Ухвала суду № 38332039, 07.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2014 р. м. Київ К/800/9321/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуПриватного підприємства «Земсервіс»на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013у справі № 2а-1585/09/1370за позовомПриватного підприємства «Земсервіс»доДержавної податкової інспекції в Яворівському районі Львівської областіпровизнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Земсервіс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень рішень №0000052320/0, №0000062320/0 від 26.01.2009.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Приватне підприємство «Земсервіс» подало касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2009.

Письмових заперечень на касаційну скаргу позивача відповідачем надано не було.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2005 по 30.06.2008, за результатами якої складено акт № 1885/23-2/32409169 від 25.12.2008;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства України, зокрема, пп.пп. 7.4.1., 7.4.2-7.4.4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 44 875 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 24 582 грн.; пп.пп. 1.25, 4.1.6, 12.1.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у сумі 210 625 грн.;

- інші встановлені актом перевірки порушення позивач не оспорює;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) №0000052320/0 від 26.01.2009, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 315 937 грн. (з яких: 210 625 грн. - основний платіж та 105 312 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) №0000062320/0 від 26.01.2009, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 67 312 грн. (з яких: 44 875 грн. - основний платіж та 22 437 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивач при визначенні бази оподаткування податком на прибуток протиправно не включив до валового доходу безнадійну заборгованість у сумі 370 000 грн., що виникла внаслідок закінчення строків позовної давності за договором, укладеним з ЗАТ «Галичина», та безпідставно завищив валові витрати внаслідок оплати отриманих комерційних та агентських послуг з розроблення проекту землеустрою та відведення земельних ділянок для продажу та оплати робіт щодо підготовки матеріалів для виконання робіт по виготовленню технічної документації. При цьому, податковий орган виходив з того, що отримані роботи та послуги не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Також, відповідачем в акті перевірки зазначено про безпідставне завищення платником податкового кредиту внаслідок отримання вищевказаних робіт та послуг, з тих же підстав, а також за рахунок безпідставного віднесення до податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість в ціні придбаного холодильника та придбаних послуг з безоплатної приватизації присадибних земельних ділянок.

Задовольняючи позов суд, першої інстанції мотивував своє рішення тим, що, оскільки сторонами не надано доказів спливу строку позовної давності, то наявна у позивача кредиторська заборгованість у сумі 370 000 грн. не відповідає ознакам безнадійної заборгованості, а строк збільшення валових доходів у позивача не настав. Також, судом зазначено про необґрунтованість доводів відповідача про те, що позивачем безпідставно сформовано суми валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях щодо отримання вказаних робіт і послуг, оскільки використання у власній господарській діяльності позивача таких робіт та послуг підтверджується договорами про розроблення технічної документації.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволені позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів виконання та використання у своїй господарській діяльності придбаних робіт. Крім того, колегія суддів зазначила, що ЗАТ «Галичина» згідно рахунку №1 від 09.03.2005 сплатило ПП «Земсервіс» 370 000 грн. «за виконані роботи згідно договору №1», що є свідченням того, що позивач уже виконав «роботи згідно договору №1», а тому позивач зобов'язаний включити дану суму до складу валового доходу.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ЗАТ «Галичина» був укладений договір №1 від 01.03.2005, на підставі якого згідно рахунку №1 від 9.03.2005 ЗАТ «Галичина» оплатила ПП «Земсервіс» 370 000 грн. Позивач підтвердив оприбуткування отриманої суми, що не заперечується відповідачем. Листами №191 від 27.12.2007 та №64 від 25.06.2008 сторони договору продовжили термін виконання робіт за вказаним договором.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутній договір № 1, укладених між ПП «Земсервіс» і ЗАТ «Галичина», та директор ПП «Земсервіс» під час проведення перевірки підтвердив відсутність договору.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість у спірному періоді був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Законом України «Про податок на додану вартість» відповідно.

Відповідно до пп.1.22.1 п.1.22 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, перетворюється на безповоротну фінансову допомогу, яка підлягає включенню до валового доходу платника.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підставою виникнення договірного зобов'язання є договір як правочин, а тому строк існування самої підстави зобов'язання не може бути коротшим строку існування цього зобов'язання. Строк договору визначається як час, протягом якого сторони відповідно до умов договору можуть реалізувати свої права та зобов'язані виконати свої обов'язки.

Матеріалами справи не підтверджено наявність доказів, зокрема, договору, вимог кредитора тощо, які б засвідчили підстави виникнення у позивача заборгованості перед ЗАТ «Галичина» на суму 370 000 грн. та дозволили б визначити строк виконання зобов'язань позивачка щодо погашення цієї заборгованості.

Тому, колегія суддів вважає, що судам попередніх інстанцій необхідно встановити, чи пред'являло ЗАТ «Галичина» вимоги до позивача щодо виконання його зобов'язань відповідно до умов укладеного договору або щодо повернення позивачем сплаченої йому суми, оскільки встановлення цих обставин може свідчити про граничний строк виконання позивачем його зобов'язань за договором або зобов'язань щодо повернення отриманих коштів.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реального придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За змістом п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат, і господарською діяльністю платника податку. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Між тим, судова колегія касаційної інстанції зазначає, що судами попередніх інстанцій не досліджено всіх фактичних обставин, наявність яких, за твердженням контролюючого органу, є свідченням порушення позивачем податкового законодавства та стали підставою для нарахування платнику податку податкових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями, зокрема, щодо віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої в ціні придбаного холодильника.

Таким чином, з метою дотримання вимог ч.3 ст.2, ч.3 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, для повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи судам при вирішенні даного спору необхідно перевірити по суті висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, внаслідок чого відповідачем було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 26.01.2009 за №0000052320/0 та №0000062320/0.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Земсервіс» задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний