Рішення № 38323014, 16.04.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.2014 Справа № 905/4088/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська вугільна компанія» (91019, Луганська область, місто Луганськ, вулиця Кірова, будинок № 49; код ЄДРПОУ 37523588)

до державного підприємства «Макіїввугілля» (86157, Донецька область, місто Макіївка, площа Радянська, будинок № 2; код ЄДРПОУ 32442295)

про стягнення 227 297,40 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Камінський А.М. (довіреність б/н від 02.05.2013)

від відповідача: Алтухова О.С. (довіреність № 08-81/254д від 31.12.2013)

С У Т Ь С П О Р У :

У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаська вугільна компанія» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з державного підприємства «Макіїввугілля» 154 114,24 гривень інфляційних втрат, 325 290,16 гривень трьох відсотків річних з підстав прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позовні вимоги з посиланням на статті 509, 530, 610-612, 615, 625 Цивільного кодексу України, обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору на переробку рядового вугілля № 165 від 07 липня 2010 року в частині оплати наданих послуг.

На підтвердження своїх вимог позивачем подано у копіях: договір на переробку рядового вугілля № 165 від 07 липня 2010 року, договір про відступлення права вимоги № 635/05 від 05 травня 2011 року, повідомлення про відступлення права вимоги від 05 травня 2011 року, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рішення господарського суду Донецької області від 21 грудня 2011 року у справі № 24/310 (том 1, а.с. 10-12, 27-44).

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить врахувати викладену ним позицію та частково відмовити у задоволенні позову (том 1, а.с. 49-50).

Рішенням господарського суду Донецької області від 30 липня 2013 року у справі 905/4088/13, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено (том 1, а.с. 77-78, 105-107).

Постановою Вищого господарського суду України від 15 січня 2014 року рішення господарського суду Донецької області від 30 липня 2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05 листопада 2013 року у справі № 905/4088/13 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області (том 1, а.с. 130-132).

Так, в силу положень статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Розпорядженням за підписом керівника апарату господарського суду Донецької області № 54 від 03 лютого 2014 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 905/4088/13, за результатами якого суддею для розгляду вказаної справи визначено Фурсову С.М. (том 2, а.с. 1).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06 лютого 2014 року справу № 905/4088/13 прийнято до провадження судді Фурсової С.М., призначено її розгляд на 20 лютого 2014 року (том 2, а.с. 2).

20 лютого 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли пояснення за № 12/9, в яких державне підприємство «Макіїввугілля» просить відмовити у задоволенні позову (том 2, а.с. 5-6).

Розгляд справи відкладався та оголошувалась перерва за правилами статті 77 ГПК України, строк вирішення спору продовжувався за клопотанням представника позивача.

04 березня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання б/н, в якому товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаська вугільна компанія» просить зменшити позовні вимоги з 497 404,40 гривень на 125 908,20 гривень (том 2, а.с. 22-25).

12 березня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання б/н, в якому товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаська вугільна компанія» зазначає, що у клопотанні б/н від 28 лютого 2014 року допущена помилка (неправильно вказана ціна позову); просить розглянути зменшення ціни позову з урахуванням даного клопотання з 479 404,40 гривень на 227 297,40 гривень (том 2, а.с. 36-39).

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Позовні вимоги розглядаються в редакції клопотання б/н від 12 березня 2014 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві з урахуванням клопотання б/н від 12 березня 2014 року, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала пояснення, аналогічні викладеним у письмових поясненнях.

Матеріали справи є достатніми для прийняття рішення за заявленими вимогами при зазначених підставах позову.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

07 липня 2010 року між приватним акціонерним товариством «Луганська вугільна компанія» (далі по тексту - первісний кредитор або виконавець) та державним підприємством «Макіїввугілля» (далі по тексту - відповідач або замовник) укладено договір на переробку рядового вугілля № 165 (том 1, а.с. 30-34).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

На умовах договору на переробку рядового вугілля № 165 від 07 липня 2010 року, приватне акціонерне товариство «Луганська вугільна компанія» збагачувало вугілля державному підприємству «Макіїввугілля».

Підстави заміни кредитора у зобов'язанні визначені приписами статті 512 ЦК України, зокрема, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги (цесія) є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора - цедента, новому кредиторові - цесіонарію, і відбувається шляхом укладення договору між цими суб'єктами, на підставі якого до цесіонарія переходить право вимагати від боржника вчинити певні дії.

Предметом даного правочину може бути дійсне, належним чином індивідуалізоване та законне право вимоги, що має майновий характер і яке належить кредитору як стороні зобов'язання.

Заміна кредитора може здійснюватись на різних стадіях існування зобов'язання, коли сторони ще не виконали зобов'язання або коли хоча б одна з них частково виконала зобов'язання.

