Ухвала суду № 38318700, 09.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2093/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Міщук М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Коток А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютем-ЗМК» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ютем-ЗМК» (далі Товариство або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області (далі ДПІ або відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002012301/3106, № 0002221701/3099 від 14.12.2013 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі про скасування постанови ДПІ посилається на те, що позивачем віднесено до витрат, задекларованих в декларації з податку на прибуток, витрати, які повинні формувати собівартість виготовленої продукції. У зв'язку з тим, що Товариством не віднесено до собівартості виготовлених товарів вказані витрати, ціна реалізації таких товарів значно занижена, а отже Товариство не отримуває доходу та згідно бухгалтерського обліку має збитки. Крім того, на думку податкового органу позивачем не утримано 15 % податку з доходів фізичних осіб-працівників позивача, якими надано додаткові блага від підприємства (було надано приміщення для проживання), що призвело до заниження податку на доходи найманих працівників на суму 2 241 грн. 26 коп.

Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки, будучи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання позивач та відповідач в судове засідання не з'явились, фіксування звукозаписувального засобу при розгляді справи не здійснювалось.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ проведено планову виїзну перевірку ДП ВАТ «ПТЕМ «Обухівське монтажне управління» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки складено Акт № 3538/220/30389193 від 27.11.2012 року (далі Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 138.2, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 802 403 грн., пункту 164.2 статті 164, пункту 168.1. статті 168, пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на доходи найманих працівників на суму 2 241 грн. 26 коп.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.12.2013 № 0002012301/3106 та № 0002221701/3099, згідно з якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 891 994,75 грн. та з податку на доходи найманих працівників у розмірі 3215,51 грн., відповідно.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що з досліджених документів бухгалтерського обліку встановлено, що прямі витрати відносяться до складу собівартості реалізованої продукції. У відповідності до положень статті 164 Податкового кодексу, вартість використання житла до оподаткованого доходу не включається, оскільки в даному випадку мав місце найм житла під час виконання працівниками їх трудової функції за межами основного робочого місця.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

На підставі підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закон № 334/94-ВР не включаються до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Аналогічні положення містяться у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті Податкового кодексу України.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно із пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З Акту перевірки вбачається, що при проведенні перевірки посадовими особами податкового органу встановлено, що згідно із оборотно-сальдових відомостей підприємства та журналів ордерів по бухгалтерським рахункам 80 «Матеріальні витрати», 81 «Витрати на оплату праці», 82 «Відрахування на соціальні заходи», позивачем віднесено до витрат, задекларованих в декларації з податку на прибуток (валових витрат), витрати, які відповідно до П(с)БО (національний стандарт бухгалтерського обліку) 16 «Витрати», мають відноситись до собівартості виготовленої продукції. У зв'язку з тим, що підприємством не віднесено до собівартості вказані витрати, ціна реалізації виготовленого підприємством товару значно занижена, а отже товариство не отримує доходу, та згідно бухгалтерського обліку має збитки.

Висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток ґрунтується на твердженні про завищення підприємством витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у тому числі, за I квартал 2010 року на суму - 659 870 грн., за II квартал 2-11 року - 653 645 грн., за III квартал 2011 року - 636 691 грн., за IV квартал 2011 року - 640 258 грн., за I квартал 2012 року - 1 054 364 грн., за II квартал 2012 року - 485 051 грн.

Оскільки в Акті перевірки не наведено будь-яких розрахунків щодо розшифровки зазначених сум нібито завищених позивачем витрат та з метою належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, судом першої інстанції призначено судово-економічну експертизу у справі.

Відповідно до частини першої статті 81 Кодексу адміністративного судочинства України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

Статтею 82 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено можливість використання як засобу доказування в адміністративній справі висновку експерта.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 12 Закону України «Про судову експертизу» незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок.

Частиною першою статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у висновку експерта зазначаються, зокрема, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

Таким чином, метою призначення експертизи є з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки. За результатами проведеного дослідження судовий експерт зобов'язаний дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок.

На дослідження експертизи поставлено питання, чи підтверджується документально встановлене Актом перевірки заниження позивачем податку на прибуток на суму 802 403 грн.

Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 5635/5636/13-45 від 15.11.2013 року, встановлено наступне.

Щодо не отримання позивачем доходів та декларування збитків встановлено, що у перевіряємий період позивач отримував дохід, декларував та сплачував податок на прибуток. Так, відповідно до податкових декларацій з податку на прибуток за II-IV квартали 2011 року та перше півріччя 2012 року позивачем задекларовано прибуток понад 350 000 грн. та сплачено з них податок на прибуток.

Щодо не віднесення до складу собівартості товарів певних прямих витрат встановлено, що відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку від 30.11.1999 № 291 (далі-Інструкція № 291), рахунки класу 8 «Витрати за елементами» (у тому числі, рахунки 80 «Матеріальні витрати», 81 «Витрати на оплату праці», 82 «Відрахування на соціальні заходи») призначені для узагальнення інформації про витрати підприємства протягом звітного періоду.

Для узагальнення інформації про витрати операційної, інвестиційної та іншої діяльності підприємства застосовують рахунки 9 «Витрати діяльності».

Рахунок 23 «Виробництво», у свою чергу, призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції.

При цьому, підприємства можуть використовувати рахунки класу « 8» у кореспонденції рахунками класів « 9» та « 23».

У той же час, з наданих під час проведення перевірки та для проведення експертизи реєстрів бухгалтерського обліку (оборотно-сальдових відомостей по рахунках, оборотів по рахунках, аналізів рахунків) вбачається, що у період, який перевірявся, ТОВ «Ютем-ЗМК», у відповідності до Інструкції № 291, використовувало для ведення обліку бухгалтерських витрат як рахунки класу 8 «Витрати за елементами» так і рахунки класу 9 «Витрати діяльності».

Так, на рахунках 80, 81, 82, 83, 84 підприємством ведеться облік витрат за елементами.

Сальдо вказаних рахунків списується на рахунок 23 і рахунки класу « 9».

На рахунку 90 «Собівартість реалізації» обліковується собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Прямі витрати, які обліковуються на рахунках 80, 81, 82, 83, 84 через рахунок 23 включаються до собівартості товарів (рахунок « 90»).

Таким чином, з досліджених документів бухгалтерського обліку підтверджено, що підприємством прямі витрати відносяться до складу собівартості реалізованої продукції.

Облік витрат операційної діяльності та визначення собівартості здійснювалось позивачем у відповідності до норм чинного законодавства.

Завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, документально не знайшло свого підтвердження.

З аналізу висновку судово-економічної експертизи від 15.11.2013 № 5635/5636/13-45 вбачається, що доводи, якими судовий експерт обґрунтовує висновок, ґрунтуються на здійсненні правового аналізу акту перевірки відповідача у співвідношенні із аналізом первинної документації, наданої позивачем на підтвердження правомірності визначення ним у податковій звітності витрат та оподаткованого доходу.

Наявний у матеріалах справи висновок експертів відповідає вимогам статей 81,82 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки аналіз правовідносин та викладення обґрунтування у висновку здійснено із посиланнями на відповідні документи та з проведенням аналізу документів господарської діяльності підприємства.

Враховуючи викладене, як у суду першої інстанції, так і апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів висновки судово-економічної експертизи.

Жодних доказів, які спростовували б висновки експерта та доводи позивача суду відповідач не надав.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність тверджень податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток на суму 802 403 грн.

Отже, висновки податкового органу про порушення позивачем пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 138.2, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу є помилковими, а відтак, податкове повідомлення-рішення відповідача № 0002012301/3106 від 14.12.2013 року є протиправним.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0002221701/3099 від 14.12.2013 року, згідно із яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників у розмірі 3 215 грн. 51 коп. колегія суддів зазначає таке.

Згідно із пунктом 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку, у тому числі, як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Відповідно до статті 168 Податкового кодексу, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 177.8 статті 177 Податкового кодексу, під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що роботодавець, у випадках надання власним працівникам у безоплатне користування житла, зобов'язаний утримувати з доходів таких працівників відсоток від вартості використання житла як податок на доходи фізичних осіб.

Проте, у випадках, коли надання житла роботодавцем своїм працівника пов'язане з виконанням трудових функцій, такий податок не утримується.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач орендував у фізичних осіб приміщення (будинки, кімнати) для проживання своїх працівників, проте податок з доходів цих працівників за їх проживання у вказаних приміщеннях позивачем, як роботодавцем, утримано не було.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що житло винаймалось позивачем з метою забезпечення трудової діяльності власних працівників, а саме, під час перебування останніх у відрядженнях.

Зазначений факт підтверджується наявними в матеріалах справи наказами на відрядження та договорами оренди нерухомого майна.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку мав місце найм житла під час виконання працівниками їх трудової функції за межами основного робочого місця, а відтак, у відповідності до положень статті 164 Податкового кодексу, вартість використання такого житла до оподаткованого доходу не включається.

Отже, висновки податкового органу про порушення позивачем пункту 164.2 статті 164, пункту 168.1. статті 168, пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу є помилковими.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача № 0002221701/3099 від 14.12.2013 року, прийняте безпідставно.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

.

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.