Постанова № 38320674, 15.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2014 р. Справа№ 910/17859/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Костенко А. О. - представник за довіреністю № 104-1-4/37-ю від 20.12.2013

від відповідача: Риков О. О. - представник за довіреністю № 05 від 03.02.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»

на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2013

у справі № 910/17859/13 (суддя Капцова Т. П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»

до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»

про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 26 518,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 26 518,87 грн., яке позивачем як страховою організацією було виплачено в зв'язку з пошкодженням автомобіля «ВМВ Е70 Х5», державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ТОВ «ЛТ Чезара», внаслідок ДПТ, що сталася з вини ОСОБА_4 - водія автомобіля «Рено Преміум», державний номерний знак НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність власника якого, ОСОБА_5, застрахована у відповідача (поліс АВ №1267495).

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2013, повний текст якого підписаний 29.10.2013, у справі № 910/17859/13 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено страхове відшкодування в сумі 26 018,87 грн.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи належним чином підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем щодо розміру збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу, проте позивачем при зверненні до суду не враховано те, що розмір заявленої до стягнення суми підлягає зменшенню на франшизу в сумі 500 грн., що її передбачено умовами укладеного між відповідачем та ОСОБА_5 полісу АВ №1267495.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2013 по справі № 910/17859/13 та прийняти нове рішення.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що спірне рішення були винесено за умови неповідомлення відповідача про судове засідання, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Порушення норм процесуального права, на думку відповідача, полягає в тому, що про судове засідання, в якому суд першої інстанції виніс оспорюване рішення, відповідача не було належним чином повідомлено, адже ухвалу від 21.10.2013, якою розгляд справи був відкладено на 24.10.2013 о 14-40, відповідачу було направлено лише 24.10.2013 о 18-16, тобто вже після винесення оскаржуваного судового рішення, що позбавило відповідача можливості прийняти участь в судовому засіданні.

Крім того, відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції при розгляду справи не було взято до уваги те, що при визначення розміру матеріального збитку не було враховано коефіцієнт фізичного зносу спірного автомобіля, з урахуванням якого розмір збитків, який підлягав відшкодуванню відповідачем, мав зменшитись до 11 941,11 грн.

Також відповідач зазначив про те, що, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийняв до уваги платіжне доручення № 11378 від 24.12.2012, згідно з яким платником коштів є ТОВ «ЄвроАсистант», який мав право на виплату спірного страхового відшкодування згідно з умовами договору-доручення № 277/14/2300 від 01.11.2012, проте, на думку відповідача, для вчинення будь-яких платежів від імені позивача, окрім вищевказаного договору, згідно з приписами ч. 1 ст. 1007 ЦК України, необхідна була довіреність, яку позивачем до матеріалів справи долучено не було, а отже, апелянт не може вважати вищевказане платіжне доручення належним доказом переходу до позивача права регресної вимоги до відповідача.

Ухвалою від 22.11.2013 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Ухвалою від 14.01.2014 призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено до проведення експертизи та отримання висновку експертів.

28.03.2013 до відділу документального забезпечення суду надійшла справа № 910/17859/13 з висновком судової автотоварознавчої експертизи № 1090/14-54від 25.03.2013, з огляду на що ухвалою від 31.03.2014 провадження у справі поновлено.

При наданні пояснень по справі представник відповідача зазначив, що погоджується із розміром збитків, встановлених у Висновку експерта № 1090/14-54 від 25.03.2014, складеного за наслідком проведення призначеної ухвалою суду від 14.01.2014 судової автотоварознавчої експертизи, та не заперечив проти часткового задоволення позовних вимог виходячи саме з вказаного розміру збитків.

Представник позивача також не заперечив проти розміру збитків, встановлених у Висновку експерта № 1090/14-54 від 25.03.2014.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Відповідач, вимагаючи скасування рішення суду першої інстанції, в апеляційній скарзі послався на порушення судом норм процесуального права, оскільки відповідача не було повідомлено про час та місце судових засідань, що колегія суддів вважає обґрунтованим з огляду на таке.

