Рішення № 38317394, 31.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3405/14 31.03.14

За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет»

про стягнення 76947,63 грн. та зобов'язання вчинити дії

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_2 (за дов.)

від відповідача не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» про стягнення 76947,63 грн. за договором поставки № NF 4600035590 від 18.12.2012 р. та про зобов'язання відповідача надати інформацію щодо реалізованого товару, а саме: вказати дати, коли були реалізовані товари.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою суду від 04.03.2014 р. порушено провадження у справі №910/3405/14, розгляд останньої призначено на 31.03.2014 р..

Відповідач відзиву на позов не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про день та час проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

18.12.2012 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» (покупцем) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальником) укладено договір поставки № NF 4600035590 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставляти товари по цінах і в асортименті, вказаними в специфікації, разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих покупцем та підтверджених постачальником замовлень, а покупець зобов'язується приймати такі товари і оплачувати.

Згідно з п. 6.1 Договору відповідач оплачує товар через 45 календарних днів з моменту реалізації товару.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором - строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Отже, оцінка умов Договору на предмет з'ясування факту встановлення строку оплати отриманого товару підлягає здійсненню виходячи з положень ст. 530 ЦК України. Оскільки строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251 ЦК України), виходячи з положень ст. 530 ЦК України строк є встановленим у разі зазначення даного періоду у часі, або вказівки на подію, яка неминуче має настати. В інших випадках строк є не встановленим.

З огляду на це, момент реалізації поставлено товару, з якою Договором пов'язаний момент обчислення строку оплати, в контексті ст. 530 ЦК України не є вказівкою на подію, яка неминуче має настати, оскільки настання даного моменту носить ймовірний характер, а не категоричний характер.

Таким чином, строк оплати Договором не встановлений,у зв'язку з чим покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття (ст. 692 ЦК України).

Згідно з підписаним сторонами актом звіряння розрахунків станом на 31.12.2013 р. заборгованість відповідача становила 79088,55 грн..

В подальшому відповідачем частину товару оплачено, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість на суму 76947,63 грн..

Вимога позивача № 9 від 24.01.2014 р. залишена відповідачем без задоволення.

Станом на день розгляду справи заборгованість в розмірі 76947,63 грн. відповідачем не сплачена.

Згідно з приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України.

Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 76947,63 74 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Таким чином вимоги про стягнення 76947,63 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У той же час, вимога про зобов'язання відповідача надати інформацію щодо реалізованого товару, а саме: вказати дати, коли були реалізовані товари, задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України, якою визначено також способи захисту суб'єктом господарювання та споживачем своїх прав та законних інтересів.

Із положень вказаних норм матеріального права не випливає спосіб захисту права, обраного позивачем.

Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, надання інформації щодо реалізованого товару, оскільки такі документи підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання або припинення відповідачем таких дій, які складають суть відносин між сторонами і наслідком чого є захист або відновлення прав позивача.

Фактично заявлені позовні вимоги полягають в отриманні доказів, що не передбачено ст. 16 ЦК України.

Крім того, за статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України одним з загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Отже, зобов'язання відповідача надати інформацію щодо реалізованого товару не тільки суперечить встановленим чинним законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню в частині стягнення 76947,63 грн. боргу. В іншій частині позову судом відмовлено.

Відповідно до ст. 49 ГПК України на відповідача покладається судовий збір у розмірі 1827,00 грн. з вимог про стягнення 76947,63 грн.. Судовий збір з вимог про зобов'язання вчинити дії в розмірі 1218,00 грн. покладається на позивача та підлягає стягненню з нього до Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» (01103, м. Київ, Залізничне шосе, 57, код 36387233) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 76947,63 грн. боргу, 1827,00 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до Державного бюджету України 1218,00 грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду міста Києва.

Рішення підписано 17.04.2014 р.

Суддя С. А. Ковтун