05 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Донбаська вугільна компанія» (новий кредитор, цесіонарій) та приватним акціонерним товариством «Луганська вугільна компанія» (первісний кредитор, цедент) укладено договір про відступлення права вимоги № 635/05, за умовами якого цесіонарій набуває право вимоги від боржника належного виконання наступних обов'язків, а саме сплати на розрахунковий рахунок цесіонарія грошові кошти у розмірі 2 961 441,73 гривень (том 1, а.с. 27-28).

Договір про відступлення права вимоги № 635/05 від 05 травня 2011 року спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, цедентом цесіонарієві права вимоги, належного цедентові, в межах яких цесіонарій стає кредитором за договором № 165 від 07 липня 2010 року, укладеним між цедентом та державним підприємством «Макіїввугілля».

У травні 2011 року виконавець повідомив замовника про заміну кредитора у зобов'язанні та обов'язок сплатити борг у розмірі 2 961 441,73 гривень новому кредитору - товариству з обмеженою відповідальністю «Донбаська вугільна компанія» з підстав укладання договору № 635/05 від 05 травня 2011 року про відступлення права вимоги (том 1, а.с. 29).

Рішенням господарського суду Донецької області від 21 грудня 2011 року у справі № 24/310, яке набрало законної сили, стягнуто з державного підприємства «Макіїввугілля» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська вугільна компанія» суму боргу у розмірі 2 961 441,73 гривень (том 1, а.с. 10-12).

З підстав невиконання боржником грошового зобов'язання, позивач (новий кредитор) звернувся до господарського суду з позовом про стягнення інфляційних втрат у розмірі 28 611,16 гривень та трьох відсотків річних у розмірі 198 686,24 гривень (позовні вимоги в редакції клопотання б/н від 12 березня 2014 року).

За змістом статті 514 ЦК України при цесії припускається, якщо інше прямо не встановлено договором або законом, перехід усіх за умовами та за обсягом тих прав, які належать первісному кредитору і до складу таких прав входять додатково існуючі до моменту передавання субсидіарні права.

Виходячи із регламентації вищенаведених правових норм в сфері відносин з відступлення права вимоги, в разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання. При цьому зміст основного зобов'язання, яке стало предметом уступки права вимоги, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін, залишається незмінним, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.

Законодавець визначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір про відступлення права вимоги № 635/05 від 05 травня 2011 року не встановлює обмежень як прав нового кредитора, так і обов'язку боржника щодо відповідальності останнього за порушення грошового зобов'язання.

Вказаний договір про відступлення права вимоги є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підстав, передбачених цивільним законодавством України.

Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та відсотків річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21 грудня 2011 року у справі № 24/310, яке набрало законної сили, встановлено факт прострочення боржником виконання грошового зобов'язання за договором на переробку рядового вугілля № 165 від 07 липня 2010 року та присуджено до стягнення лише суму боргу. Докази про його сплату в матеріалах справи відсутні.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору на переробку рядового вугілля № 165 від 07 липня 2010 року, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Системний аналіз діючого законодавства свідчить, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора за договором на переробку рядового вугілля № 165 від 07 липня 2010 року, в тому числі й право нараховувати відсотки та інфляційні нарахування на підставі статті 625 ЦК України, оскільки обмеження цих прав нового кредитора не встановлено договором про відступлення права вимоги № 635/05 від 05 травня 2011 року.

Договором на переробку рядового вугілля № 165 від 07 липня 2010 року погоджено, що замовник сплачує послуги виконавця упродовж 120 календарних днів з дати підписання акта виконаних робіт (підпункт 5.2 пункту 5 договору).

Позивач стверджує, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання з 30 грудня 2010 року і на підтвердження своїх доводів подав господарському суду копії наступних актів:

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00000806 від 31.08.2010 на суму 812 349,05 гривень (суму боргу за актом № 00000806 від 31.08.2010 відступлено частково на суму 137 693,65 гривень) (том 1, а.с. 39);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00000960 від 31.08.2010 на суму 201,08 гривень (том 1, а.с. 40);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00000994 від 30.09.2010 на суму 965 674,42 гривень (том 1, а.с. 41);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00001202 від 31.10.2010 на суму 633 880,08 гривень (том 1, а.с. 42);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00001332 від 30.11.2010 на суму 464 613,52 гривень (том 1, а.с. 43);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00001441 від 31.12.2010 на суму 759 378,98 гривень (том 1, а.с. 44).

