Постанова № 38318830, 16.04.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4201/13-а

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2013 року №0003601702 та №0003611702,

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2) звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2013 року №0003601702, №0003611702.

Позов обґрунтований тим, що під час здійснення перевірки співробітники відповідача дійшли хибного висновку щодо заниження позивачем податку на додану вартість та заниження податку на доходи фізичних осіб, неналежне ведення обліку коштів отриманих від результатів підприємницької діяльності. Позивач вказував на те, що у період, який перевірявся, він не реалізовував паливно-мастильні матеріали, а саме: газ скраплений для заправки автомобілів, а реалізовував побутовий скраплений газ для заправки у балони. Відтак твердження податкового органу про те, що позивач не мав права перебувати на спрощеній системі оподаткування у 2010 році є хибним. Також при проведенні перевірки перевіряючими не враховані пояснення позивача щодо внесення на розрахунковий рахунок готівки як кошти отримані за договором поворотної фінансової допомоги, а відтак твердження ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, що ці кошти є «торгівельною виручкою», безпідставні. Позивач вважає, що внаслідок хибних висновків, зроблених ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва під час проведення перевірки, податкові повідомлення-рішення є такими, що винесені неправомірно та підлягають скасуванню.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні з тих підстав, що в ході перевірки ФОП ОСОБА_2 податковим органом були виявлені порушення чинного законодавства при формуванні ПДВ, податку з доходів фізичних осіб та ведення обліку коштів отриманих від результатів підприємницької діяльності. У зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення винесені правомірно та скасуванню не підлягають.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року, прийнятою в порядку письмового провадження, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 10.06.2013 року №0003601702. В решті позовних вимог відмовлено.

ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва на зазначену постанову подано апеляційну скаргу. Апелянт просить постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 року скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 відмовити повністю. Апелянт вказує на те, що реалізацію ФОП ОСОБА_2 скрапленого газу пропан-бутан безпосередньо для заправки автотранспортних засобів можна кваліфікувати як реалізацію пально-мастильних матеріалів, що не дає право ФОП ОСОБА_2 перебувати на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності протягом 2010 року.

ФОП ОСОБА_2 також звернувся з апеляційною скаргою на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 року, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Стосовно відмови суду першої інстанції у задоволенні частини позовних вимог апелянт зазначив, що перебуваючи на загальній системі оподаткування, ФОП ОСОБА_2 та його бухгалтер протягом 2011-2012 років вносили на розрахунковий (поточний) рахунок позивача отримані за договорами безпроцентної позики від 15.02.2011 та від 10.01.2012 грошові кошти, тобто фактично позивач зараховував на свій рахунок власні кошти. Належним чином засвідчені копії цих договорів знаходяться у матеріалах даної справи. Однак, оскільки внесення коштів відбувалося за допомогою платіжних терміналів I-BOX, які у графі «призначення платежу» не передбачають опції на кшталт «кошти, отримані за договором безпроцентної позики» або «сума поворотної фінансової допомоги», позивачем помилково вибиралася опція «торгівельна виручка», внаслідок чого на рахунок потрапляли власні кошти позивача з невірним зазначенням призначення платежу.

Всього на розрахунковий рахунок за 2012 рік зараховано з призначенням платежу «торгівельна виручка» кошти на загальну суму 423 700,00 грн., що складається з торгівельної виручки в сумі 289 330,78 грн., підтвердженої звітами по формі 1-ЗВР, переданими до органу державної податкової служби, та коштів поворотної фінансової допомоги на загальну суму 133 300,00 грн., внесених на рахунок з помилково невірним зазначенням призначення платежу: «торгівельна виручка».

Протягом 2011 року на розрахунковий рахунок позивача з помилково невірним зазначенням призначення платежу - «торгівельна виручка» було внесено 73 500,00 грн., що насправді є основною сумою поворотної фінансової допомоги, отриманої позивачем за договором безпроцентної позики від 15.02.2011 р.

Також апелянтом зазначено про незгоду з даними, викладеними в акті перевірки стосовно того, що податкові зобов'язання з ПДВ за липень 2011 року становлять 28 023,62 грн., оскільки такі дані не випливають з первинних документів, та останніми спростовуються, однак судом першої інстанції на цей факт не було звернуто увагу.