Як слідує з матеріалів справи, а саме з відмітки на зворотному боці ухвали господарського суду міста Києва від 21.10.2013, якою розгляд справи був відкладений на 24.10.2013 о 14-40, її відповідачеві було направлено 24.10.2013.

З доданого відповідачем до апеляційної скарги витягу з офіційного електронного довідника вбачається, що поштове відправлення, в якому вказану вище ухвалу було судом першої інстанції направлено відповідачеві, прийнято до пересилання 24.10.2013 о 18 годині 16 хвилин, тобто зазначену ухвалу судом першої інстанції направлено відповідачеві вже після проведення судового засідання, в якому прийнято оспорюване рішення.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Частиною 1 п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1 - 7 частини третьої статті 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК приймає нове рішення.

За обставин, що склалися, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, що, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Рішення суду рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2013 у справі № 910/17859/13 підлягає скасуванню.

Щодо обставин справи та заявлених позовних вимог слід зазначити таке.

14.03.2012 позивач як страховик та ТОВ «ЛТ Чезара» як страхувальник уклали договір про страхування транспортних засобів № 18/03/12/404 (а.с. 11-14), згідно з п. 1 якого об'єктом страхування за вказаним договором є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортними засобами, зазначеними у Додатку № 1 до цього договору, які пройшли реєстрацію в ДАІ, та належать страхувальнику на праві власності, повного господарського володіння, оперативного управління або на інших законних підставах (договір оренди, лізингу, доручення тощо).

На виконання умов договору про страхування транспортних засобів № 18/03/12/404 14.03.2013 позивач та ТОВ «ЛТ Чезара» як страхувальник, власник та вигодонабувач уклали поліс № 19G-0388124 (далі Договір) (а.с. 10), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «ВМВ Е70 Х5», державний номерний знак НОМЕР_1 (далі Автомобіль).

В Договорі сторонами погоджено, що строк його дії починається з 00 год. 00 хв. 19.03.2012, але не раніше наступного дня після надходження першого страхового платежу на поточний рахунок позивача, і закінчується 18.03.2013.

03.10.2012 о 20 годині 50 хвилин на 19 кілометрі Житомирського шосе в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення автомобілів) за участю Автомобіля під керуванням ОСОБА_8 та автомобіля (сідельний тягач) «Рено Преміум», державний номерний знак НОМЕР_2 (далі Автомобіль 1), під керуванням ОСОБА_4.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.

За замовленням позивача, ТОВ «ЄвроАсістанс» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 13424/12 від 15.05.2012) проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля внаслідок вказаного ДТП, за результатам якої 17.10.2012 складено Звіт про оцінку автомобіля № 68 (далі Звіт) (а.с.19-28), згідно з яким вартість матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля, складає 27 724,86 грн.

Згідно зі складеним позивачем Страховим актом № 000003761/01 (139 797) від 22.11.2012 (а.с. 34, 34 зворот), з урахуванням того, що франшиза за Договором щодо збитків, завданих ДТП без вини, становить 0,5 % від страхової суми (350 000 грн.), тобто 1 750 грн., до виплати в якості страхового відшкодування призначено 25 595,85 грн. (27 345,85-1 750).

Крім того, страховим актом № 000003761/01 (139 797) від 21.01.2013 (а.с. 35) позивачем, окрім вищенаведеної суми, вирішено доплатити в якості страхового відшкодування 923,02 грн. Зі змісту вказаного акту слідує, що вартість матеріального збитку, що підлягає доплаті, визначена позивачем виходячи з даних, встановлених в рахунку-фактурі № СЧ-0000614/СЧ-1300207 від 12.10.2012 00:00:00 Філії «Автоцентр на Московському» ПАТ (особи, яка в подальшому здійснювала ремонт Автомобіля), проте в матеріалах справи вказаний рахунок-фактура відсутній.