За здійсненим господарським судом перерахунком, з урахуванням настання у відповідача строку платежу, сума відсотків становить 198 442,84 гривень, виходячи з наступних розрахунків:

- 10 019,09 гривень за період з 30.12.2010 по 01.06.2013 відносно заборгованості 137 894,73 гривень (акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00000806, № 00000960 від 31.08.2010);

- 67 703,04 гривень за період з 30.01.2011 по 01.06.2013 відносно заборгованості 965 674,42 гривень (акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00000994 від 30.09.2010);

- 42 878,08 гривень за період з 01.03.2011 по 01.06.2013 відносно заборгованості 633 880,08 гривень (акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00001202 від 31.10.2010);

- 30 282,62 гривень за період з 31.03.2011 по 01.06.2013 відносно заборгованості 464 613,52 гривень (акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00001332 від 30.11.2010);

- 47 560,01 гривень за період з 01.05.2011 по 01.06.2013 відносно заборгованості 759 378,98 гривень (акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00001441 від 31.12.2010).

Що стосується заявлених до стягнення 28 611,16 гривень інфляційних втрат, розрахованих позивачем за період з січня 2011 року по квітень 2013 року включно, то господарський суд не може погодитись з таким розрахунком, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

За приписами статей 12 та 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Зловживання правом має місце у випадку, коли уповноважена особа, спираючись на своє суб'єктивне право, допускає недозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй суб'єктивне право.

Згідно з частиною третьою статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 ЦК Українивідбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву «дефляція», то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

У пунктах 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь - який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Між тим, звертаючись до господарського суду з даним позовом у червні 2013 року, позивач нарахував суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з січня 2011 року по квітень 2013 року включно, на відміну від інших нарахувань (трьох відсотків річних), які нараховані позивачем з 30 грудня 2010 року по 01 червня 2013 року.

Оскільки чинним законодавством (статтею 625 ЦК України) передбачено одночасне нарахування відсотків річних та інфляційних втрат за весь час прострочення, господарський суд вважає правомірним застосування при розрахунку інфляційних нарахувань саме періоду з 30 грудня 2010 року по 01 червня 2013 року.

Здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань за весь час прострочення, господарський суд дійшов висновку про стягнення 25 338,45 гривень, виходячи з наступних розрахунків:

- 6 284,00 гривень за період з січня 2011 року по травень 2013 року включно відносно заборгованості 137 894,73 гривень (акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00000806, № 00000960 від 31.08.2010);

- 10 669,85 гривень за період з лютого 2011 року по травень 2013 року включно відносно заборгованості 965 674,42 гривень (акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00000994 від 30.09.2010);

- 7 003,81 гривень за період з березня 2011 року по травень 2013 року включно відносно заборгованості 633 880,08 гривень (акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00001202 від 31.10.2010);

- 1 380,79 гривень за період з квітня 2011 року по травень 2013 року включно відносно заборгованості 464 613,52 гривень (акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00001332 від 30.11.2010);

- загальний розмір втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції (акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00001441 від 31.12.2010) за період з травня 2011 року по травень 2013 року включно становить «-884,98 гривень», тобто фактично дорівнює нулю.

За розрахунком господарського суду розмір інфляційних нарахувань, з урахуванням настання у відповідача строку платежу в деяких періодах (акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00000994 від 30.09.2010, № 00001202 від 31.10.2010, № 00001332 від 30.11.2010) є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Відповідно до вимог пункту 2 статі 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійним вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач під час судового розгляду та його представник у судовому засіданні наполягав на заявлених вимогах з підстав, зазначених у позовній заяві з урахуванням клопотання б/н від 12 березня 2014 року. Заяв та клопотань іншого змісту суду не подавалось та представником не заявлялось. За таких обставин, господарський суд при винесенні рішення обмежений розміром позовних вимог, визначених позивачем.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року, який набрав чинності 01 листопада 2011 року, визначені правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (пункт 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

З матеріалів позовної заяви вбачається, що нова ціна позову становить 227 297,40 гривень, а отже судовий збір у відсотковому співвідношенні до ціни позову становить 4 545,95 гривень (227 297,40 х 0,02).

З доданого до позовної заяви платіжного доручення № 4 від 30 травня 2013 року вбачається, що позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 9 588,10 гривень, тобто судовий збір внесено в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Розмір переплати становить 5 042,15 гривень.

Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (пункт 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Макіїввугілля» (86157, Донецька область, місто Макіївка, площа Радянська, будинок № 2; код ЄДРПОУ 32442295, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаська вугільна компанія» (91019, Луганська область, місто Луганськ, вулиця Кірова, будинок № 49; код ЄДРПОУ 37523588, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 198 442,84 гривень трьох відсотків річних, 25 338,45 гривень інфляційних втрат, 4 475,49 гривень судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Донбаська вугільна компанія» (91019, Луганська область, місто Луганськ, вулиця Кірова, будинок № 49; код ЄДРПОУ 37523588) з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 5 042,15 гривень, сплаченого згідно платіжного доручення № 4 від 30 травня 2013 року на суму 9 588,10 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22 квітня 2014 року.

Суддя С.М. Фурсова