Посилаючись на норми ПК України апелянт зазначає, що власні кошти, які фізична особа-підприємець зараховує на розрахунковий рахунок, не включаються до складу доходу (виручки у грошовій та натуральній формі) та не відображаються у Книзі обліку доходів та витрат. Як би податковий орган не розцінював внесені позивачем на свій розрахунковий рахунок кошти - як поворотну фінансову допомогу, чи як власні кошти позивача, в будь-якому разі ці суми не повинні включатися до складу доходу та не повинні відображатися в Книзі доходів та витрат, а тому позивачем не було порушено: пп. «а» п. 187.1 ст. 187 ПК України, статті 13 і 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян, п. 177.2 ст. 177 ПК України, п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а скарга ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва - залишенню без задоволення, з наступних підстав.

ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва з 15.04.2013 р. по 13.05.2013 р. було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. За результатами перевірки було складено Акт від 18.05.2013 р. № 1091/17-200-212611589.

Висновками перевірки встановлено порушення пп. «а» п. 187.1 ст. 187 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ до сплати в періоді, що перевірявся, на загальну суму 31 725,27 грн.; виявлено порушення ст. 7 Указу Президента України від 28.06.1999 року №746/90 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» щодо обмежень поширення дії зазначеного Указу на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займають підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами; порушення ст. 13, 14 Розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», п. 177.2 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2010 р. по 31.12.12 р. на загальну суму 48 827,50 грн.; порушення п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України, в результаті чого встановлено неналежне ведення обліку коштів отриманих від результатів своєї підприємницької діяльності в період з 01.01.10 по 31.12.12 р., а саме до Книги обліку доходів і витрат не включені суми торговельної виручки, внесеної на розрахунковий рахунок у розмірі, що перевищує суму грошових коштів отриманих у готівковій формі за даними звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій та фактично внесеними на розрахунковий рахунок коштами як торгова виручка (з урахуванням даних звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій, книг обліку розрахункових операцій, Книги обліку доходів та витрат і виписок з банківського рахунку з початку 2011 року).

На підставі Акту перевірки 10.06.2013 року винесені податкові повідомлення-рішення: № 0003601702ёяким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 39 656,59 грн. (з яких 31 725,27 грн. - за основним платежем, 7 931,32 грн. - за штрафними санкціями); № 0003611702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 55 339,36 грн. (з яких 48 827,50 грн. - за основним платежем, 6 511,86 грн. - за штрафними санкціями).

Не погодившись з такими рішеннями ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом про їх оскарження.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 7 Указу Президента України від 28.06.1999 року №746/90 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» його дія не поширюється на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичною особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Вирішуючи справу суд першої інстанції критично оцінив позицію ДПІ щодо безпідставності перебування позивача на спрощеній системі оподаткування у 2010 році, оскільки суб'єкт господарювання здійснював роздрібну торгівлю скрапленим газом пропан-бутан як паливно-мастильними матеріалами. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з такого.

Як було встановлено, у 2010 році, під час перебування на спрощеній системі оподаткування, позивачем здійснювалась господарська діяльність по спеціалізованій роздрібній торгівлі непродовольчими товарами, включаючи мазут, газ у балонах, вугілля та дрова.

Колегія суддів вважає, що посадові особи відповідача, які проводили документальну планову виїзну перевірку позивача, дійшли помилкового висновку про те, що газ вуглеводний скраплений паливний для комунально-побутового споживання ДСТУ 4047-2001, роздрібну торгівлю яким у 2010 році здійснював позивач, належить до пально-мастильних матеріалів.

Так, згідно висновку Харківського науково-дослідного інституту ім. Бокаріуса від 27.03.2009 р. № 615, при вивченні ДСТУ 4047-2001 «гази вуглеводневі скраплені паливні для комунально-побутового споживання. Технічні умови»; ДСТУ ГОСТ 27577-2005 «Газ природний паливний компримований для двигунів внутрішнього згорання. Технічні умови»; ДСТУ 3437-96 «Нафтопродукти. Терміни та визначення» встановлено, що у таких документах відсутня інформація про належність газу вуглеводневого скрапленого паливного для побутового споживання ДСТУ 4047-2001 до нафтової групи, тобто до нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів.

Отже, газ вуглеводневий скраплений паливний для комунально-побутового споживання СПБТ, ДСТУ-2001 не належить до пально-мастильних матеріалів, а також на підставі листа ДП «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», судом першої інстанції вірно встановлено, що газ вуглеводневий скраплений паливний для комунально-побутового споживання не належить до пально-мастильних матеріалів.

З огляду на встановлену обставину, що скраплений газ, яким торгував позивач, не належить до пально-мастильних матеріалів, висновок суду першої інстанції про поширення дії Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98, зокрема його ст. 6, на позивача, є правильним.

