Постанова № 38324571, 16.04.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2014 р. Справа № 903/442/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Сініцина Л.М.

суддів Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши апеляційну скаргу позивача Приватне підприємство "Захід-Хліб-Збут-2002" на рішення господарського суду Волинської області від 19.02.14 р.

у справі № 903/442/13 (суддя Кравчук Віктор Оксентійович )

позивач Приватне підприємство "Захід-Хліб-Збут-2002"

відповідач Товариство обмеженої відповідальності "Продовольча компанія" Заграва-Луцьк"

про стягнення 590 051, 99 грн., у т.ч. 35 000 грн. основного боргу, 14 781,74 грн. 3% річних, 57 144,25 грн. пені, 483 126 грн. штрафу, за договором поставки №010101/932 від 01.01.2012р.

за участю представників сторін:

позивача - Іванціва І.Ю. (представника, довіреність в справі)

відповідача - ОСОБА_4 (адвоката, ордер на надання правової допомоги в справі), ОСОБА_5 (адвоката, ордер на надання правової допомоги в справі)

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

За клопотанням представника апелянта здійснювалась технічна фіксація судового процесу .

Заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 19 лютого 2014 року у справі № 903/442/13 (суддя Кравчук В.О.) частково задоволено позов приватного підприємства "Захід-Хліб-Збут-2002" та стягнуто на його користь з товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва-Луцьк"" 14 781, 74 гривень 3 % річних, 571 гривень пені, 4831 гривень штрафу за договором поставки № 010101/932 від 01.01.2012 року та 403,59 гривень судового збору. Провадження у справі в частині стягнення 35000 гривень основного боргу припинено. У задоволенні решти сум позовних вимог відмовлено.

Припиняючи провадження у справі в частині стягнення із відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 35000 гривень місцевий господарський суд застосував п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України та констатував наявність правових підстав для припинення у справі провадження щодо цієї позовної вимоги оскільки означена заборгованість сплачена відповідачем відповідно до платіжних доручень № 1379 від 25.04.2013 року та № 1385 від 29.04.2013 року.

Суд першої інстанції з огляду ст.625 Цивільного кодексу України вважав обґрунтованою позовну вимогу про стягнення із відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 14781, 74 гривень за період з 20.01.2012 року по 17.04.2013 року включно.

З покликанням на ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України місцевий господарський суд вважав за необхідне зменшити заявлені позовні вимоги про стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва-Луцьк" пені у сумі 57144, 25 гривень за період з 05.05.2012 року по 17.04.2013 року та 483126 гривень штрафу ( 20 % від суми прострочення) на підставі пунктів 6.2 та 6.3 (відповідно) договору поставки № 010101 від 01.01.2012 року до 571 гривень та 4831 гривень відповідно.

При цьому суд вважав, що сума неоплаченого відповідачем отриманого товару за договором (35000 гривень) на момент звернення до суду є незначною у порівнянні із загальною сумою договору (3683050 гривень) ; оплата вартості одержаного борошна здійснювалася систематично відповідачем впродовж дії договору; нараховані позивачем пеня та штраф у сумі 540270,25 гривень майже вдвічі перевищують граничну торгівельну надбавку, що дає можливість позивачу отримати подвійний понад граничні норми прибуток, обійшовши державне цінове врегулювання; не вчасно виконане відповідачем договірне зобов'язання в частині оплати товару не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

У зв'язку з частковим задоволенням позову місцевим господарським судом проведено розподіл судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приватним підприємством "Захід-Хліб-Збут-2002" подано апеляційну скаргу, якою вважають оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог неправомірним та ухваленим з невірним застосування норм матеріального і порушенням норм процесуального права.

Зазначають, що зменшуючи неустойку фактично до 1% із нарахованої суми , суд першої інстанції в порушення приписів ст.83 ГПК України, ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України не врахував, що обставини, які цьому сприяли, не являються винятковим випадком, у разі настання якого у суду виникає право зменшити розмір неустойки.

Вважають необґрунтованими висновки суду про можливість отримання позивачем подвійного прибутку , обійшовши державне цінове врегулювання , оскільки ПП "Захід-Хліб-Збут-2002" реалізовує борошно власного виробництва та при формуванні ціни на нього застосовує норми, які встановлюють граничні рівні рентабельності (максимально 5% до планової повної собівартості), а не торгівельну надбавку, як то передбачено розпорядженням голови Тернопільської ОДА від 03.06.2008 року № 392, на яке помилково покликається суд.

З покликанням на ст. 617, 629 ЦК України, ст.218,222,233 ГК України не погоджуються із висновком суду про те, що погашення незначного залишку боргу Відповідачем під час розгляду справи, систематична оплата ним вартості одержаного борошна впродовж дії договору та відсутність завдання збитків іншим учасникам господарських відносин слугують підставою для зменшення розміру неустойки.

На переконання скаржника, господарський суд Волинської області при винесенні рішення мав врахувати ту обставину, що договір поставки від 01.01.2012 року №010101/932 є дійсним у повному обсязі, оскільки в судовому порядку не було встановлено інше, а тому існує презумпція правомірності цього договору згідно із ст.204 ЦК України і , відповідно, у нього не було підстав фактично обмежувати Позивача у спробі притягнути до відповідальності Відповідача шляхом накладення відповідного розміру штрафу та пені.

В обґрунтування порушення норм процесуального права зазначають, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції надав перевагу доводам та доказам Відповідача перед доводами та доказами Скаржника, внаслідок чого має місце порушення принципу змагальності сторін (ст.4-3 ГПК України).

Скаржник вважає, що при розподілі господарських витрат, в порядку вимог ст.84 та ст.49 ГПК України, суд першої інстанції припустився помилки та помилково стягнув із відповідача на користь позивача лише 403,59 гривень судового збору, хоча ПП "Захід-Хліб-Збут-2002"платіжним дорученням від 19.04.2013 року № 354 було сплачено 11801,04 гривень судового збору, який підлягав відшкодуванню у повному обсязі.

Просять рішення господарського суду Волинської області від 19.02.2014 року у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та у цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з ТОВ «ПК «Заграва - Луцьк» 56 573,25 гривень пені, 478295 гривень штрафу та повний розмір сплаченого судового збору - 11 801,04 гривень, а в решті судове рішення залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ "Продовольча компанія "Заграва-Луцьк" вказує на законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у даній справі та наводить свої міркування на спростування доводів скаржника.

Вважає, що апеляційна скарга відповідача про зміну мотивувальної частини рішення є безпідставною і необґрунтованою, у зв'язку із чим задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду представник ПП "Захід-Хліб-Збут-2002" апеляційну скаргу підтримав з мотивів, які у ній викладені та просив рішення суду першої інстанції у даній справі в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені, штрафу та судового збору скасувати, та у цій частині прийняти нове рішення про стягнення із ТзОВ "Заграва-Луцьк" 56 573,25 гривень пені, 478 295 гривень штрафу та 11 801,04 гривень судового збору, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Під час апеляційного перегляду справи представники ТзОВ "Заграва-Луцьк" заперечували проти доводів апеляційної скарги та вказували на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у даній справі, яке просили залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.01.2012 року між ПП "Захід-Хліб-Збут-2002" (постачальником) та ТзОВ "Продовольча компанія "Заграва-Луцьк"" (покупцем) укладений договір поставки № 010101/932 за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого позивач зобов'язувався в порядку та на умовах визначених цим договором постачати (передавати у власність) відповідача продукцію, яка зазначена договором - борошно пшеничне вищого та першого гатунків (товар), а відповідач зобов'язувався приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату. (т.1, а.с.8-9 ).

Пунктом 4.1 договору поставки позивач та відповідач погодили, що ціна товару вказується у накладних на товар.

Відповідно до п.4.6 договору ціна договору визначається сумою всіх видатково-прибуткових накладних, виданих на виконання його умов.

Між сторонами підписано 9 специфікацій як додатків до договору, які згідно з п.9.6 договору є його невід'ємними частинами (т.1, а.с.10-18 ).

Як вбачається із означених специфікацій період поставки визначено 20.01.2012 року -15.12.2012 року.

Відповідно до п.4.4 договору оплата вартості кожної окремої партії товару здійснюється покупцем протягом 10 календарних днів з моменту поставки товару.

Умовами пункту 9.1 договору визначено, що договір діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за ним.

Правомірність договору поставки № 010101/932 від 01.01.2012 року досліджувалась у судовому порядку та його чинність підтверджена рішенням господарського суду Волинської області від 27.06.2013 року у справі № 903/526/13, яким у задоволенні позову про визнання його недійсним відмовлено (т.2, а.с.39-40). Означене рішення переглядалося у апеляційному та касаційному порядку та постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 21.10.2013 року (т2, а.с.41-44 ) та Вищого господарського суду України від 11.12.2013 року (т.2, а.с.45-47) залишено без змін .

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, умови якого, в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, відповідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що між позивачем та відповідачем склалися правовідносини, які підлягають регулюванню законодавчими нормами, якими регулюється поставка товару.

На виконання умов договору за період 20.01.2012р.-13.12.2012 р. позивачем поставлено, а відповідачем одержано товар на загальну суму 3683050 гивень., що підтверджується долученими до позовної заяви видатковими накладними (хоча в позовній заяві вказано загальну суму поставленого товару - 3770774 грн.), довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними, податковими накладними (т.1,а.с.23-157).

