Рішення № 38334069, 16.04.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 квітня 2014 р. Справа № 902/1622/13

Господарський суд Вінницької області у складі колегії суддів: головуючого судді Банаська О.О., суддів Мельника П.А., Яремчука Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України", м.Київ

до: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м.Вінниця

про стягнення боргу та штрафних санкцій в сумі 539 373,80 грн.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: не з'явився.

відповідача: Рибаченко І.В., довіреність № 02/1504 від 04.09.2013 року, посвідчення підприємства № 137.

ВСТАНОВИВ :

Дочірньою компанією "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України" подано позов до Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про стягнення 539 373,80 грн., з яких 433 236,32 грн. основного боргу, 62 533,33 грн. пені за період з 01.06.2012 року по 29.11.2013 року, 30 326,54 грн. - 7 % штрафу та 13 277,61 грн. - 3 % річних за період з 01.06.2012 року по 29.11.2013 року в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання, яке виникло із договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-298 від 25.06.2012 року в частині проведення оплати в строки встановлені вказаним договором.

Ухвалою суду 02.12.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1622/13 та призначено її до розгляду в засіданні суду на 12.12.2013 року.

В зв'язку з неподанням сторонами матеріалів, які вимагались ухвалою суду від 02.12.2013 року розгляд справи 12.12 2013 року було відкладено до 20.12.2013 року.

Ухвалою від 20.12.2013 року розгляд справи відкладено до 22.01.2014 року в зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів, зокрема доказів щодо порядку укладення договору № 14/12-298 від 25.06.2013 року сторонами у справі.

17.01.2014 року від позивача до суду надійшла телеграма в якій висловлено прохання відкласти розгляд справи на іншу дату мотивоване неможливістю забезпечити явку в судове засідання уповноваженого представника в зв'язку з реорганізацією підприємства та відсутністю коштів на відрядження.

В зв'язку з неявкою позивача та неподанням витребуваних доказів розгляд справи ухвалою від 22.01.2014 року відкладено до 03.02.2014 року.

03.02.2014 року в судовому засіданні представником позивача подано заперечення на відзив відповідача (№ 31/10-2П від 31.01.2014 року), а також представниками сторін подано клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою від 03.02.2014 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 12.02.2014 року.

11.02.2014 року від позивача до суду надійшла телеграма з проханням відкласти розгляд справи на іншу дату в зв'язку з відсутністю коштів на відрядження та відсутністю можливості направлення в засідання суду уповноваженого представника проти якого представник відповідача не заперечував.

З огляду на подане клопотання, розгляд справи ухвалою суду від 11.02.2014 року відкладено до 17.02.2014 року, повторно зобов'язано сторони надати суду докази щодо проведення переговорів спрямованих на укладення договору № 14/12-298 від 25.06.2013 року щодо якого існують певні розбіжності.

Під час проведення судового засідання 17.02.2014 року суд дійшов висновку, що справа № 902/1622/13 відноситься до категорії справ значної складності, враховуючи наявність у справі двох договорів під одним № 14/12-298 та від однієї дати - 25.06.2013 року, але різних за змістом, на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог та заперечень, необхідність у витребуванні значного обсягу доказової бази для всебічного та об'єктивного з'ясування обставин спору у зв'язку з чим суддя звернувся до керівництва суду з заявою про створення колегії у складі трьох суддів для розгляду вказаної справи.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Вінницької області від 17.02.2014 року для розгляду справи № 902/1622/13 створено колегію у складі головуючого судді Банасько О.О., суддів Тварковського А.А., Яремчука Ю.О.

Ухвалою суду від 18.02.2014 року справу прийнято колегією до провадження з призначенням її до розгляду на 02.04.2014 року.

01.04.2014 року до суду надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи мотивована участю 02.04.2014 року начальника юридичного відділу підприємства в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду.

Розпорядженням керівника апарату суду Вінницької області від 01.04.2014 року суддю Тварковського А.А. виведено із складу колегії суддів по справі № 902/1622/13, у зв'язку з його призовом на військову службу під час мобілізації та введено до складу колегії суддю Мельника П.А.

Ухвалою суду від 02.04.2014 року справу прийнято колегією до провадження.

В зв'язку з неявкою в засідання суду представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 18.02.2014 року щодо надання доказів необхідних для вирішення спору, розгляд справи ухвалою суду від 02.04.2014 року відкладено до 16.04.2014 року.

В засідання суду представник позивача не з'явився, надіславши на адресу суду телеграму про розгляд справи без його участі мотивовану відсутністю коштів на відрядження та реорганізацією підприємства.

