Рішення № 38323011, 14.04.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.04.2014 Справа № 905/579/14

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ 20077720)

до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (83086, місто Донецьк, вулиця Донецька, будинок № 38; код ЄДРПОУ 03337119)

про стягнення 3 195 794,13 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Ященко Р.Ю. (довіреність № 14-51 від 22.03.2013)

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» інфляційні нарахування за весь час прострочення у розмірі 295 455,47 гривень за період з вересня 2012 року по червень 2013 року включно, три відсотки річних у розмірі 2 900 338,66 гривень за період з 08 серпня 2012 року по 02 грудня 2013 року.

Позовні вимоги з посиланням на статті 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтю 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2487/11 від 30 вересня 2011 року в частині розрахунків за природний газ.

На підтвердження своїх вимог позивачем подано у копіях: договір на купівлю-продаж природного газу № 14/2487/11 від 30 вересня 2011 року, акти приймання-передачі природного газу за жовтень-грудень 2011 року, рішення господарського суду Донецької області від 13 листопада 2012 року у справі № 5006/8/55/2012.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 29 січня 2014 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 17 лютого 2014 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), строк вирішення спору продовжувався за клопотанням представника позивача.

11 березня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли пояснення публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо нарахування інфляційних (а.с. 68-69, 71-72).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, своєї позиції по суті заявлених вимог до відома суду не довів, відзиву на позовну заяву та доказів сплати стягуваних сум або припинення відповідних грошових зобов'язань у інший спосіб не надав.

У пункті 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі по тексту - позивач або продавець) та обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» (далі по тексту - відповідач або покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 14/2487/11 (далі по тексту - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», далі - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору (пункт 1.1 Договору) (а.с. 32-37).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1 Договору).

Згідно з пунктом 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Так, відповідно до актів приймання-передачі природного газу за Договором, підписаних уповноваженими особами сторін та скріплених печатками підприємств, позивач передав, а відповідач прийняв природній газ: у жовтні 2011 року на загальну суму 9 651 288,37 гривень; у листопаді 2011 року на загальну суму 33 211 329,92 гривень; у грудні 2011 року на загальну суму 33 431 499,85 гривень (а.с. 41-47).

Цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості (пункт 11.1 Договору).

Рішенням господарського суду Донецької області від 13 листопада 2012 року у справі № 5006/8/55/2012 позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення 87 199 414,39 гривень задоволено частково; стягнуто з обласного комунального підприємства «Донецьктепло-комуненерго» на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» суму заборгованості за спожитий у жовтні-грудні 2011 року природний газ у розмірі 74 249 571,95 гривень, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 14 листопада 2011 року по 14 липня 2012 року у розмірі 4 543 787,14 гривень, штраф у розмірі 5 268 103,10 гривень, інфляційні нарахування за період з листопада 2011 року по квітень 2012 року у розмірі 572 088,99 гривень, три відсотки річних за період з 14 листопада 2011 року по 07 серпня 2012 року у розмірі 1 383 590,15 гривень.

Рішення мотивовано невиконанням відповідачем умов договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2487/11 від 30 вересня 2011 року щодо своєчасної та повної оплати поставленого природного газу.

Вищевказане рішення не оскаржене та набрало законної сили.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України, статті 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

На час вирішення даного спору, рішення господарського суду Донецької області від 13 листопада 2012 року у справі № 5006/8/55/2012 виконано частково, відповідачем сплачено лише 1 690 723,90 гривень. Оплати проводились 26 та 27 лютого 2013 року, що підтверджується розрахунком позивача.

Відповідач не надав суду доказів сплати повною мірою заборгованості за Договором, що встановлена рішенням господарського суду Донецької області від 13 листопада 2012 року у справі № 5006/8/55/2012, в той час як відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, заборгованість за природний газ, яка встановлена рішенням господарського суду Донецької області від 13 листопада 2012 року у справі № 5006/8/55/2012, відповідачем повністю не погашена та продовжує існувати на день винесення рішення у даній справі.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та відсотків річних аж до повного виконання грошових зобов'язань.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2487/11 від 30 вересня 2011 року, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Рішенням господарського суду Донецької від 13 листопада 2012 року у справі № 5006/8/55/2012, яке набрало законної сили, встановлено факт прострочення боржником виконання грошового зобов'язання за Договором та присуджено до стягнення, зокрема, три відсотки річних за період з 14 листопада 2011 року по 07 серпня 2012 року, інфляційні нарахування за період з листопада 2011 року по квітень 2012 року.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши поданий розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, господарським судом встановлено, що:

- розрахунок трьох відсотків річних на суму 2 900 338,66 гривень позивач здійснив за період з 08 серпня 2012 року по 02 грудня 2013 року;

- розрахунок інфляційних нарахувань на суму 295 455,47 гривень позивач здійснив за період з вересня 2012 року по червень 2013 року включно (а.с. 30-31).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

Що стосується заявлених до стягнення 295 455,47 гривень інфляційних нарахувань, розрахованих позивачем за період з вересня 2012 року по червень 2013 року включно, то господарський суд не може погодитись з таким розрахунком, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

За приписами статей 12 та 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Зловживання правом має місце у випадку, коли уповноважена особа, спираючись на своє суб'єктивне право, допускає недозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй суб'єктивне право.

Згідно з частиною третьою статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу Українивідбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву «дефляція», то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці (постанова Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі № 5021/1596/2011).

У пунктах 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь - який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Між тим, звертаючись до господарського суду з даним позовом у січні 2014 року, позивач нарахував суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з вересня 2012 року по червень 2013 року включно, на відміну від інших нарахувань (трьох відсотків річних), які нараховані позивачем з 08 серпня 2012 року по 02 грудня 2013 року.

Позивач, нарахувавши інфляційні збільшення не за весь час прострочення, як того вимагає законодавець, а лише за період, в якому переважно мала місце інфляція, без врахування наступних періодів, в яких мала місце дефляція, діяв всупереч положенням статті 625 ЦК України та загальним засадам цивільного законодавства.

Заявивши до стягнення суму боргу з урахуванням індексу інфляції, розрахованого без урахування періоду, в який мала місце не інфляція, а дефляція, позивач зловживав своїм суб'єктивним правом визначити період нарахування інфляційних втрат.

У судовому засіданні представник позивача, пояснюючи таку розбіжність у періодах нарахувань, зазначив, що визначення періоду таких нарахувань є не обов'язком, а правом, чим позивач і скористався.

Господарський суд вважає ці доводи такими, що не ґрунтуються на законодавчих положеннях, а навпаки суперечать ним, внаслідок чого не заслуговують на увагу.

Оскільки чинним законодавством (статтею 625 ЦК України) передбачено одночасне нарахування відсотків річних та інфляційних втрат за весь час прострочення, господарський суд вважає правомірним застосування при розрахунку інфляційних нарахувань саме періоду з 08 серпня 2012 року по 02 грудня 2013 року.

Здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних нарахування в порядку статті 625 ЦК України за період з серпня 2012 року по листопад 2013 року включно, оскільки у вказаному періоді переважно мало місце дефляція (індекс інфляції становив менше одиниці), що виключає можливість нарахування інфляційних за цей період.

Загальний розмір втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції за період з серпня 2012 року по листопад 2013 року включно становить «-75 844,49 гривень», тобто фактично дорівнює нулю.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (83086, місто Донецьк, вулиця Донецька, будинок № 38; код ЄДРПОУ 03337119, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ 20077720, відомості про рахунки в установах банків відсутні) три відсотки річних у розмірі 2 900 338,66 гривень, судовий збір у розмірі 58 003,66 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22 квітня 2014 року.

Суддя С.М. Фурсова