Отже, загальна сума матеріального збитку, завданого страхувальнику внаслідок спірної ДТП, визначена позивачем в сумі 28 268,87 грн. (27 345,85+923,02), до виплати призначено 26 518,87 грн.( 27 345,85-1 750+923,02)

При цьому, як слідує зі змісту вказаних вище страхових актів та розрахунків страхового відшкодування, вартість матеріального збитку, що підлягає виплаті за умовами Договору, визначена позивачем виходячи не з даних Звіту, а на підставі рахунків-фактур ПАТ «Українська автомобільна корпорація» Філія «Автоцентр на Московському» № СЧ-0000614 від 12.10.2012 та № СЧ-0000614/СЧ-1300207 від 12.10.2012 00:00:00.

Проте, відповідно до приписів чинного законодавства (Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні») встановлення вартості збитків проводиться відповідними особами (оцінювачі, суб'єкти оціночної діяльності). У спірному випадку вартість збитків, завданих власнику Автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, визначена такою особою в Звіті та становить 27 724,86 грн.

Колегія суддів вважає таким, що не відповідає вказаній нормі закону, звернення до суду з вимогами стягнути з відповідача завдані збитки в розмірі, визначеному без врахування Звіту.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції чинній на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

В заяві про порядок виплати страхового відшкодування № ЛТ-12-030 від 30.11.2012 (а.с. 33), що її подано позивачу ТОВ «ЛТ Чезара» (а.с. 33), останній просив позивача виплатити перерахувати спірне страхове відшкодування на СТО: ПАТ «УАК «Філія «Автоцентр на Московському».

Як слідує з матеріалів справи, 21.12.2012 платіжним дорученням № 8162 позивач перерахував страхове відшкодування в сумі 25 595,85 грн. ТОВ «ЄвроАсистанс», яке, в свою чергу, платіжним дорученням № 11378 від 24.12.2012 (а.с. 36) перерахувало цю суму Філії «Автоцентр на Московському», тобто особі, яка вказана ТОВ «ЛТ Чезара» в заяві про порядок виплати страхового відшкодування № ЛТ-12-030 від 30.11.2012.

Крім того, платіжним дорученням № 1259 від 31.01.2013 ТОВ «ЄвроАсистанс» перерахувало Філії «Автоцентр на Московському» страхове відшкодування в сумі 923,02 грн. (а.с. 37).

З відмітки банку на вказаних платіжних дорученнях слідує, що платежі банком проведені, а отже, страхове відшкодування постраждалій особі виплачене в повному обсязі.

При цьому, як слідує з наявної в матеріалах справи копії договору доручення (агентський договір) № 277/14/2300 від 01.11.2011 (а.с. 39-44), укладеного між позивачем та ТОВ «ЄвроАсистанс», позивач доручив, а ТОВ «ЄвроАсистанс»в порядку та на умовах, визначених зазначеним договором, за винагороду зобов'язався від імені та за рахунок позивача виконувати частину його страхової діяльності, пов'язаної з виконанням та обслуговуванням договорів страхування, укладених позивачем, з організацією надання послуг страхувальникам, застрахованим особам, потерпілим тощо у разі настання страхового випадку та здійснення страхових виплат, у тому числі оформлення документів, передбачених даним договором, договорами страхування, Правилами страхування та законодавством України, необхідних для своєчасної виплати страхового відшкодування, а також здійснення інших виплат, вчинення інших юридичних дій.

Пунктом 2.2 вказаного агентського договору визначені права ТОВ «ЄвроАсистанс», серед яких є й право здійснювати від імені та за рахунок позивача виплату страхового відшкодування відповідно до затвердженого позивачем звіту повіреного за страховими випадками на користь страхувальників, вигодонабувачів або третіх осіб відповідно до договору страхування, правил страхування та законодавства України.

Вказаним вище спростовуються посилання відповідача на те, що для вчинення будь-яких платежів від імені позивача, окрім вищевказаного агентського договору, згідно з приписами ч. 1 ст. 1007 ЦК України, необхідна була довіреність.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль, визнано ОСОБА_4, що підтверджується постановою Святошинського районного суду м. Києва від 25.10.2012 ун. № 2608/16301/12, пр. № 3/2608/6916/12 та довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 9083661 (а.с. 15, 16).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З наявних в матеріалах справи витягу з електронної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с. 83) та копії Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/1267495 від 03.04.2012 слідує, що станом на 03.10.2012 (дата ДТП) цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 як власника Автомобіля 1 була застрахована відповідачем.

