачем ревізії та складанні акта ревізії судом не встановлено.

Також суд зауважує, що самі по собі дії з проведення ревізії та складання акта ревізії є способом реалізації наданих органу повноважень та не тягнуть для позивача правових наслідків. Такі наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії, в даному випадку - вимога про усунення виявлених порушень.

Отже, позовні вимоги про визнання дій відповідача щодо проведення ревізії та складання акта ревізії протиправними не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги ДФІ в Луганській області «Про усунення порушень, виявлених в результаті ревізії» від 20.01.2014 № 12-06-14-14/523, суд дійшов наступного.

Пунктом 1 вимоги вказано опрацювати матеріали ревізії та вжити вичерпні заходи щодо усунення виявлених порушень, розглянути питання притягнення до відповідальності винних осіб (з оформленням розпорядчого документу).

У пункті 2 вимоги зазначено, що в порушення вимог п.п. 3.2.5, 3.3.9, 3.2.11, 3.2.8 ДБН Д.1.1-1-2000 «Правил визначення вартості будівництва», затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000 № 1/4 із змінами і доповненнями, ТОВ «Інститут Термопроект» завищено вартість робіт на загальну суму 687034,31 грн., в тому числі: - на 401986,23 грн. у зв'язку з не підтвердженням списання товарно-матеріальних цінностей та витрат на машини первинними документами; - на 127559,74 грн. внаслідок завищення вартості обладнання; - 157488,34 грн. внаслідок включення витрат на відрядження інженерно-технічних робітників, які не передбачені загальновиробничими витратами, що призвело до незаконних витрат Комбінату на 687034,31 грн., у зв'язку з чим: відобразити в обліку дебіторську заборгованість по ТОВ «Інститут Термопроект» за невиконані роботи (різницю у вартості виконаних робіт) у сумі 687034,31 грн. Стягнути з ТОВ «Інститут Термопроект» незаконні витрати в сумі 687034,31 грн. та повернути на реєстраційний рахунок Комбінату або відшкодувати шляхом виконання обсягу робіт на відповідну суму.

Судом установлено, що між ДП «ЛНВВК» та ТОВ «Інститут Термопроект» було укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти від 24.05.2011 № К 028Т (том 7 арк. справи 142-145). На виконання умов договору ТОВ «Інститут Термопроект» було виконано роботи з реконструкції газової термічної печі (капітальний ремонт з модернізацією), на підтвердження виконаних робіт було складено акт за формою № КБ-2в (том 7 арк. справи 149-174). Вартість робіт склала 4493929,31 грн., роботи було оплачено позивачем.

ДФІ в Луганській області було проведено зустрічну звірку в ТОВ «Інститут Термопроект» за період з 01.04.2011 по 31.08.2013, за результатами якої складено довідку від 15.11.2013 № 06-21/174 «з» (том 7 арк. справи 129-136). Зустрічною звіркою встановлено, що виконання робіт з модернізації газової термічної печі з вакантним подом ДП «ЛНВВК» здійснювалось ТОВ «Інститут Термопроект» із залученням субпідрядного підприємства. До зустрічної звірки надано договір від 26.04.2012 № 1/04, укладений ТОВ «Інститут Термопроект» з колективним ремонтно-будівельним підприємством «Окант». До зустрічної звірки акти здачі-приймання виконаних робіт субпідрядного підприємства «Окант» не надано.

Зустрічною звіркою встановлено, що оприбуткування та списання товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Інститут Термопроект» здійснюється по рахунку 20 «ТМЦ» без зазначення об'єктів ремонту загалом по підприємству.

До зустрічної звірки не надано матеріальні звіти ТОВ «Інститут Термопроект». Директор ТОВ «Інститут Термопроект» Модилевський Б.В. у письмовому поясненні пояснив, що матеріальні звіти не складались. Списання по об'єкту здійснювалось у період: 4 квартал 2012 року. По рахунку 10 «Основні засоби» в обліку ТОВ «Інститут Термопроект» основні засоби не рахуються (том 7 арк. справи 212-213).

Суцільним співставленням даних підсумкової відомості ресурсів акту форми № КБ-2в за грудень 2012 року 4451024,69 грн. за даними оборотно-сальдових відомостей по рахунку 20 за жовтень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року та січень-серпень 2013 року не підтверджено списання по обліку ТОВ «Інститут Термопроект» товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 385093,80 грн. з ПДВ, що є порушенням вимог п. 3.3.9 ДБН Д.1.1-1-2000 «Правила визначення вартості будівництва», затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000 № 174.

Довідка зустрічної звірки від 15.11.2013 № 06-21/174 «з» була підписана директором ТОВ «Інститут Термопроект» без зауважень.

Відповідно до п. 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом МФУ від 24.05.1995 № 88, та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо не неможливо, безпосередньо після її завершення.

В даному випадку до актів приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в було включено витрати матеріальних ресурсів, придбання яких не підтверджено первинними бухгалтерськими документами виконавцем робіт - ТОВ «Інститут Термопроект».

Таким чином, відображення в обліку позивача актів форми КБ-2в, в яких зазначено недостовірні дані щодо понесених витрат на придбання матеріалів, призвело до порушення вимог п. 1 ст. 3, п. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та, як наслідок, перерахування коштів ТОВ «Інститут Термопроект» у завищених розмірах на суму 385093,80 грн. (з ПДВ), що призвело до нанесення матеріальної шкоди (збитків) на зазначену суму.

Крім того, встановлено факти завищення вартості обладнання в акті форми № КБ-2в за грудень 2012 року 4451024,69 грн. у порівнянні з даними оборотно-сальдових відомостей по рахунку 20 за грудень 2012 року та видатковими накладними на загальну суму 127559,74 грн., що є порушенням вимог п.п. 3.1.5, 3.1.13.1 ДБН Д.1.1-1-2000.

Також встановлено, що до актів форми № КБ-2в включено витрати машин та механізмів на загальну суму 16982,43 грн. без ПДВ. Документи щодо підтвердження роботи машин та механізмів ТОВ «Інститут Термопроект» до звірки не надано.

При проведенні зустрічної звірки у ТОВ «Інститут Термопроект» встановлено, що до актів форми № КБ-2в включено витрати на відрядження в загальній сумі 223688,66 грн. (без ПДВ).

На письмове питання щодо врахування в актах форми КБ-2в витрат на відрядження директор ТОВ «Інститут Термопроект» Модилевський Б.В. пояснив, що в актах форми № КБ-2в не враховувались витрати на відрядження субпідрядних організацій.

Згідно з наказами на відрядження та авансових звітів до переліку працівників включено директора, заступників директора, головного конструктора ТОВ «Інститут Термопроект» з витратами (добові, проживання) на загальну суму 173606,64 грн. з ПДВ (144672,2 грн.*1,2). Витрати на службові відрядження таких працівників входять до переліку загальновиробничих витрат та враховані усередненими показниками для визначення розміру загальновиробничих витрат та включені в акти форми № КБ-2в зайво.

Первинними документами, що посвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського та харчування та послуг». Відображення в обліку позивача актів форми КБ-2в, в яких зазначено недостовірні дані щодо понесених витрат на відрядження, призвело до порушення вимог ч. 1 ст. 3, ч. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та, як наслідок, перерахування коштів ТОВ «Інститут Термопроект» у завищених розмірах. Унаслідок вказаного порушення позивачу завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 163513,03 грн.

У пункті 2 вимоги також зазначено, що в порушення вимог п.п. 3.2.5, 3.2.9, 3.2.11, 3.2.8 ДБН Д.1.1-1-2000 ТОВ «Променергоінжиніринг» завищено вартість робіт на загальну сум 8858,56 грн., в тому числі - на 3578,56 грн. у зв'язку з непідтвердженням списання товарно-матеріальних цінностей та витрат на машини первинними документами; - 5280,00 грн. внаслідок включення витрат на відрядження інженерно-технічних робітників, які не передбачені загальновиробничими витратами, що призвело до незаконних витрат на 8858,56 грн., у зв'язку з чим: відобразити в обліку дебіторську заборгованість по ТОВ «Променергоінжиніринг» за невиконані роботи (різницю у вартості виконаних робіт) у сумі 8858,56 грн. Стягнути з ТОВ «Променергоінжиніринг» незаконні витрати в сумі 8858,56 грн. та повернути на реєстраційний рахунок Комбінату або відшкодувати шляхом виконання обсягу робіт на відповідну суму.