Разом з тим від позивача на виконання вимог ухвали суду від 02.04.2014 року надійшло пояснення з витребуваними матеріалами, а саме: витяги з журналу реєстрації вихідної та вхідної кореспонденції за червень 2012 року.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 20.12.2013 року та в засіданні суду проти позовних вимог позивача заперечує мотивуючи свої заперечення наступним:

- у відповідача відсутній договір про реструктуризацію заборгованості від 25.06.2012 року за № 14/12-298 в такій редакції як надано позивачем до позовної заяви. В примірнику договору № 14/12-298 від 25.06.2012 року, який є у відповідача (підписаний також позивачем та завірений його печатками) погоджено інший графік погашення заборгованості - починаючи з 31.07.2012 року по 29.06.2017 року. Як стверджує відповідач, за умовами наявного у нього договору заборгованість відповідача перед позивачем станом на 02.12.2012 року (дату винесення ухвали про порушення провадження у справі) складає 71 690 грн. 92 коп., яка була погашена відповідачем 12.12.2013 року в сумі 324 927 грн. 24 коп. та 13.12.2013 року в сумі 71 690 грн. 92 коп., тобто переплата відповідача перед позивачем за даним договором складає 324 927 грн. 24 коп.;

- неустойку та фінансові санкції передбачені ст.625 ЦК України позивачем нараховано за період з 01.06.2012 року по 29.11.2013 року, однак згідно рішення господарського суду Вінницької області від 24.07.2012 року по справі № 13/19/2012/5003 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" про стягнення 9 205 106,94 грн. задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань на суму реструктуризованої заборгованості станом на 22.06.2012 року. Таким чином, нарахування будь-яких санкцій на суму заборгованості станом на 22.06.2012 року є неправомірним, так як подвійна відповідальність за одне і те саме правопорушення виключається нормами чинного законодавства;

- пункт 3.4 договору щодо стягнення 7 % штрафу викладено по-різному в примірниках договорів сторін;

- до вимоги позивача про стягнення пені та штрафу відповідач просить застосувати строк позовної давності та зменшити розмір штрафу і пені відповідно до вимог ст.ст.218, 233 ГК України, ст.ст.551, 614 ЦК України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.06.2012 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Кредитор) та Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницямісктеплоенерго" (Боржник) було укладено договір № 14/12-298 про реструктуризацію заборгованості (а.с.13-16, т.1).

За умовами Договору сторони домовились про розстрочку погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виник у Боржника перед Кредитором за Договором поставки природного газу № 06/10-1166-ТЕ від 14.10.2010 року (п.1.1 Договору).

Загальна сума боргу, що підлягає реструктуризації відповідно до п.1.1 Договору станом на 31.03.2012 року складає 6 498 544 грн. 66 коп., що підтверджується Актом звірки розрахунків (п.2.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору сторони домовились, що Боржник зобов'язаний сплатити у повному обсязі суму основного боргу (6 498 544 грн. 66 коп.), шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості вказаного в Договорі. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з Графіком повинні надходити від Боржника на рахунок Кредитора у сумі, визначеній цим Графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.

Пунктами 2.3-2.6 Договору сторони домовились, що зобов'язання Боржника по сплаті чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок Кредитора грошових коштів в термін та сумі, встановлених у п.2.2 Договору на відповідний місяць.

За відсутності заборгованості (прострочення сплати) по платежах поточного місяця та попередніх місяців згідно Графіку Боржник має право дострокового погашення заборгованості, строк погашення якої ще не настав.

У випадку , якщо у Боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередній місяць, Кредитор зараховує кошти, що надійшли від Боржника як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх місяців незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу. Після повного виконання Сторонами зобов'язання ними складається двосторонній Акт звірки розрахунків.

Разом з підписанням Договору № 14/12-298 від 25.06.2012 року сторонами 31.05.2012 року підписано та скріплено печатками Акт звірки розрахунків щодо заборгованості за природний газ, яка утворилась, станом на 01.01.2011 року і не сплачена станом на 04.06.2011 року з урахуванням зміни заборгованості станом на 31.03.2012 року (а.с.17, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.2.2 Договору (Графік погашення заборгованості) відповідач за період з 31.05.2012 року по 31.10.2012 року (17 чергових платежів з травня 2012 року по вересень 2013 року включно) повинен був сплатити позивачу 1 841 254 грн. 36 коп. (108 309,08*17).

Згідно платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи, відповідач за період з 26.11.2012 року по 29.11.2013 року сплатив позивачу 1 552 945 грн. 28 коп. (а.с.58-70, 85-95, 231, т.1).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті боргу по договору про реструктуризацію № 14/12-298 від 25.06.2012 року станом на 29.11.2014 року (день здачі позивачем позовної заяви до поштового відділення) складала 288 309 грн. 08 коп. (1 841 254,36 - 1 552 945,28), при тому, що позивачем заявлено до стягнення 433 236 грн. 32 коп..

В зв'язку з тим, що відповідач прострочив сплату боргу по договору реструктуризації № 14/12-298 від 25.06.2012 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Водночас судом встановлено, що відповідачем після порушення провадження у справі здійснено перерахування на рахунок позивача 396 618 грн. 16 коп. згідно платіжних доручень № П-9441136від 12.12.2013 року на суму 324 927 грн. 24 коп. та № ПП-9441181 від 13.12.2013 року на суму 71 690 грн. 92 коп. (а.с.58-70, 97-98, 231, т.1).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Як наголошено в п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення основного боргу в сумі 288 309 грн. 08 коп., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Водночас в стягненні 144 927 грн. 24 коп. суми основного боргу суд відмовляє позаяк на момент звернення з позовом до суду (29.11.2013 року) вказаної суми боргу не існувало (433 236,32-288 309,08).

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 62 533 грн. 33 коп. пені за період з 01.06.2012 року по 29.11.2013 року, 30 326 грн. 54 коп. - 7 % штрафу та 13 277 грн. 61 коп. - 3 % річних за період з 01.06.2012 року по 29.11.2013 року, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 3.4 Договору № 14/12-298 від 25.06.2012 року сторони погодили, що за прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п.2.2 Договору (графік погашення боргу), Боржник зобов'язується сплатити Кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, штрафу в розмірі 7 % за договором № 14/12-298 від 25.06.2012 року та 3 % річних у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

При цьому суд зауважує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій на чому також наголошено в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі 3-24гс12.

Разом з тим, при розгляді вказаних вимог суд зазначає наступне.

Із змісту позовної заяви слідує, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню та 3 % річних за період з 01.06.2012 року по 29.11.2013 року.

Як встановлено судом рішенням господарського суду Вінницької області від 24.07.2012 року по справі № 13/19/2012/5003 (матеріали якої оглядались в судовому засіданні 16.04.2014 року) порушеної за позовом Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз" до КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" про стягнення 9 205 106 грн. 94 грн., з яких 6 498 544 грн. 66 коп. основного боргу, 495 955 грн. пені за період з 22.12.2011 року по 22.06.2012 року, 974 306 грн. 90 коп. - 3 % річних за період з 21.11.2010 року по 22.06.2012 року та 1 236 299 грн. 45 коп. інфляційних втрат за період з грудня 2010 року по квітень 2012 року стягнуто з відповідача 495 955 грн. пені за період з 22.12.2011 року по 22.06.2012 року, 974 306 грн. 90 коп. - 3 % річних за період з 21.11.2010 року по 22.06.2012 року та 1 236 299 грн. 45 коп. інфляційних втрат за період з грудня 2010 року по квітень 2012 року, а провадження в частині стягнення суми основного боргу припинено в зв'язку з відсутністю предмету спору в зв'язку з укладенням сторонами договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-298 від 25.06.2012 року.

Предметом розгляду справи № 13/19/2012/5003 була заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 9 205 106 грн. 94 коп., яка виникла з договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1166-ТЕ від 14.10.2010 року. Під час розгляду справи сторонами було укладено договір про реструктуризацію заборгованості № 14/12-298 від 25.06.2012 року, яким визначено графік погашення боргу відповідача та який став предметом розгляду даної справи.

Таким чином рішенням господарського суду Вінницької області від 24.07.2012 року по справі № 13/19/2012/5003 вже стягнуто з відповідача пеню та 3 % річних за період до 22.06.2012 року, яка нараховувалась за прострочення сплати 6 498 544 грн. 66 коп. основного боргу, який виник в зв'язку з невиконанням зобов'язань по договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1166-ТЕ від 14.10.2010 року.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заявлення до стягнення з відповідача пені та 3 % річних починаючи з 01.06.2012 року по 22.06.2012 року за прострочення сплати платежів за договором про реструктуризацію заборгованості № 14/12-298 від 25.06.2012 року сума яких складається із суми заборгованості в розмірі 6 498 544 грн. 66 коп. основного боргу, який виник в зв'язку з невиконанням зобов'язань по договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1166-ТЕ від 14.10.2010 року відносно якої рішенням господарського суду Вінницької області від 24.07.2012 року по справі № 13/19/2012/5003 вже стягнуто пеню та 3 % річних є подвійним стягненням , що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, стягнення пені та 3 % річних, відповідно до розрахунку позивача, може бути здійснено за період з 23.06.2012 року по 29.11.2013 року (останній день розрахунку вказаний позивачем в позовній заяві).

