Ухвала суду № 38331769, 16.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2014 р. м. Київ К/800/15968/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Волошина В.М.,

представника позивача Андреєвої В.В.,

представника відповідача Дячка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року

у справі № 0670/2425/11

за позовом приватного акціонерного товариства «Трубсталь» (далі - позивач, ПрАТ «Трубсталь»)

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Коростенська ОДПІ)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПрАТ «Трубсталь» звернулось у березні 2011 року до суду з позовом до Коростенської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.2010 року № 0000912301/0, яким позивачу зменшено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 1 449 706,00 гривень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ЗАТ «Трубсталь» (правонаступником якого є ПрАТ «Трубсталь») з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банках за березень-квітень 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалося за періоди з 01.01.2010 року по 31.01.2010 року та з 01.03.2010 року по 31.03.2010 року, результати якої оформлено актом від 01.07.2010 року № 244/23-01/13548581, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.2, пп. 7.7.3, пп. 7.7.4, абз.«а» пп. 7.7.7 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон України №168/97-ВР), в результаті чого, позивачем завищено суму податку на додану вартість, заявлених до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за перевіряємий період у розмірі 1 449 706,00 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 14.07.2010 року № 0000912301/0, яким позивачу зменшено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 1 449 706,00 гривень, у тому числі за березень 2010 року на суму 333 515,00 гривень та за квітень 2010 року на суму 1 116 191,00 гривня.

За результатами адміністративного оскарження позивачем спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Право платника податків на податковий кредит встановлюється нормами Закону України № 168/97-ВР, зокрема згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 цієї статті Закону України № 168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що для включення до складу податкового кредиту суми (нарахованого) сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів необхідно: наявність належним чином оформленої податкової накладної та використання придбаних товарів у господарській діяльності.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п. 7.5 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР є дата списання коштів чи дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Зокрема, згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Суди попередніх інстанцій, на думку колегії суддів касаційної інстанції, дійшли обґрунтованого висновку щодо невідповідності висновків податкового органу нормам чинного законодавства про неврахування позивачем даних, викладених в акті попередньої перевірки, при заявлені спірних сум бюджетного відшкодування, оскільки акт перевірки податкового органу неможливо вважати його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, тобто сам по собі акт перевірки не має і не може мати для платника податків будь-яких наслідків. Цей документ не має обов'язкового характеру, а викладені в ньому обставини можуть бути лише підставою для застосування керівником податкового органу чи його заступником відповідних заходів - прийняти на його основі відповідне рішення. Тому, з підстав не надання відповідачем доказів надіслання позивачу рішень, прийнятих на підставі акту попередньої перевірки, на який він посилається, позивач не повинен був їх враховувати.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у березні 2010 року між позивачем та ПП «КВВМПУ» укладено договір поставки товарно-матеріальних цінностей, а саме сталі рулонної г/к.

На підтвердження виконання умов договору позивачем долучено до матеріалів справи податкові накладні, при дослідженні яких, судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні від ПП «КВВМПУ» у графі 3 містять повну назву рулонної сталі згідно Державного стандарту України ДСТУ 16523-97, її кількість у тонах та номер залізничного вагону, чим спростовано твердження відповідача про відсутність у накладних опису (номенклатури) товарів та невідповідність останніх вимогам абз.«е» пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР.

Крім того, судами встановлено, що попередня оплата по договору з ПП «КВВМПУ» за березень склала 3 300 000,00 гривень, у тому числі податку на додану вартість - 550 000,00 гривень, а також у рахунок передплати березня 2010 року на суму 3 300 000,00 гривень у квітні 2010 року позивачем було отримано 11 вагонів сталі рулонної г/к загальною вагою 913,935 тон.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність тверджень податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту за березень 2010 року на 550 000,00 гривень та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій, з урахуванням пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, спростовано доводи відповідача та доведено правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту за березень 2010 року суму податку на додану вартість 80 310,00 гривень за податковими накладними минулих періодів, оскільки, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, у березні 2010 року позивач отримав правильно оформлені податкові накладні за придбані товари (послуги).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність твердження відповідача про те, що Законом України № 168/97-ВР передбачено, що платник податку, який на дату виникнення права на податковий кредит таким правом не скористався, то вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначеного податкового кредиту, оскільки цей Закон не містить вимог щодо отримання податкової накладної у період її оформлення документального підтвердження отримання податкової накладної не в період її виписки.

Крім того, при розгляді справи судами попередніх інстанцій з пояснень позивача встановлено, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.02.2009 року у справі № 43/120 розпочата процедура санації ВАТ «Київське будівельне управління теплових мереж», при цьому свідоцтво платника податку на додану вартість дійсне, а підприємство своєчасно звітується та сплачує податок на додану вартість.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій у повному обсязі встановлено наявність у позивача усіх правових підстав та виконання останнім усіх умов щодо включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, що були отримані ним від ВАТ «Київське будівельне управління теплових мереж» на суму 1702,50 гривні. Придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ВАТ «Київське будівельне управління теплових мереж» здійснювалось з метою використання останніх в межах господарської діяльності ПрАТ «Трубосталь» та було спрямоване на отримання в майбутньому прибутку.

Висновки податкового органу, викладені у акті перевірки про відсутність у позивача залишку від'ємного значення попередніх періодів станом на 01.04.2010 року та 01.05.2010 року, на думку колегії суддів касаційної інстанції не відповідають дійсності, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій при дослідженні матеріалів справи, зокрема поданих ПрАТ «Трубосталь» податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2009 року - лютий 2010 року, саме у вересні 2009 року по декларації було до сплати 1 531 199,00 гривень та не було перехідних рядків 22.2 та 26, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів за березень 2010 року становить 1 456 172,00 гривні. Так, у декларації за квітень 2010 року (рядок 24) та додатку № 2 цієї декларації він становить 1 705 375,00 гривень.

З аналізу наведених норм законодавства та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що ПрАТ «Трубосталь» правомірно та обґрунтовано заявлено суми бюджетного відшкодування за березень 2010 року в розмірі 333 515,00 гривень та квітень 2010 року в розмірі 1 116 191,00 гривня.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій правомірно та обґрунтовано визначено необґрунтованість висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства та визнали протиправним і скасували спірне податкове повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року у справі № 0670/2425/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І. О. БухтіяроваСудді: (підпис) М. І. Костенко (підпис) І. В. Приходько