Отримання товару у зазначеній кількості відповідачем не заперечувалося та не спростовано.

Пунктом 5.4.2 договору поставки на відповідача покладено обов»язок своєчасно оплачувати товар згідно з зазначеними у договорі умовами.

У зв»язку із порушенням відповідачем строків оплати товару позивач неодноразово : 20.02.2012 року, 20.03.2012 року, 03.07.2012 року, 03.01.2013 року ,06.07.2012 року, 30.01.2013 року звертався до відповідача із вимогами про оплату отриманого товару та претензіями ( т.1, а.с.212-230).

Аналізуючи виписки по рахунках та співставивши їх з датами накладних про поставку товару колегія суддів констатує систематичне порушення відповідачем 10- денного строку для оплати товару, як то передбачено п.4.4 договору поставки.

Відповідачем здійснено часткову оплату за одержаний товар на суму 3735774 гривень, що не заперечено самим позивачем у його позовній заяві, і підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (т.1, а.с.158-211 ).

Станом на 23.04.2013 року ( дата пред»явлення позову) у відповідача існувала заборгованість перед відповідачем у розмірі 35000 гривень за отриманий товар за договором поставки.

Як вбачається із платіжних доручень № 1379 від 25.04.2013 року на 6000 гривень і № 1385 від 29.04.2013 року на 29000 гривень (т.2, а.с.29-30 ) відповідач провів розрахунки на суму 35000 гривень за борошно згідно договору № 010101/932 від 01.01.2012 року.

Пленум Вищого господарського суду України у пункті 4.4. постанови N 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» звертає увагу, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК) , зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Колегія суддів констатує, що розрахунки здійснені після пред»явлення позову до господарського суду та до ухвалення судового рішення у даній справі.

За таких обставин колегія суддів знаходить обґрунтованим припинення судом першої інстанції провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 35000 гривень за поставлений товар за договором поставки № 010101/932 від 01.01.2012 року на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України за відсутністю предмета спору та не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення у цій частині.

Крім того, позивачем пред»явлено до стягнення, а судом стягнуто 3% річних в розмірі 14781,74 грн.

Так,право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 16.05.2006 у справі № 10/557-26/155).

Таке право гарантоване кредитору нормами ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Втрати внаслідок інфляційних процесів необхідно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов'язання за певний період і вони є невід'ємною складовою суми основного боргу.

Відповідні індекси інфляції розраховуються починаючи з 1991 року щомісячно і публікуються у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі ст.ст. 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3 % річних за період 20.01.2012 року по 17.04.2013 року ( т.1, а.с.231-235),колегія суддів знаходить ці розрахунки вірними, вважає обґрунтованою означену позовну вимогу та правомірним стягнення судом першої інстанції з товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва-Луцьк"" 14781,74 гривень 3 % річних.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно вимог ст.ст.230-231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що в разі прострочення оплати партії товару покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення за кожен день прострочення.

Відповідно до п.6.3 договору в разі прострочення оплати товару більше, ніж на 10 банківських днів з дня закінчення граничного терміну оплати покупець додатково сплачує штраф у розмірі 20 % від суми прострочення.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтями 216 і 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачені Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 статті 546 цього Кодексу.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечувати виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За правилами частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

На підставі означених норм та положень п.6.2, 6.3 договору поставки позивач наділений правом вимагати від відповідача в разі прострочення оплати партії товару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення за кожен день прострочення та у разі прострочення оплати товару більше, ніж на 10 банківських днів з дня закінчення граничного терміну оплати - штраф у розмірі 20 % від суми прострочення.

Як вбачається із розрахунків штрафу ( т.1, а.с. 236-240) та пені ( т.1, а.с.241-245) позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 483126 гривень штрафу за прострочення оплати товару більше, ніж на 10 банківських днів з дня закінчення граничного терміну оплати за період з 05.05.2012 року по 17.04.2013 року та пеню за період з 05.05.2012 року по 17.04.2013 року у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення за кожен день прострочення у розмірі 57144,25 гривень.

Місцевий господарський суд вважав за необхідне відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України зменшити заявлені позивачем вимоги про стягнення пені 57144, 25 гривень та штрафу 483126 гривень до 571 гривень та 4 831 гривень відповідно. При цьому,суд першої інстанції вважав, що сума неоплаченого на момент звернення з позовом до суду отриманого товару за договором (35 000 грн.) у порівнянні із загальною сумою договору (3 683 050 грн.) є незначною; торгівля борошном є об'єктом державного цінового регулювання в Україні, а заявлені позивачем пеня та штраф у сумі 540 270, 25 гривень майже вдвічі перевищують граничну торгівельну надбавку, що дає йому можливість отримати подвійний понад граничні норми прибуток, обійшовши державне цінове врегулювання; порушення відповідачем умов договору в частині строків оплати за товар не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин та оплата тривала систематично.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 4 ГПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

На переконання колегії суддів оскаржуване рішення в частині стягнення із відповідача зменшених розмірів пені (571 гривен) та штрафу (4 831 гривень) таким вимогам не відповідає.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509, ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За переконанням колегії суддів, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до ч.2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Судова колегія вважає, що наявність у відповідача не виплачених кредитів та наявності непогашеної заборгованості від його контрагентів( т. 2., а.с. 21-28), не являються винятковими випадками, що дають підстави для зменшення передбачених чинним договором розмірів штрафу та неустойки .

Майновий стан сторін, стан розрахунків (в даному випадку тривала наявність значної простроченої заборгованості за отриманий товар за договором поставки ,про що свідчать розрахунки пені, штрафу, 3% річних, неодноразові вимоги про оплату та претензії) та соціальна значущість підприємства ( виробництво продуктів борошно-круп»яної промисловості, що вбачається з витягу з ЄДРЮО та ФОП) мають значення для вирішення питання при розгляді питання про можливість зменшення штрафних санкцій.

Колегія суддів зазначає, що розмір, до якого суд зменшив пеню та штраф (у 100 разів ) не є співрозмірними, в контексті інтересів позивача та відповідача.

З огляду на викладене та підставі ст. 103,104 ГПК України судова колегія вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в частині стягнення із відповідача зменшених розмірів пені 571 гривен та штрафу 4831 гривень змінити та прийняти у цій частині нове рішення.

Колегія суддів, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності вважає за необхідне зменшити заявлені до стягнення штраф та пеню та стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва-Луцьк" на користь позивача 289875,6 гривень пені та 34286,55 гривень штрафу (60% від заявленої до стягнення суми ) за порушення строків оплати отриманого товару на підставі п.6.2,6.3 договору поставки № 010101/932 від 01.01.2012 року.

Також, колегія суддів погоджується із доводами скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та помилкове стягнення місцевим господарським судом із відповідача лише 403,59 гривень судового збору .

Так, при пред»явленні позову на загальну суму 590051,99 гривень позивачем платіжним дорученням № 354 від 19.04.2013 року сплачено судовий збір у розмірі 11801,04 гривень ( 2 відсотки від ціни позову).

Вищий господарський суд України у пункті 2.4. Постанови № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» звертає увагу, що судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Крім того, відповідно до вимог пп.3.17.4 пп.3.17 п. З Постанови Пленуму Господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ", які встановлюють, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Колегія суддів зазначає, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки ( штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

З таких обставин суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно зменшеним сумам пені та штрафу, оскільки судові витрати в цьому випадку підлягали стягненню повністю.

Апеляційний господарський суд вважає, що сплачений судовий збір у розмірі 11801,04 гривень підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а відтак, рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає зміні.

Також, сплачений позивачем на підставі платіжного доручення № 232 від 04.03.2014 року судовий збір у розмірі 3209,21 гривень за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України у зв»язку із частковим її задоволенням покладається на товариство з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва-Луцьк".

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою Приватне підприємство» захід Хліб Збут» сплатило судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме 5900,51 грн. , замість 5348,68 грн. З огляду на викладене, враховуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне повернути апелянту надлишково сплачену суму судового збору, що становить 551,85 грн.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Захід-Хліб-Збут-2002" задоволити частково.

Рішення господарського суду Волинської області від 19.02.2014р. у справі № 903/442/13 в частині стягнення пені в розмірі 571 грн., штрафу в розмірі 4831грн. та судового збору змінити, виклавши його в наступній редакції:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія" Заграва-Луцьк" (43008, м.Луцьк, вул.Підгаєцька, 13 Б; ідентифікаційний код 31880976) на користь Приватного підприємства "Захід-Хліб-Збут-2002" (46008, м.Тернопіль, вул.Гайова, 44 А; ідентифікаційний код 31914381) пеню в розмірі 34 286,55 грн., штраф в розмірі 289 875,60 грн., судовий збір в розмірі 11801,04 грн.

В решті рішення господарського суду Волинської області залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія" Заграва-Луцьк" (43008, м.Луцьк, вул.Підгаєцька, 13 Б; ідентифікаційний код 31880976) на користь Приватного підприємства "Захід-Хліб-Збут-2002" (46008, м.Тернопіль, вул.Гайова, 44 А; ідентифікаційний код 31914381) 3209 грн. 21 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Господарському суду Волинської області на виконання постанови видати накази.

Ухвалою суду повернути Приватному підприємству "Захід-Хліб-Збут-2002"(46008, м.Тернопіль, вул.Гайова, 44 А; ідентифікаційний код 31914381) з державного бюджету 551,85 грн. надмірно сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Гудак А.В.