Судом установлено, що 16.10.2009 між ДП «ЛНВВК» та ТОВ «Променергоінжиніринг» було укладено договір підряду № 180/16.10, згідно з яким здійснювалось виконання робіт та проводились взаєморозрахунки по реконструкції системи опалення ДП «ЛНВВК» на суму 13168104 грн.

ДФІ в Луганській області було проведено зустрічну звірку ТОВ «Променергоінжиніринг», за результатами якої складено довідку від 15.11.2013 № 06-21/173 «з» (том 7 арк. справи 37-65). Довідку зустрічної звірки підписано заступником генерального директора ТОВ «Променергоінжиніринг» Яшиним Д.В. без зауважень.

Згідно наданих до зустрічної звірки зворотно-сальдових відомостей по рахунку 201 «Сировина та матеріали» списання матеріальних ресурсів здійснюється без зазначення загалом по Товариству.

Зустрічною звіркою встановлено, що в актах форми № КБ-2в за квітень 2012 року пред'явлено світлозвукову сигналізацію на 1 шт. менше на суму 357,10 грн. без ПДВ та на конструкції з листової сталі на 9 шт. менше на суму 2625,03 грн. без ПДВ, ніж відображено в обліку Товариства.

Також зустрічною звіркою встановлено, що в акти за формою № КБ-2в у графу інші супутні витрати включено витрати на відрядження працівників у розмірі 18140,00 грн. без ПДВ. Згідно наказів на відрядження та авансових звітів до переліку працівників включено виконроба з витратами на загальну суму 5280,00 грн. з ПДВ. Витрати на відрядження таких працівників входять до переліку загальновиробничих витрат та враховані усередненими показниками Держбуду, тобто, вже враховані складом загальновиробничих витрат та включені в акти форми № КБ-2в зайво. Таким чином, подвійне включення витрат на відрядження призвело до завищення вартості робіт на суму 5280,00 грн.

Внаслідок оплати ТОВ «Променергоінжиніринг» завищеної вартості виконаних робіт позивачу завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 8858,56 грн.

Також у пункті 2 вимоги вказано, що в порушення вимог п.п. 3.2.5, 3.3.9 ДБН Д.1.1-1-2000 ТОВ «Каскад-СД» завищено вартість робіт на 6467,48 грн. внаслідок подвійного включення заготівельно-складських витрат та витрат на транспортування матеріалів, що призвело до незаконних витрат на зазначену суму, у зв'язку з чим: відобразити в обліку дебіторську заборгованість по ТОВ «Каскад-СД» за невиконані роботи (різницю у вартості виконаних робіт) у сумі 6467,48 грн. Стягнути з ТОВ «Каскад-СД» незаконні витрати на суму 6467,48 грн. та повернути на реєстраційний рахунок Комбінату або відшкодувати шляхом виконання обсягу робіт на відповідну суму.

ДФІ в Луганській області було проведено зустрічну звірку у ТОВ «Каскад-СД» з метою документального підтвердження реальності та повноти відображення в обліку виду, обсягу операцій та розрахунків з ДП «ЛНВВК» за період з 01.04.2011 по 31.08.2013, за результатами якої складено довідку від 31.10.2013 № 06-21/164 «з» (том 7 арк. справи 80-91). Довідку зустрічної звірки підписано директором ТОВ «Каскад-СД» Шведченко С.О. без зауважень.

Зустрічною звіркою встановлено, що за період з 01.04.2011 по 31.08.2013 між ДП «ЛНВВК» (замовник) та ТОВ «Каскад-СД» (підрядник) укладалися договори підряду, згідно з якими здійснювалось виконання робіт.