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно ч. 4 ст. 36 Закону страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Отже, в даному випадку саме відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності власника Автомобіля 1, яким на законних підставах керував ОСОБА_4 (особа, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а позивач як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Проте, щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити таке.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи, яка становить 500 грн.

Позивач при визначенні суми відшкодування безпідставно вказаних обставин не врахував.

Крім того, при зверненні з апеляційною скаргою відповідач як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, серед іншого, послався на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не прийнято до уваги, що при визначення розміру матеріального збитку не було враховано коефіцієнт фізичного зносу спірного автомобіля, з урахуванням якого розмір збитків, який підлягав відшкодуванню відповідачем, мав зменшитись до 11 941,11 грн.

Так, відповідач зазначив, що судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог неправомірно взято до уваги виконану ТОВ «ЄвроАсістанс» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 13424/12 від 15.05.2012) за замовленням позивача оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля внаслідок ДТП, за результатам якої 17.10.2012 складено Звіт про оцінку автомобіля № 68 (далі Звіт № 68) (а.с.19-28), згідно з яким вартість матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля, складає 27 724,86 грн., оскільки зі змісту Звіт № 68 слідує, що розмір збитку визначено з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який дорівнює нулю (аркуш 7 Звіт № 68), в той час як на сторінці 4 Звіт № 68 експерт вказує на наявність: слідів корозії по 24 складовим Автомобіля, наявність деформації елементів кузова по 4 елементах тощо.

Також відповідач зазначив про те, що Автомобіль, окрім спірної ДТП, був учасником й в іншій ДТП, яка мала місце 12.04.2011, а також про те, що річний пробіг Автомобіля становить на 19 874 км більше за середньорічний нормований пробіг для такої марки автомобілів, що, на думку відповідача, є підставою для застосування при розрахунку вартості збитку, завданого власнику Автомобілю у спірній ДТП, коефіцієнту фізичного зносу 0,50, а не 0, як то зазначено у Звіті № 68.

Позивач вважає, що у Звіті № 68 оцінювачем не зафіксовано жодної складової частини Автомобіля з елементами корозії та деформацією.

Враховуючи, що встановлення розміру коефіцієнту фізичного зносу, який має розраховуватись при визначенні вартості збитку, завданого власнику Автомобілю у спірній ДТП, потребує спеціальних знань, колегія суддів, ухвалою апеляційного суду від 14.01.2014 з власної ініціативи призначено судову автотоварознавчу експертизу по даній справі, на вирішення якої поставили наступне питання: «Яка вартість матеріального збитку (шкоди), завданого(ї) власнику автомобіля «ВМВ Е70 Х5», державний номерний знак НОМЕР_1, № шасі НОМЕР_3, 2007 року випуску, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛТ Чезара», внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (зіткнення автомобілів), яка сталась 03.10.2013 о 20 годині 50 хвилин на 19 кілометрі Житомирського шосе в м. Києві, станом на 17.10.2012, із врахуванням розміру коефіцієнту фізичного зносу, розрахованого у відповідності до вимог чинного законодавства (Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, та Фонду державного майна від 24.11.2003 № 142/5/2092)?».

За наслідками проведення судової експертизи 25.03.2014 експертом складено Висновок експерта № 1090/14-54, яким встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля внаслідок ДТП, з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу, розрахованого у відповідності до вимог чинного законодавства, становить 16 499,25 грн.