Посилання апелянта ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва на Лист ДПА України від 10.07.2005 року №819/Д/31-0015 є хибним, оскільки в цьому листі йдеться про газ марки ДСТУ 3437-96, а ФОП ОСОБА_2 реалізовував газ марки ДСТУ 4047-2001.

Крім того, як вірно вказав суд першої інстанції, позивач не міг і не повинен був передбачати мету, з якою покупцями було придбано та використано скраплений газ у балонах. Скраплений газ пропан-бутан для двигунів внутрішнього згорання має маркування ДСТУ 3437-96. З матеріалів справи вбачається, що у 2010 році ФОП ОСОБА_2 не отримував від постачальників газ скраплений пропан-бутан марки ДСТУ 3437-96, який використовується виключно як паливо для двигунів внутрішнього згорання.

З аналогічних підстав колегія суддів не бере до уваги та вважає хибними доводи апелянта ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва про те, що реалізацію позивачем газу скрапленого пропан-бутану для заправки транспортних засобів можна кваліфікувати як реалізацію пально-мастильних матеріалів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції стосовно задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_2 в частині оскарження податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 10.06.2013 р. № 0003601702 та скасування останнього.

Стосовно відхилення сум оподатковуваного доходу та порушення ФОП ОСОБА_2 положень пп. «а» п. 187.1 ст. 187 ПК України суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Податковим органом під час проведення перевірки встановлено відхилення сум оподатковуваного доходу, яке виникло внаслідок не включення до складу загального оподатковуваного доходу, отриманого протягом календарного року від провадження господарської діяльності, суми торговельної виручки, внесеної на розрахунковий рахунок у розмірі, що перевищує суму грошових коштів, отриманих у готівковій формі за даними звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій та фактично внесеними на розрахунковий рахунок коштами як торгова виручка. Тобто, у зв'язку із заниженням позивачем загального оподатковуваного доходу занижено податок на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2011 р. по 31.12.20012 р. на загальну суму 26 047,40 грн., у тому числі на 2011 рік - 9 163,94 грн., за 2012 рік - 16 883,46 грн.

Вирішуючи справу суд першої інстанцій вважав хибною позицію ФОП ОСОБА_2 стосовно помилковості обрання останнім опції «торгівельна виручка» при внесенні готівкових коштів на власний розрахунковий рахунок, а також було критично оцінено позицію позивача про те, що під час проведення перевірки податковий орган повинен був врахувати договори позики та повернення ФОП ОСОБА_2 позики з розрахункового рахунку.

Колегія суддів вважає помилковою вищевказану позицію суду першої інстанції виходячи з наступного.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта ФОП ОСОБА_2 стосовно надання судом першої інстанції переваги одному доказу (зазначеній позивачем при внесенні готівки на власний поточний рахунок у банку через платіжні термінали I-BOX інформації про призначення платежу) перед іншими доказами (договорами від 15.02.2011 р. та від 10.01.2012 р. безпроцентної позики; розписками про повернення коштів у рахунок суми, отриманої за договорами безпроцентної позики; випискам з поточного рахунку позивача у ПАТ «Приватбанк», наявних в матеріалах справи, якими підтверджується фак. Витрачання протягом 2011-2012 років коштів поворотної фінансової допомоги, внесених на рахунок з помилково невірним зазначенням призначення платежу «торгівельна виручка», саме на закупівлю газу).

Відмовляючи у задоволенні цієї частини позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що кошти з призначенням «торгівельна виручка» вносились позивачем систематично протягом 2011-2012 років. Таку позицію суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковою та такою, що не відповідає безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженню подібних доказів. Систематичність внесення грошових коштів з невірним зазначенням призначення платежу може свідчити про те, що позивач, помилившись один раз, потім лише дотримувався помилкової позиції щодо вибору призначення платежу при подальших внесеннях запозичених коштів на власний рахунок.

Суд апеляційної інстанції також бере до уваги надану позивачем до ПАТ «Приватбанк» заяву, копія якої наявна в матеріалах справи,у якій просив помилкове зазначення призначення платежу «торгівельна виручка» змінити на вірне призначення платежу - «поворотна фінансова допомога».

Крім того, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а також на затверджену постановою Національного банку України Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті стосовно поняття платіжного доручення та реквізитів, які воно має містити, оскільки в даному випадку не йдеться про платіжні доручення. Позивачем вносились грошові кошти на поточний рахунок у банку не платіжними дорученнями, а готівкою через платіжні термінали.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 10.06.2013 року №0003611702 підлягають задоволенню. Відповідно, постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні цих вимог позивача підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позивача в цій частині.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 10.06.2013 року №0003611702 та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 10.06.2013 року №0003611702.

В решті постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький