Постанова № 38323417, 09.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 квітня 2014 року 17:13 № 826/4146/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого Кобилянського К.М., суддів Клочкової Н.В., Саніна Б.В. при секретарі судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Міністерства економічного розвитку і торгівлі УкраїнидоДержавної виконавчої служби Українипро визнання протиправною і скасування постанови,за участю сторін:

представник позивача: Левицька В.М.

представник відповідача: Куліченко Д.О.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09.04.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Державної виконавчої служби України від 04.03.2014 ВП № 39671826 про стягнення з боржника виконавчого збору.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що постанова про стягнення з позивача виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач вчинив усі залежні від нього дії з метою виконання судового рішення, однак воно не було виконане у зв'язку з тим, що стягувач перешкоджав провадженню виконавчих дій, на підставі чого виконавчий документ був повернутий останньому. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, в обґрунтування заперечень зазначив, що позивач як боржник у виконавчому провадженні не виконав у добровільному порядку рішення суду немайнового характеру, що є підставою для стягнення з нього суми виконавчого збору у розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». Просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 у справі №0670/2070/12 за позовом ОСОБА_3 до Державного департаменту з питань банкрутства Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, стягнення невиплачених коштів позов задоволено. Зокрема, зобов'язано Державний Департамент з питань банкрутства Міністерства економічного розвитку і торгівлі України працевлаштувати ОСОБА_3 (ЄДРСР №24688877).

Відповідач 06.09.2013 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №39671826 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду від 25.07.2012 №2857/12 про зобов'язання Державного Департаменту з питань банкрутства Міністерства економічного розвитку і торгівлі України працевлаштувати ОСОБА_3.

Постановою від 18.10.2013 ВП №39671826 про заміну назви сторони виконавчого провадження, на підставі ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 №0670/2070/12 замінено сторону виконавчого провадження, а саме боржника з Департаменту з питань банкрутства Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі №0670/2070/12 заяву старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. про встановлення способу виконання рішення суду задоволено, встановлено, що ОСОБА_3 підлягає негайному працевлаштуванню на роботі, яку вона могла б виконувати за станом здоров'я.

Відповідач направив на адресу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України вимогу №907/6 від 17.12.2013, якою вимагав від позивача у строк до 23.12.2013 виконати рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист №2857/12 від 25.07.2012 з урахуванням ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі №0670/2070/12.

Суд встановив, що позивач, з метою виконання постанови від 05.06.2012 та ухвали від 26.11.2013 Житомирського окружного адміністративного суду листами від 16.12.2013 №2432-02/3226 та від 24.01.2014 № 2432-03/38 було запропоновано прибути ОСОБА_3 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, каб. 1022, з метою її працевлаштування.

Однак, ОСОБА_3 за вказаною адресою жодного разу не прибула, про причини неприбуття позивача не повідомила, про що ним було складено відповідні акти, копії яких були надані відповідачу, що підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 20.12.2013 №2432-03/574 про закінчення виконавчого провадження у справі №0670/2070/12 в частині працевлаштування ОСОБА_3, оскільки позивач вчинив дії по виконанню судового рішення

Відповідач направив на адресу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та ОСОБА_3 вимогу №907/6 від 24.01.2014, якою вимагав від позивача виконати рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист №2857/12 від 25.07.2012 з урахуванням ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі №0670/2070/12, а від ОСОБА_3 вимагав з'явитись до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для подальшого працевлаштування.

У зв'язку з повторною неявкою ОСОБА_3 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для працевлаштування, позивач знову звернувся до відповідача із заявою від 03.02.2014 №2432-03/52 про закінчення виконавчого провадження у справі №0670/2070/12 в частині працевлаштування ОСОБА_3, оскільки позивач вчинив дії по виконанню судового рішення

Відповідач втретє направив відповідачу та ОСОБА_3 вимогу від 17.02.2014 №251/6, якою вимагав від ОСОБА_3 з'явитись до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для подальшого працевлаштування, а від позивача повідомити відповідача у строк до 27.02.2014 чи з'явилась ОСОБА_3 та, у разі її явки, чи було її працевлаштовано.

Однак, ОСОБА_3 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України не з'явилась, відповіді на вимогу відповідача не надала.

04.03.2014 відповідач виніс постанову ВП №39671826 про повернення виконавчого документа стягувачеві, де зазначено, що у зв'язку з тим, що боржник не ухиляється від виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0670/2070/12 та дане рішення не може бути виконане в повному обсязі саме у зв'язку з неявкою ОСОБА_3 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, виконавчий лист №2857/12 від 25.07.2012 підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Того ж дня відповідач виніс постанову від 04.03.2014 №39671826 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1360,00 грн. на підставі статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з невиконанням позивачем рішення суду немайнового характеру у строк, встановлений для самостійного його виконання.

Не погоджуючись із зазначеною постановою від 04.03.2014 №39671826 про стягнення з боржника виконавчого збору, позивач оскаржив її до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Як вбачається з постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.09.2013 ВП №39671826, відповідач встановив позивачу семиденний строк для добровільного виконання рішення суду з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з положеннями частини 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Тобто, з вказаної правової норми вбачається, що виконавчий збір підлягає стягненню з боржника у разі невиконання рішення у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач вчиняв дії, спрямовані на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0670/2070/12, а саме: неодноразово направляв ОСОБА_3 листи з проханням з'явитись до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для її працевлаштування.

Однак, саме у зв'язку з неявкою стягувача - ОСОБА_3 до відповідача для працевлаштування останній був позбавлений можливості виконати рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0670/2070/12.

У відповідності до положень частин 1, 2 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу законів про працю України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. (частина 2 статті 24 Кодексу законів про працю України).

Таким чином, положеннями чинного законодавства України встановлено, що праця є правом, а не обов'язком людини. Примусове працевлаштування не допускається.

Відповідач не мав можливості виконати рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0670/2070/12 без волевиявлення ОСОБА_3, оскільки це б призвело до порушення конституційних прав останньої.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач добровільно не виконав рішення суду у встановлений в постанові від 06.09.2013 ВП №39671826 для самостійного виконання строк, оскільки у постанові від 04.03.2014 про повернення виконавчого документа стягувачеві ним зазначено, що боржник не ухиляється від виконання рішення суду та дане рішення не може бути виконане в повному обсязі саме у зв'язку з неявкою ОСОБА_3 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Крім того, виконавчий лист №2857/12 від 25.07.2012 був повернутий стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», яким встановлено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

У вимозі від 17.02.2014 №251/6 відповідач попередив ОСОБА_3, що у разі подальшого перешкоджання нею провадження виконавчих дій, виконавчий документ буде їй повернуто на підставі пункту 4 частини 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Однак, незважаючи на попередження відповідача, у встановлений виконавцем строк ОСОБА_3 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України не з'явилась, тобто продовжувала перешкоджати провадженню виконавчих дій, на підставі чого їй було повернуто виконавчий лист №2857/12 від 25.07.2012.

Таким чином, зазначені доводи відповідача спростовуються матеріалами виконавчого провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач вчинив дії для добровільного виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №0670/2070/12, з огляду на що, підстави для стягнення з нього виконавчого збору відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та постанова від 04.03.2014 ВП №39671826 про стягнення з боржника виконавчого збору підлягає скасуванню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Державної виконавчої служби України від 04.03.2014 ВП №39671826 про стягнення з боржника виконавчого збору.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні 70 коп.) на користь Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з Державної виконавчої служби України за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя К.М. Кобилянський

Судді Н.В. Клочкова

Б.В. Санін