При перевірці правильності проведених розрахунків з урахуванням періоду визначеного судом (з 23.06.2012 року по 29.11.2013 року) виявлено неточності в проведених позивачем обрахунках, які полягають у невірному визначенні позивачем початку періоду прострочення, який не співпадає із графіком погашення заборгованості викладеному в п.2.2 договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-298 від 25.06.2012 року.

Зокрема позивачем вказано початок періоду прострочення з 01.07.2012 року, з 01.10.2012 року, з 01.01.2013 року, з 01.04.2013 року, з 01.07.2013 року, з 01.09.2013 року, з 01.10.2013 року тоді як з врахуванням графіку погашення заборгованості на думку суду правильним є визначення початку періоду прострочення у вказаних періодах з 30.06.2012 року, з 29.09.2012 року, з 29.12.2012 року, з 30.03.2013 року, з 29.06.2013 року, з 31.08.2013 року, з 28.09.2013 року відповідно.

Окрім того, позивачем допущено помилку в розрахунку щодо дати погашення чергового платежу в розмірі 108 309,08 грн. в квітні 2013 року, який фактично сплачено 12.04.2013 року, тоді як в розрахунку пені та 3 % річних зазначено про сплату таких коштів 02.04.2013 року.

Також позивачем в розрахунку не відображено сплаченого відповідачем 12.11.2013 року платежу в сумі 144 927,24 грн..

Разом з тим визначення періодів нарахування пені та 3 % річних являється виключною прерогативою позивача, а тому суд здійснив перевірку заявлених до стягнення сум в межах періодів визначених позивачем, оскільки взяття до уваги періодів нарахування штрафних санкцій визначених судом (за виключенням першого періоду - з 01.06.2012 року про що вказувалось вище) призвело б до збільшення розміру позовних вимог.

Окрім того при перерахунку судом виявлено допущені позивачем арифметичні помилки при визначенні кінцевих сум пені та 3 % річних, які в ряді випадків становили меншу суму ніж отримано судом при перерахунку, а в ряді випадків більшу.

При цьому судом до уваги бралось менше значення (чи то відповідача чи то суду) з наведених вище мотивів.

В результаті здійсненого судом перерахунку пені та 3 % річних за період з 23.06.2012 року по 29.11.2013 року судом отримано 60 656 грн. 49 коп. пені та 12 882 грн. 96 коп. - 3 % річних.

Отже, 1 876 грн. 84 коп. пені та 394 грн. 65 коп. - 3 % річних заявлені безпідставно та необґрунтовано.

Щодо стягнення суми штрафу в розмірі 7 %, то слід зазначити, що позивачем заявлено суму штрафу (30 326 грн. 54 коп.) розраховану з суми боргу, який за твердженням останнього на момент звернення з позовом до суду (29.11.2013 року) складав 433 236 грн. 32 коп..

Водночас, як вже зазначалось судом раніше та стверджується матеріалами справи на момент звернення з позовом до суду борг відповідача перед позивачем складав 288 309 грн. 08 коп., які після порушення провадження у справі були сплачені відповідачем позивачу в повній сумі.

З врахуванням положення п.3.4 Договору, який передбачав нарахування 7 % штрафу за прострочення понад тридцять днів від суми простроченого платежу, а також того, що по всім без виключення платежам за період з 31.05.2012 року по 31.10.2013 року встановленим п.2.2 Договору відповідачем договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-298 від 25.06.2012 року відповідачем допущено прострочення оплати більше ніж на 30 днів суд приходить до висновку про те, що позивач мав право на заявлення до стягнення 128 887 грн. 81 коп. штрафу (1 841 254,36*7/100) виходячи з чого вказаний позивачем у позовній заяві розмір штрафу є обгрунтованим.

З огляду на те, що відповідачем у відзиві відносно вимоги про стягнення пені та штрафу подано заяву про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила також за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведене вище перебіг позовної давності відносно вимог про стягнення пені та штрафу з урахуванням положень п.2.2 договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-298 від 25.06.2012 року розпочався з наступного дня після настання строку плати чергової частини платежу.