Придбання будівельних матеріалів у 2011-2012 роках здійснювалось за договорами поставки продукції у постачальників. Доставка придбаних матеріалів здійснювалась також у рамках договорів постачання вказаними постачальниками. Умовами договорів на постачання будівельних матеріалів передбачено їх транспортування. Розрахунки здійснюються шляхом фактичного одержання товару згідно з накладною. Тобто, відпускна ціна матеріалу, яка визначена в накладних, вже враховує витрати з транспортування цих матеріалів.

Зустрічною звіркою встановлено, що до вартості матеріалів у підсумкових відомостях ресурсів актів форми № КБ-2в, крім відпускної ціни матеріалів, у порушення п.п. 3.2.5, 3.3.9 ДБН Д.1.1-1-2000, включено витрати з транспортування матеріалів та відсоток на заготівельно-складські витрати на загальну суму 6467,48 грн., які ТОВ «Каскад-СД» фактично не понесені.

Таким чином, у судовому засіданні знайшли своє підтвердження вказані в акті ревізії та вимозі порушення вимог чинного законодавства, тому підстав для задоволення вказаної частини позовних вимог немає.

В пункті 2 вимоги також зазначено, що в порушення п.п. 3.2.11, 3.2.8 та п. 3.3.10.1 ДБН Д.1.1-1-2000 завищено вартість виконаних ремонтно-будівельних робіт, які не оплачено Комбінатом, що призвело до зайвого нарахування коштів внаслідок завищення вартості виконаних ремонтно-будівельних робіт на загальну суму 34115,79 грн., у зв'язку з чим: провести коригування кредиторської заборгованості Комбінату вартості ремонтно-будівельних робіт, які не оплачено, в бік зменшення на 34115,79 грн.

Суд вважає, що вказана частина пункту 2 вимоги підлягає скасуванню, як протиправна, оскільки така вимога є неконкретизованою, в даному пункті не зазначено, за якими саме контрагентами повинно бути здійснено коригування кредиторської заборгованості, не зазначено, за якими договорами чи актами виконаних робіт, за який період часу, як це передбачено Порядком № 550.

У пункті 3 вимоги викладено, що ревізією дотримання законодавства при встановленні, нарахуванні та виплаті працівникам посадових окладів і тарифних ставок, надбавок та доплат встановлено, що в порушення вимог статті 97 Кодексу законів про працю в Україні, ст. 15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР зайво нараховано та виплачено посадового окладу працівнику Комбінату за час виконання обов'язків за вакантною посадою на загальну суму 92712,21 грн. та, як наслідок, зайво нараховано єдиного соціального внеску на суму 35731,29 грн., чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) Комбінату на 128443,50 грн., у зв'язку з чим: здійснити перерахунок зайво отриманої заробітної плати посадовій особі Комбінату: стягнути кошти у сумі 92712,21 грн. з осіб, що їх безпідставно отримали, та здійснити коригування зайвих перерахувань єдиного соціального внеску у сумі 35731,29 грн.; в іншому випадку з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, стягнути шкоду в сумі 92712,21 грн.

Судом установлено, що відповідно до наказу ДП «ЛНВВК» від 14.09.2009 № 1197 на час вакантної посади заступника генерального директора з правових питань виконання обов'язків заступника генерального директора з правових питань з 14.09.2009 покладено на юрисконсульта позивача Каплієнка В.Є. В наказі зазначено, що оплату праці здійснювати згідно з законодавством (том 6 арк. справи 238).

Ревізією встановлено, що в період з 01.04.2011 по 31.08.2013 юрисконсульту позивача Каплієнку В.Є. посадовий оклад нараховувався та виплачувався в розмірі посадового окладу, встановленого штатним розкладом заступнику генерального директора з правових питань.

Статтею 32 Кодексу законів про працю України передбачено переведення працівника на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, яке допускається тільки за його згодою.

При цьому фактичного переведення на посаду заступника генерального директора з правових питань не відбулося, відповідно до трудової книжки Каплієнка В.Є. у період з 01.04.2011 по 31.08.2013 він займав посаду юрисконсульта ДП «ЛНВВК» (том 6 арк. справи 241-243).

Виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника має місце, коли працівник підприємства разом зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, виконує обов'язки іншого, тимчасово відсутнього, працівника (ст. 105 КЗпП і п. 2 Постанови Ради Міністрів СРСР «Про порядок та умови суміщення професій (посад)» від 04.12.1981 № 1145 (далі - постанова № 1145). При цьому під виконанням обов'язків тимчасово відсутнього робітника без звільнення від своєї основної роботи слід розуміти заміщення робітника, відсутнього у зв'язку з хворобою, відпусткою, відрядженням та з інших причин, коли у відповідності до вимог діючого законодавства за ним зберігається робоче місце (посада).

За додаткове навантаження з виконання обов'язків тимчасово відсутнього співробітника працівнику підприємства, на підставі ст. 105 КЗпП, здійснюється відповідна доплата.

Слід звернути увагу: п. 15 постанови № 1145 містить перелік категорій працівників, на яких дія цієї постанови не поширюється, і, які відповідно не мають права на доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. До них, зокрема, належать: керівники підприємств, установ і організацій, їх заступники та помічники; головні спеціалісти; керівники структурних підрозділів, відділів, цехів, служб та їх заступники.

Окремим випадком виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника є тимчасове замісництво.

Відповідно до Роз'яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29.12.1965 № 30/39 (далі - роз'яснення № 30/39) тимчасовим замісництвом вважається виконання службових обов'язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю.

Тимчасове замісництво, як правило, застосовується у разі потреби заміщення працівника, що обіймає вищу посаду, тобто йдеться про заміщення керівників усіх рівнів - підприємств, виробництв, цехів, відділів.

Як випливає з визначення тимчасового замісництва, наведеного в роз'ясненні № 30/39, тимчасовий заступник, на відміну від виконуючого обов'язки тимчасово відсутнього працівника, виконує виключно чужі обов'язки, тобто на період замісництва він звільняється від виконання своєї роботи, обумовленої трудовим договором.

Крім того, як і у разі виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, йдеться саме про тимчасове замісництво, тобто припускає заміщення працівника, відсутнього через хворобу, відпустку, відрядження та з інших причин. При цьому, як передбачено п. 2 роз'яснення № 30/39, призначення працівника виконуючим обов'язки на вакантній посаді, не допускається. Єдиним винятком є призначення на посаду вищим органом управління.

Враховуючи викладене, суд погоджується з висновками відповідача про те, що юрисконсульту Каплієнку В.Є. здійснювалась оплата праці за посадовим окладом заступника директора з правових питань за відсутності правових підстав для цього.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування пункту 3 вимоги не підлягають задоволенню.

У пункті 4 вимоги вказано, що ревізією нарахування Комбінатом роялті встановлено завищення його нарахування на 7299228,33 грн., у тому числі:

в порушення вимог п. п. 3, 4, 5 Порядку включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженого постановою КМУ від 21.05.2012 № 446, Постанови КМУ від 04.06.2008 № 520 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди авторам технологій і особам, які здійснюють їх трансфер», та недотримання вимог ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, за період з 01.06.2012 по 31.12.2012 зайво нараховано роялті на користь ТОВ «Нові машини та технології» у сумі 179479,29 грн., оплату по якому здійснено на 165834,81 грн., внаслідок його нарахування на ціну, яка вже містила роялті, чим нанесено матеріальну шкоду (збитки) Комбінату на 165834,81 грн., у зв'язку з чим: провести коригування кредиторської заборгованості Комбінату до ТОВ «Нові машини та технології» з розрахунків по роялті у бік зменшення на 179497,29 грн.;

в порушення вимог п.п. 140.1.2 Податкового кодексу України, яким передбачено, що витрати з нарахування роялті відносяться до витрат подвійного призначення платника податку на прибуток, а також недотримання вимог ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вимог пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 319, внаслідок нарахування роялті на валки, які виготовлено без використання патентів, зайво нараховано та віднесено до складу витрат роялті у загальній сумі 7119731,04 грн., у зв'язку з чим: провести коригування кредиторської заборгованості Комбінату до ТОВ «Нові машини та технології» з розрахунків по роялті у бік зменшення на 7119731,04 грн.

Зі вказаними висновками відповідача суд не погоджується з наступних підстав.

Судом установлено, що між ТОВ «НТП «Нові машини та технології» (надалі - Ліцензіар) та ДП «ЛНВВК» (надалі - Ліцензіат) укладено ліцензійний договір від 30.06.2004 № 04-322 та додаткові угоди про використання винаходів, які отримали патенти (том 4 арк. справи 160-169). За умовами ліцензійного договору Ліцензіар є власником патентів на винаходи № № 21316,21317, 36978, 58816 А, 60750 А, 62257 А, які стосуються способів та пристроїв для виготовлення прокатних валків. Ліцензіат бажає придбати на умовах даного договору ліцензію на використання винаходів, на які отримані патенти № № 21316,21317, 36978, 58816 А, 60750 А, 62257 А, з метою виготовлення, пропозиції до продажу, продажу продукту, виготовленого на основі винаходів із застосуванням способів та пристроїв, що охороняються цими патентами. Згідно з п. 7.1 ліцензійного договору за надання прав, передбачених цим договором, та технічну документацію, Ліцензіат виплачує Ліцензіару роялті у розмірі 9% від загальної вартості об'єму продаж продукції за ліцензією без ПДВ. Відповідно до п. 1.7 додаткової угоди від 24.12.2012 розмір роялті складає 8,3% від загальної ціни продажу продукції за ліцензією без ПДВ.

Відповідно до п.п. 14.1.225. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Згідно з Порядком включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженого постановою КМУ від 21.05.2012 № 446:

П. 3. Сума роялті та інших ліцензійних платежів під час визначення митної вартості оцінюваних товарів включається до ціни за таких умов: роялті та інші ліцензійні платежі стосуються оцінюваних товарів; покупець повинен сплачувати роялті та інші ліцензійні платежі прямо чи опосередковано, що є умовою продажу оцінюваних товарів незалежно від того чи закріплена така умова в договорі купівлі-продажу оцінюваних товарів; сума роялті та інших ліцензійних платежів не включена до ціни.

П. 4. Якщо на момент митного оформлення оцінюваних товарів декларант або уповноважена ним особа має відомості про суму роялті та інших ліцензійних платежів, він зобов'язаний під час визначення митної вартості зазначених товарів включити таку суму до ціни.

П. 5. Розрахунок суми роялті та інших ліцензійних платежів, яка включається до ціни, здійснюється відповідно до умов ліцензійного договору або іншого договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Матеріалами ревізії встановлено, підтверджується первинними бухгалтерськими документами та не заперечується сторонами, що в період з 01.06.2012 по 31.08.2013 ДП «ЛНВВК» було виготовлено валків прокатних з використанням патентів на суму 24154573,71 грн. Сума нарахованого роялті складає 2173911,63 грн.

Ревізором здійснено розрахунок роялті з суми реалізованих валків. Здійснюючи розрахунок, ревізор виходив з того, що до ціни вже включено роялті. За посиланнями відповідача сума реалізації валків прокатних, виготовлених з використанням патентів без роялті складає 22160159,36 грн. (24154573,71*100/109), відповідно, сума роялті повинна складати 1994414,34 грн. (22160159,36*9%).

Таким чином, різниця між сумою роялті, визначеною позивачем, та сумою роялті, визначеною ревізором, складає 179497,29 грн.

Як встановлено судом, за умовами ліцензійного договору роялті виплачується в відсотковому відношенні від загальної вартості об'єму продаж продукції за ліцензією без ПДВ. Сума роялті вираховувалась позивачем саме від загальної вартості об'єму продажу продукції за ліцензією.

Державний фінансовий інспектор здійснив розрахунок роялті, виходячи з суми реалізації валків без роялті, що суперечить пункту 4 Порядку включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженого постановою КМУ від 21.05.2012 № 446.

На підставі викладеного суд вважає висновки відповідача у вказаній частині помилковими, а доводи позивача - обґрунтованими.

Щодо другої частини пункту 4 вимоги слід зазначити наступне.

На підставі ліцензійного договору від 30.06.2004 № 04-322 між ТОВ «НТП «Нові машини та технології» та ДП «ЛНВВК» розмір плати за використання об'єкта інтелектуальної власності визначено у відсотковому відношенні від загальної вартості об'єму продаж продукції за ліцензією без ПДВ.

Згідно з п. 7.1 ліцензійного договору від 30.06.2004 № 04-322 за надання прав, передбачених цим договором, на винаходи, які стосуються способів та пристроїв для виготовлення прокатних валків, Ліцензіат виплачує Ліцензіару роялті в розмірі 9% від загальної вартості об'єму продаж продукції за ліцензією без ПДВ, а з 01.01.2013 згідно з додатковою угодою від 24.12.2012 - роялті в розмірі 8,3% від загальної вартості об'єму продаж продукції за ліцензією без ПДВ.

Базою для визначення суми роялті приймається загальна вартість продажу продукції, виготовленої з використанням патентів на технологію виробництва валків центробіжним способом.

Роблячи висновок про те, що позивачем було допущено порушення внаслідок нарахування роялті на валки, які виготовлено без використання патентів, ревізор керувався інформацією про використання патентів при виготовленні валків, наданою директором з економіки ДП «ЛНВВК» Армяновською Л.Є. (том 5 арк. справи 210). Проте, з таким висновком ревізора погодитися не можна.

Судом установлено, що позивачем було укладено договори з ТОВ НТП «Нові машини та технології», ПАТ «Маріупольський металургійний завод імені Ілліча» на постачання товару (валків чавунних прокатних) (том 8 арк. справи 151-164).

За період, що перевірявся, позивачем виготовлялися валки центробіжним способом, що підтверджується технічними угодами, згідно з якими всі валки з індексом «ц» відливаються центробіжним способом (том 8 арк. справи 161 на звороті, арк. справи 174 на звороті), специфікаціями, Технічними умовами ТУ У 27.1-26524137-1291:2007, картами плавок, комплексною робочою інструкцією виготовлення прокатних валків центробіжним способом (том 8 арк. справи 175-228). Валки, відлиті центробіжним способом, відповідно до «Класифікатора валків, що відливаються центробіжним способом на вертикальній центробіжній машині ЦЛВ 800-2 на 2011, 2012, 2913 роки» (том 4 арк. справи 151-153) підпадають під нарахування роялті.

Постачання валків чавунних прокатних підтверджується видатковими накладними, рахунками, вантажно-митними деклараціями (том 2 арк. справи 1-230, том 3 арк. справи 1-219, том 4 арк. справи 1-120)

Наказом Державної податкової служби України від 15.02.2012 № 122 затверджена Узагальнююча податкова консультація щодо деяких питань з оподаткування податком на прибуток при виплаті роялті, в якій зазначено, що витрати з нарахування роялті відносяться до витрат подвійного призначення, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у складі інших витрат. Водночас, якщо витрати з нарахування роялті можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, то такі витрати враховуються у складі собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на інформацію про використання патентів при виготовленні валків, надану директором з економіки ДП «ЛНВВК» Армяновською Л.Є., оскільки ревізором зроблено висновок без дослідження первинних бухгалтерських та технічних документів. Натомість, на підставі досліджених у судовому засіданні документів первинного бухгалтерського обліку суд робить висновок, що позивачем було дотримано умови нарахування роялті за використання технології виготовлення продукції з використанням патентів. Таким чином, позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню, а пункт 4 вимоги підлягає скасуванню.

У пункті 5 вимоги зазначено, що ревізією реалізації валків установлено, що Комбінатом у порушення ч. 3 ст. 1012, ч. 1 ст. 1013 Цивільного кодексу України та недотримання вимог ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», внаслідок невиконання істотних умов договорів комісії, зайво нараховано та сплачено комісійної винагороди на користь комісіонерів у сумі 94125,15 грн., оплата по яких проведена в сумі 80462,67 грн., що призвело до незаконних витрат Комбінату в сумі 80462,67 грн., у зв'язку з чим: провести коригування кредиторської заборгованості Комбінату до ТОВ «Нові машини та технології» з розрахунків по комісійній винагороді у бік зменшення на 94125,15 грн.

Судом установлено, що між ДП «ЛНВВК» та ТОВ «НТП «Нові машини та технології» було укладено договори комісії від 10.09.2010 ДК 10-684, від 28.12.2010 ДК 11-693, від 10.01.2011 ДК 11-709, від 21.01.2011 ДК 11-696, від 19.12.2011 ДК 12-725 (том 4 арк. справи 169-197), згідно з якими здійснювалась реалізація валків. За умовами договорів комісійна винагорода нараховується Комісіонером (ТОВ «НТП «Нові машини та технології») та виплачується Комітентом (ДП «ЛНВВК») у розмірі, відповідно до умов договорів, від вартості реалізованої продукції та у строки, визначені у договорах по курсу НБУ на день оформлення вантажно-митної декларації на реалізацію продукції.

Вартість реалізації продукції підтверджується первинними бухгалтерськими документами: звітами комісіонера, актами приймання-передачі виконаних послуг (том 5 арк. справи 18-21, 30-40, 52-53, 80-109).

За даними позивача вартість реалізованої продукції за період, що перевірявся, складає 97925474,89 грн., за даними фінансового інспектора - 95525334,69 грн. Відповідно, сума комісійної винагороди за даними позивача складає 2918307,14 грн., за даними відповідача - 2707209,65 грн.

Така різниця в сумах виникла внаслідок неоднакового підходу до розрахунків у позивача та відповідача.

Здійснюючи розрахунки, відповідач виходив з того, що відповідно до умов договорів комісійну винагороду комісіонера включено до ціни продукції. Відтак, на думку ревізора, розмір комісійної винагороди слід розраховувати з суми, отриманої шляхом віднімання суми комісійної винагороди від загальної ціни, та з отриманої суми вираховувати вже суму комісійної винагороди.

З такою позицією відповідача суд не погоджується.

За умовами договорів комісії розмір комісійної винагороди визначається у відсотковому відношенні від вартості реалізованої продукції та у строки, зазначені в договорах за курсом НБУ на день оформлення ВМД на реалізацію продукції. Суми, на які здійснено реалізацію продукції, відображено в звітах комісіонера. Нарахування комісійної винагороди здійснювалось на суму реалізованої продукції за цінами, що відображені в договорі та у звітах комісіонерів. Відтак, суд вважає, що розрахунок суми комісійної винагороди від загальної ціни реалізованої продукції є вірним.

Судом не встановлено порушень чинного законодавства при визначенні розміру комісійної винагороди, тому доводи позивача в цій частині суд вважає обґрунтованими, пункт 5 вимоги підлягає скасуванню як протиправний.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд робить висновок про визнання протиправними та скасування пункту 2 в частині щодо проведення коригування кредиторської заборгованості Комбінату вартості ремонтно-будівельних робіт, які не оплачені, у бік зменшення на 34115,79 грн.; пункту 4 та пункту 5 вимоги Державної фінансової інспекції в Луганській області «Про усунення порушень, виявлених в результаті ревізії» від 20.01.2014 № 12-06-14-14/523. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ч. 3 цієї статті якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Зважаючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача відповідно до задоволеної частини позовних вимог, а саме - в сумі 2472,54 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 7, 11, 17, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Лутугинський науково-виробничий валковий комбінат» до Державної фінансової інспекції в Луганській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги «Про усунення порушень, виявлених в результаті ревізії» від 20.01.2014 № 12-06-14-14/523 задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункт 2 в частині щодо проведення коригування кредиторської заборгованості Комбінату вартості ремонтно-будівельних робіт, які не оплачені, у бік зменшення на 34115,79 грн.; пункт 4 та пункт 5 вимоги Державної фінансової інспекції в Луганській області «Про усунення порушень, виявлених в результаті ревізії» від 20.01.2014 № 12-06-14-14/523.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Лутугинський науково-виробничий валковий комбінат» судові витрати в сумі 2472 грн. 54 коп. (дві тисяч чотириста сімдесят дві грн. 54 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанову складено в повному обсязі 22 квітня 2014 року.

Суддя І.О. Свергун