Постанова № 38319923, 08.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4974/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонова В.О.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Епель О.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю «Бровари - Пластмас» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Бровари - Пластмас» до Київської митниці Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 09.07.2013 року №95, 96,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Київської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 09.07.2013 року №95, 96.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку стану дотримання позивачем вимог законодавства України з питань державної митної справи за період діяльності з 01.06.2010 року по 31.12.2012 року; за наслідками перевірки складено акт від 11.06.2013 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем ст. 81 та ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року №92-IV, ст. 257 та пп. 10, 11 ст. 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495- IV, в частині визначення митної вартості, що призвело до заниження податкового зобов'язання по сплаті ввізного мита на суму 8899,82 грн.; ст. 16.1.4 та ст. 190 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на суму 128470,62 грн.

Згідно акту, вибірковою перевіркою актів виконаних робіт, рахунків - фактур, виписок із банківських рахунків підприємства підтверджено, що експедиторам/перевізникам, які надавали товариству транспортно - експедиційні послуги по перевезенню товарів на умовах поставки EXW, FCA, FOB оплата наданих транспортних послуг здійснена в розмірах, зазначених у рахунка. Вартість транспортних послуг включена до собівартості товарів та сировини з її відображенням за дебетом рахунків 281 «Товари на складі», кредитом 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками». Під час проведення перевірки було встановлено розбіжності між задекларованими сумами транспортних витрат та їх фактичними розмірами, які підтверджено первинними документами, та обліковуються на рахунках 281 «Товари на складі», 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками». Інформацію. Так, позивачем занижено митну вартість транспортування імпортованих товарів за період з 01.06.2010 року по 31.12.2012 року, оскільки митна вартість товару була визначена без виділення з даної суми вартості транспортних витрат до перетину митного кордону та після його перетину. До такого висновку відповідач дійшов на підставі того, що на його думку рахунок-фактура, калькуляція собівартості одиниці виготовленої продукції, довідка про вартість, а також платіжний документ не є первинними документами.

09 липня 2013 року Київською митницею Міндоходів винесені податкові повідомлення - рішення:

- №95, яким за порушення ст. 81, ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року, ст. 257 та п. 10, п. 11 ст. 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 року позивачу визначено суму податкового зобов'язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 10545,01 грн.;

- №96, яким за порушення пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 та ст. 190 ПК України позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 152350,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що довідки про транспортно - експедиційні послуги не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. №1766, тому позивачем неправомірно було включено до складу митної вартості імпортованого товару витрати на товарно - транспорті послуги.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пункту п'ятого частини другої статті 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Аналогічна норма передбачена пунктом 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 року при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

За змістом пункту б) частини третьої статті 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню витрати на транспортування після ввезення.

Також, пунктом 2 частини одинадцятої статті 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 року визначено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, витрати на транспортування після ввезення.

Пунктом 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766, який втратив чинності 01.06.2012 року, передбачено, що для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:

- або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;

- або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Відповідно до частини першої статті 264 Митного кодексу України від 11.07.2002 року заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Отже, довідка підприємства-перевізника про транспортні витрати (разом з договором перевезення) визначається як достатній документ для підтвердження розміру транспортних витрат з метою визначення митної вартості товару.

Таким чином, аналіз вказаних положень свідчить про те, що транспортні витрати після ввезення товару на митну територію України не включаються до митної вартості товарів за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, та за умови документального підтвердження та можливості їх обчисленню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження розміру транспортних витрат з метою визначення митної вартості товарів подавав контролюючому органу довідки перевізників про транспортно - експедиційні витрати, в яких відокремлені транспортні витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів вважає, що оскільки законодавством було передбачено право декларанта надавати митному органу будь-які документи на підтвердження митної вартості і саме експедитор визначає вартість транспортних послуг та розподіл транспортних послуг за місцем їх фактичного надання, зазначені довідки слід розглядати у якості первинного документа.

На думку колегії суддів, відображені в зазначених довідках відомості базуються на об'єктивних даних, що піддаються обчисленню.

Також на підтвердження виділення транспортних витрат після ввезення товару на митну територію України та не включення їх до митної вартості позивачем надані акти прийому виконаних робіт, в яких відокремлені транспортні витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України.

Крім того, колегія суддів вважає, що у разі виникнення обґрунтованого сумніву контролюючий орган мав право витребувати у декларанта додаткові документи, та у разі не подання в установлений строк цих документів або якщо декларант відмовився від їх подання, митну вартість товарів міг визначити на підставі наявних відомостей згідно із законодавством. Проте, відповідачем були випущені імпортовані товари у вільний обіг.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки акту перевірки про заниження податкового зобов'язання позивачем на загальну суму 138370,44 грн., у тому числі з податку на додану вартість в сумі 129470,61 грн. та мита - 8899,82 грн., за період з 01.06.2010 року по 31.12.2012 року є необґрунтованими, відповідно, податкові повідомлення - рішення - неправомірними, тому підлягають задоволенню.

Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до пункту 1 та 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю «Бровари - Пластмас» задовольнити.

Скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Київської митниці Міндоходів від 09.07.2013 року №95, 96.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Постанову у повному обсязі складено 14.04.2014 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: О.В. Епель

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Епель О.В.

Федотов І.В.