Як вбачається із матеріалів справи, позовну заяву подано позивачем до відділення поштового зв'язку 29.11.2013 року, що підтверджується відбитком штемпеля на поштовому конверті в якому до суду надійшла позовна заява.

При перевірці правильності розрахунку пені та штрафу обрахованих за прострочення сплати чергових платежів по договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-298 від 25.06.2012 року суд дійшов висновку, що з врахуванням дати звернення з позовом до суду (29.11.2013 року) не підлягають задоволенню вимоги про стягнення пені та штрафу за межами річного строку позовної давності, тобто нараховані позивачем до 29.11.2012 року .

При цьому судом враховано, що в п.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

В п.4.3 цієї постанови вказано, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Здійснивши перерахунок пені з врахуванням вищевикладеного, а також визначених позивачем періодів прострочення та сум заборгованості судом отримано 34 422 грн. 61 грн. в зв'язку з чим в стягненні 28 110 грн. 72 коп. пені за договором про реструктуризацію заборгованості № 14/12-298 від 25.06.2012 року слід відмовити як заявленої поза межами строку позовної давності та невірно обрахованої про що вказувалось вище.

Разом з тим, стосовно вимог про стягнення штрафу та пені суд дійшов висновку про зменшення їх розміру враховуючи наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу та пені суд взяв до уваги майновий стан відповідача (важке матеріальне становище, що підтверджено відповідними документами), ступінь виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання по сплаті заборгованості (станом на день розгляду справи в суді борг відповідачем повністю сплачено)

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленого до стягнення штрафу до 5 000,00 грн. та пені до 10 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргупри цьому сплативши повну суму боргу після порушення провадження у справі чим фактично визнав позовні вимоги щодо стягнення основної суми боргу.

Щодо клопотання відповідача, яке висловлене у відзиві на позовну заяву 20.12.2013 року про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені та 7 % штрафу, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з статтями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила також за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 1 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Як встановлено судом, відповідач перший платіж за договором про реструктуризацію № 14/12-298 від 25.06.2012 року здійснив 26.11.2012 року перервавши таким чином строк позовної давності, яка , відповідно до ч.3 ст. 264 ЦК України почалась заново.

Таким чином, клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу відхиляється.

З огляду на вказані обставини справи, судом позовні вимоги позивача задовольняються частково в сумі 28 082,39 грн., з яких 10 000 грн. пені, 5 000 грн. штрафу, 13 082 грн. 39 коп. - 3% річних; в позові про стягнення 195 грн. 22 коп. - 3% річних слід відмовити.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України позаяк спір виник внаслідок його неправильних дій.

При розподілі судового збору суд також враховує положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В даному випадку позивачу слід повернути 0,52 грн. надмірно сплаченого судового збору виходячи з того, що ціна позову при зверненні до суду визначена в сумі 539 373 грн. 80 коп., розмір сплаченого судового збору повинен становити 10 787 грн. 48 коп., а сплачено 10 788 грн. 00 коп. (платіжне доручення № 810 від 28.11.2013 року).

Повертаючи судовий збір позивачу судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 42, 43, 44, 49, п.1.1 ч.1 ст. 80, 82, п.1 ст.83, ст.ст.84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", вул.600- річчя, 13, м.Вінниця,21100 (ідентифікаційний код - 33126849) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України", вул.Шолуденка, 1, м.Київ, 04116 (ідентифікаційний код - 31301827) 10 000 грн. пені, 5 000 грн. штрафу, 13 082 грн. 39 коп. - 3% річних, 10 787 грн. 48 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Провадження у справі № 902/1622/13 в частині стягнення 433 236 грн. 32 коп. основного боргу припинити згідно п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

4. В позові про стягнення 195 грн. 22 коп. - 3% річних відмовити.

5. Повернути Дочірній компанії "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України", вул.Шолуденка, 1, м.Київ, 04116 (ідентифікаційний код - 31301827) судовий збір в розмірі 00 грн. 52 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 810 від 28.11.2013 року.

6. Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Дочірній компанії "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України" судового збору в розмірі 00 грн. 52 коп., сплаченого згідно платіжного доручення № 810 від 28.11.2013 року. Оригінал платіжного доручення № 810 від 28.11.2013 року знаходиться в матеріалах справи №902/1622/13.

7. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22 квітня 2014 р.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Судді Мельник П.А.

Яремчук Ю.О.

віддрук.2 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу -вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116.