Постанова № 38327104, 17.04.2014, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/6514/13-а

Провадження № 2-а/265/17/14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2014 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Мельник І.Г., при секретарі Тушкановій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до Маріупольської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позивних вимог посилався на те, що на протязі тривалого часу неодноразово звертався до транспортного відділу Маріупольської міської ради з приводу порушення його прав на безкоштовний проїзд в міському пасажирському транспорті згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1994 року № 555, однак всі його заяви з цього приводу були проігноровані з боку посадових осіб Маріупольської міської ради. Просив визнати бездіяльність посадових осіб Маріупольської міської ради, яка виражається в ігноруванні його заяв поданих до транспортного відділу Маріупольської міської ради, а також у порушенні прав на безкоштовний проїзд згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1994 року № 555, зобов'язати Маріупольську міську раду у всіх маршрутних автобусах вивісити ПКМУ від 16.08.1994 року № 555 із зазначенням всіх категорій осіб, які мають право на пільговий проїзд та стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 100000 грн., в свояку з порушенням його прав на протязі тривалого часу.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримав свої позовні вимоги та надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Карацюба В.Л., який діє на підставі довіреності, позовні вимоги позивача не визнав, надавши суду заперечення. Відповідно до наданих заперечень вказував, що позивач неодноразово звертався із заявами до транспортного відділу Маріупольської міської ради з питання вжиття заходів відносно водіїв та кондукторів маршрутних таксі, які відмовляли йому у безкоштовному перевезенні. Дані звернення позивача були розглянути у встановленому законом порядку, за фактами вказаними позивачем з власниками підприємств, які обслуговували маршрути, а також водіями та кондукторами проводилися бесіди. На всі звернення позивача з боку відповідача були надані обґрунтовані відповіді, у терміни, передбачені Законом України «Про звернення громадян», які позивач не оскаржував. При цьому, позивачу неодноразово роз'яснювалося, що він має право звернення до територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області, яка у відповідності до ст..60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має право застосовувати штрафні санкції до перевізників за безпідставну відмову в пільговому перевезенні.

Також вказував, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, ст..ст.6 ч.9, 31 ч.1, 18, 30 ч.2 п.1 Закону України «Про автомобільний транспорт», контроль за роботою водіїв транспортних засобів здійснює саме перевізник і саме він повинен забезпечувати дотримання вимог законодавства з боку водія та кондуктора. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовляти від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

З посиланням на ч.1 ст.1167 ЦК України, ст..23 ЦК України, вважає, що відповідач не повинен нести відповідальність перед позивачем і відповідно відшкодовувати моральну шкоду.

Крім того у п.27 Постанови КМУ «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» визначено повний, вичерпний обсяг інформація, яка повинна бути розміщена у салоні автобусу. Вищезазначена норма Правил не містить у собі зобов'язання розміщувати у салоні автобусу список категорій громадян, які мають право на пільговий проїзд. Просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає позов не обґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є інвалід третьої групи профзахворювання, що підтверджується довідкою МСЕК (а.с.101-103).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1994 року № 555 має право на безкоштовний проїзд на транспорті загального користування.

Згідно до позовної заяви ОСОБА_1 та його пояснень у судовому засіданні, останній протягом 2006 року по теперішній час неодноразово звертався до відповідача із заявами про порушення його прав на безкоштовний проїзд, який передбачений Постановою КМУ від 16.08.1994 року № 555.

На звернення ОСОБА_1 відповідачем 22.11.2010 року за вих. № Ю-290/7-01, 28.02.2011 року за вих. № Ю-38/701, 18.10.2011 року за вих. № Ю-213/7-01, 27.04.2012 року за вих. № Ю-98/701, 27.08.2012 року за вих. № Ю-248/701, направлені відповіді про проведення бесід з перевізником, водіями маршрутів та кондукторами, також рекомендовано у випадку відмови у пільговому перевезенні звертатися до перевізника та роз'яснено про право звернення до територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області для застосування штрафних санкцій до перевізників за безпідставну відмову в пільговому перевезенні.

Стосовно матеріалів по зверненням ОСОБА_1 від 11.05.2006 року і 11.08.2008 року, та відповідей на них, вони у відділу транспорту та зв'язку Маріупольської міської ради відсутні, так як термін зберігання звернень п'ять років відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та розпорядження міського голови № 35 від 27.01.2012 року про затвердження номенклатури справ виконкому міської ради на 2012 рік (а.с.45; 139-162).

Таким чином, звернення ОСОБА_1, які надійшли до відділу транспорту та зв'язку Маріупольської міської ради були розглянути всебічно та в повному обсязі і на них надані повні, обґрунтовані відповіді в передбачені Законом України «Про звернення громадян» терміни. Крім того, ОСОБА_1 не оскаржував та не оскаржує дії Маріупольської міської ради з приводу не надання або надання не повної відповіді на його звернення.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» визначено обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Так, до повноважень в галузі транспорту виконавчим органам міських рад належать власні повноваження з управління об'єктами транспорту, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; затвердження маршрутів і графіку руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством; залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв'язку.

Згідно з ч.9 ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Частиною 1 статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт», передбачено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Відповідно до статті 18 вищезазначеного Закону, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Згідно з п.1 ч.2 ст.30 Закону, автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов'язаний забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Таким чином, вищезазначені норми діючого законодавства свідчать, що саме перевізник здійснює контроль та забезпечує дотримання персоналом вимог законодавства з боку водія та кондуктора.

Також суд не приймає до уваги посилання позивача на порушення трудової дисципліни з боку водія та кондуктора (палення сигарок в салоні маршрутного автобуса) про що він вказував в своїх зверненнях до відповідача і відповідно не прийняття з боку відповідача ні яких мір, так як відповідно до ст..16 вищезазначеного Закону, трудові відносини персоналу автомобільного транспорту регулюються трудовим законодавством, у тому числі положенням про дисципліну та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Дані норми закону свідчать, що саме власник транспортного засобу з яким водій та кондуктор знаходяться у трудових відносинах повинен реагувати на порушення з їх боку трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку.

У пункті 27 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», передбачено, що в салоні автобуса розміщується така інформація: витяг із цих Правил (у частині прав та обов'язків водія і пасажира); позначення входу та виходу; відомості про розмір штрафу за безквитковий проїзд і перевезення неоплаченого багажу; відомості про перевізника та страховика (найменування, адреса і телефон); загальна пасажиромісткість із зазначенням окремо кількості місць для сидіння пасажирів; позначення місць розташування аварійних виходів (із зазначенням способу їх відчинення), вогнегасника, аптечки та

кнопки екстреної зупинки; напис "Не курити", "Місця для пасажирів з дітьми та інвалідів" (на міських та приміських маршрутах); нумерація місць під час здійснення міжміських та міжнародних перевезень; позначення місць для інвалідів рельєфною піктограмою в порядку, визначеному Мінінфраструктури.

Зазначена норма Правил визначає повний, вичерпний та обов'язків обсяг інформації, яка повинна бути розміщена у салоні автобусу. При цьому відповідна норма Правил не містить у собі зобов'язання розміщувати у салоні автобусу список категорій громадян, які мають право на пільговий проїзд.

Згідно із п.31-1 вищезазначених Правил, саме організатор регулярних перевезень визначає умови перевезень, до яких належать: визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування структура парку автобусів, що здійснюють перевезення на маршруті загального користування, виходячи з їх пасажиромісткості, класу, технічних та екологічних характеристик; соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування населення; наявність кондуктора в автобусах, що здійснюють перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах у всіх режимах руху; облаштування автобусів засобами візуального та звукового інформування про найменування зупинки, зокрема наступної, маршруту; використання на маршруті автобусів, пристосованих для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, та кількість таких автобусів.

Згідно з абз. 1.2,..10,11 п.145 вищезазначених Правил, перевізник зобов'язаний: забезпечити дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів; вживати заходів до забезпечення безпечної, зручної поїздки пасажирів і зберігання та/або доставки багажу згідно з договором перевезення і розкладом руху; організувати проведення контролю технічного та санітарного стану автобусів чи легкових автомобілів перед початком роботи, крім автомобільного самозайнятого перевізника; організувати проведення щозмінного передрейсового і

післярейсового медичного огляду водіїв транспортних засобів, крім автомобільного самозайнятого перевізника; видавати водіям та іншим працівникам передбачені законом документи; мати документи для здійснення перевезень згідно із законодавством; утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасну подачу для посадки пасажирів і відправлення; здійснювати перевезення пасажирів з використанням сертифікованих транспортних засобів відповідного типу, на які оформлені документи згідно із законодавством; організовувати проїзд пасажирів до місця призначення за маршрутом без додаткових фінансових витрат пасажирів, насамперед осіб з обмеженими фізичними можливостями, громадян похилого віку, вагітних жінок, пасажирів з дітьми дошкільного віку, у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу чи настання надзвичайної або невідворотної за даних умов події; здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд; надавати пасажирам достовірну і своєчасну інформацію про найменування зупинок, можливі пересадки, розмір плати за проїзд тощо.

Статтею 12 Закону України «Про транспорт» встановлено обов'язок саме підприємства транспорту забезпечувати, зокрема, права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Статтею 6 КАС України встановлено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо ця особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси.

Звертаючись до суду із адміністративним позовом, позивачем невірно визначено орган місцевого самоврядування тією особою, виною в порушені його прав, свобод чи інтересів, так як в силу визначених Законом повноважень, Маріупольська міська рада не є тим суб'єктом владних повноважень до компетенції якої законом віднесено обов'язок забезпечення прав на пільги громадян щодо користування громадським транспортом, оскільки такий обов'язок чинним законодавством України покладено на підприємства транспорту.

Крім того, відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів законодавчо регульованої сфери, що визначають організацію, перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом забезпечує саме урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті.

Відповідно до статті 13 даного Закону забезпечення діяльності автомобільного транспорту відбувається за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання протиправною бездіяльність посадових осіб відповідача, яка виражається в ігноруванні його заяв поданих в транспортний відділ Маріупольської міської ради, а також у порушенні прав на безкоштовний проїзд згідно з постановою КМУ від 16.08.1994 року № 555, зобов'язання у всіх маршрутних автобусах вивісити ПКМУ від 16.08.1994 року № 555 із зазначенням всіх категорій осіб, які мають право на пільговий проїзд задоволенню не підлягають, оскільки відповідач не є суб'єктом владних повноважень до компетенції якого відноситься обов'язок забезпечувати права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Що стосується стягнення із відповідача моральної шкоди, то відповідно до вимог ст..23, ч.1 ст.1167 ЦК України суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в даній частині, так як з боку позивача не доведений факт, що саме неправомірною поведінкою відповідача йому була спричинена моральна шкода в сумі 100000 грн. та не обґрунтовано відповідними доказами.

Керуючись ст.ст.8-11,88,159-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення постанови.

Суддя Мельник І.Г.