При чому, зі змісту вказаного Висновку експерта № 1090/14-54 слідує, що зменшення розміру матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля через спірну ДТП, є наслідком неврахування при проведенні оцінки ТОВ «ЄвроАсістанс» того, що Автомобіль окрім спірної ДТП, був учасником іншої ДТП, яка мала місце, а також того, що річний пробіг Автомобіля є більшим за середньорічний нормований пробіг для такої марки автомобілів, на що відповідач і посилався в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним, що вартість матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля у спірній ДТП, становить 16 499,25 грн.

З урахуванням зазначених обставин та того, що франшиза згідно з Договором становить 1 750 грн., а згідно з Полісом № АВ/1267495 - 500 грн., позивач має право на стягнення з відповідача відшкодування в сумі 14 249,25 грн. (16 499,25-1 750-500).

Проте, як слідує з наданих відповідачем під час розгляду апеляційної скарги платіжних доручень від 06.11.2013 № 6055 та № 6068 (а.с. 171), після ухвалення судом першої інстанції спірного рішення в рахунок виплати спірного страхового відшкодування відповідач перерахував позивачеві 8 000 грн.

Позивач отримання вказаних коштів не заперечив.

Окрім платіжних доручень від 06.11.2013№ 6055 та № 6068, позивачем до апеляційної скарги додано документ, зовні схожий на платіжне доручення № 5903 від 18.10.2013 на суму 5 000 грн., без відмітки банківської установи про його виконання, з огляду на що, ухвалою апеляційного суду від 10.12.2013 відповідача було зобов'язано надати суду оригінал (для огляду в судовому засіданні) та належним чином засвідчену копію платіжного доручення № 5903 від 18.10.2013, проте відповідач зазначених вимог суду не виконав, а в доданій до заяви № 14-ю від 14.01.2014 копії документу, який зовні схожий на платіжне доручення № 5903 від 18.10.2013, зазначив, що кошти, які перераховувались вказаним платіжним дорученням, повернулись у зв'язку з помилковістю реквізитів, тобто платіжне доручення № 5903 від 18.10.2013 банком виконано не було.

За таких обставин, є доведеним, що в рахунок сплати спірного страхового відшкодування відповідач позивачу перерахував грошові кошти в сумі 8 000 грн. (платіжні доручення № 6055 та № 6068 від 06.11.2013), а відтак, несплаченими залишились кошти в сумі 6 249,25 грн. (14 249,25-8 000).

Частиною першою статті 104 ГПК, яка визначає вичерпний перелік підстав для скасування або зміни рішення, не передбачено можливості скасування (зміни) у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами, яка сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.

Зазначена позиція викладена і в п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році».

Втім, враховуючи, що, як встановлено апеляційним судом, оспорюване рішення суду першої інстанції в будь-якому випадку підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, та з метою уникнення подвійного стягнення з відповідача грошових коштів, колегія суддів вважає за доцільне врахувати сплачені відповідачем після винесення судом першої інстанції рішення грошові кошти в сумі 8 000 грн.

За таких обставин, сума страхового відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6 249,25 грн. (14 249,25-8 000).

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, тому рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2013 у справі № 910/17859/13 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, відповідно до якого позов задовольняється частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджується страхове відшкодування в сумі 6 249,25 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судові витрати позивача за подачу позовної заяви покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з врахуванням суми страхового відшкодування яке відповідач мав сплатити позивачеві станом на дату звернення останнього з даним позовом до суду першої інстанції (14 249,25 грн.).

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» підлягає задоволенню, витрати за її подачу та за проведення експертизи покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2013 у справі № 910/17859/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2013 у справі № 910/17859/13 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 77, ідентифікаційний код 22945712) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3, ідентифікаційний код 25965081) страхове відшкодування в сумі 6 249 (шість тисяч двісті сорок дев'ять) грн. 25 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 924 (дев'ятсот двадцять чотири) грн. 47 коп.

5. В решті позову відмовити.

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3, ідентифікаційний код 25965081) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 77, ідентифікаційний код 22945712) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. та витрати за проведення судової експертизи в сумі 2 570 (дві тисячі п'ятсот сімдесят) грн. 40 коп.

7. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду міста Києва.

8. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/17859/13.

Повний текст постанови складено: 22.04.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна