Рішення № 38316375, 14.04.2014, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/9148/13-ц

№ 2/183/1386/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.04.2014 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Парфьонова Д.О., секретаря судового засідання Буша А.М., за участю: представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому, згідно уточнень, просив стягнути з відповідача на користь позивача завдану матеріальну шкоду в розмірі 55412,41 гривень, моральну шкоду в розмірі 20000 гривень, судові витрати в розмірі 1650 гривень.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 01 липня 2013 року з вини відповідача сталася ДТП, в наслідок якої належний позивачу автомобіль, тимчасово переданий в користування відповідачу, отримав механічні ушкодження, зіпсовані матеріальні цінності, що знаходились в автомобілі. Внаслідок пригоди позивач поніс витрати на подальше транспортування автомобіля, моральну шкоду, що полягає у неможливості подальшого користування належним йому майном, витрати на проведення експертизи транспортного засобу.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав недоведеності вини відповідача в скоєній дорожньо-транспортній пригоді. Вказували, що дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок надання відповідачу позивачем транспорту в неналежному технічному стані. Заперечували проти визначення розміру моральної та матеріальної шкоди.

В судовому засіданні допитано в якості свідків ОСОБА_5, який показав, що навесні 2013 року на подвір`я його знайомого - ОСОБА_6 за допомогою евакуатора доставлено автомобіль ИЖ-27175, що належить позивачу. Автомобіль був в не придатному для користування стані, з численними ушкодженнями. Колеса машини були спущені, шини автомобіля розривів не мали. Причин ушкодження автомобіля не знає. В подальшому автомобіль забрав власник.

Свідок ОСОБА_6 показав, що 01 липня 2013 року після обіду до нього на подвір`я за допомогою евакуатора доставили автомобіль ИЖ-27175, що належить позивачу. Автомобіль був в не придатному для користування стані, з численними ушкодженнями. Колеса машини були спущені, шини автомобіля розривів не мали. На прохання власника приходили технічні працівники з метою з`ясування можливості відновлення транспортного засобу. Деякий час автомобіль перебував у нього на подвір`ї та після з`ясування питання щодо неможливості відновлення транспортний засіб забрав позивач за допомогою буксирування. Підстав ушкодження автомобіля не з`ясовував.

Свідок ОСОБА_7 показала, що 01 липня 2013 року почула звук, схожий на постріл та подальший звук биття металу об асфальт, коли підійшла до місця пригоди побачила перекинутий автомобіль, за кермом якого був відповідач. Вона викликала швидку та перебувала до її приїзду надаючи медичну допомогу відповідачу. Пояснила, що бачила автомобіль, який мав численні ушкодження. Розірваних коліс не бачила, однак вказала на те, що шини були спущені. В наступному автомобіль забрав господар. Працівників міліції не бачила, відлучалась з місця пригоди.

Свідок ОСОБА_8 показала, що 01 липня 2013 року почула звук, схожий на вихлоп та побачила автомобіль ИЖ-27175, який почав перевертатись. Водій - відповідач, вилетів в лобове скло, з машини висипались продукти. В наступному приїхала швидка допомога, яка забрала відповідача. Вона допомогла зібрати документи та продукцію. Через деякий час приїхав евакуатор та забрав машину. Вказала, що колеса машини були спущені. від сторонніх осіб, присутніх на місці пригоди вона почула, що злетіла гума. Працівників міліції не бачила, відлучалась з місця пригоди на значний проміжок часу.

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступного.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_8 від 08 червня 2011 року позивачу належить автомобіль марки «ИЖ» модель 27175, тип Фургон малотоннажний-В, 2011 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1.

Сторонами визнано, що 01 листопада 2013 року позивач надав відповідачу в користування належний йому транспортний засіб - автомобіль «ІЖ 27175» д/н НОМЕР_9. Під час керування відповідачем означеного транспортного засобу сталося його перекидання, внаслідок чого автомобіль отримав механічні ушкодження.

02 липня 2013 року порушене кримінальне провадження у справі №12013040440001868, в якому складено схему наслідків дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 01 липня 2013 року. Згідно додатку до якої автомобіль ВАЗ 2106 державний номер НОМЕР_9 під керуванням водія ОСОБА_2 має видимі (зовнішні) пошкодження транспортного засобу: обидва задніх крила, переднє праве крило, дах, пр.фара.

Постановою про закриття кримінального провадження кримінальне провадження у справі №12013040440001868 закрито в зв`язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2013 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП. Провадження по справі закрито у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Згідно постанови, 01 липня 2013 року о 12:00 годин в Дніпропетровському районі водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ИЖ 27175» д/н НОМЕР_9, який не вибрав безпечної швидкості руху, відволікся від керування, виїхав за межі проїзної частини на ліве узбіччя дороги та перекинувся. Внаслідок ДТП ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, автомобіль отримав механічні пошкодження.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2014 року постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2013 року, винесену відносно ОСОБА_2 скасовано, провадження у справі закрито на підставі ст. 247 КУпАП, у зв`язку з недоведеністю вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Згідно означеної постанови, встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які-б підтверджували як невинуватість ОСОБА_2 в порушенні Правил дорожнього руху України і свідчили про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, так і підтверджували наявність в його діях складу даного правопорушення.

Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку автомобіля ИЖ 27175 державний номер НОМЕР_9, від 26 вересня 2013 року, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля ИЖ 27175 державний номер НОМЕР_9, в результаті його пошкодження складає 47007,66 гривень Згідно дослідницької частини звіту, вартість відновлювального ремонту, з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу є меншою від ринкової вартості. Вартість відновлювального ремонту складає 42102,55 гривень; величина втрати товарної вартості дорівнює 4905,11 гривень; ринкова вартість складає 66900,00 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вказує пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року, з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

У відповідності до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч).

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач під час керування транспортним засобом перебував у трудових або цивільно-правових відносинах з позивачем. На підтвердження означеного факту суд бере до уваги довідку Лівобережного районного центру зайнятості від 25 лютого 2014 року №478 щодо найманих працівників Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у період з 01 квітня 2013 року по 31 серпня 2013 року, серед яких відповідач відсутній. Пояснення відповідача щодо перебування з позивачем в трудових відносинах матеріалами справи не підтверджуються.

Сторони в судовому засіданні визнали, що позивач добровільно надав транспортний засіб відповідачу і відповідач здійснював його керування під час дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого вбачається, що позивач керував транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

Особи, винними діями яких завдано шкоди майну, яке використовується при здійсненні діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки, якщо таким особам не було завдано шкоди цим джерелом, відповідають за завдану шкоду на підставі статті 1166 ЦК України.

Так, згідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У відповідності до роз'яснень, наведених в п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування» від 27 березня 1992 року №6, з наступними змінами та доповненнями, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Таким чином, правила норми ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України передбачають, що вина особи припускається і обов'язок доведення відсутності вини покладається на того, хто завдав шкоди, а до спростування презумпції вини особа, яка завдала шкоду, вважається винною у завданні шкоди. Обов`язок надання доказів на доведення відповідності розміру та характеру завданої шкоди також покладається на того, хто таку шкоду завдав.

Як свідчить постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2014 року постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2013 року, підставою для закриття провадження у справі зазначено відсутність доказів на підтвердження як невинуватості ОСОБА_2 в порушенні Правил дорожнього руху України і свідчення про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, так і підтвердження наявності в його діях складу даного правопорушення.

Під час розгляду справи відповідач, посилаючись на відсутність його вини у завданні матеріальної шкоди посилався на те, що шкода завдана внаслідок передачі позивачем йому автомобіля в неналежному стані. Однак належних доказів на підтвердження даного факту не надав. З пояснень свідків вбачається що шини, на дефекти яких посилався відповідач після пригоди були спущені, однак даний факт не підтверджує технічні несправності транспортного засобу. Відповідач, отримавши транспортний засіб у користування почав його керування, дефектних актів під час отримання транспорту від позивача не склав, прийняв його в користування та здійснював його експлуатацію під час пригоди. Обставин на підтвердження впливу непереборної сили матеріали справи не містять. Таким чином, суд приходить до висновку про наявність вини відповідача у завданні шкоди майну позивача та наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі визначеного розміру матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження транспортного засобу в сумі 47007,66 гривень та суми витрат, пов`язаних з послугами евакуатора в сумі 1500,00 гривень.

Визначаючи саме такий розмір матеріальної шкоди суд виходить з того, що саме означений розмір шкоди підтверджено висновками звіту № 03/09-13-С, товарним чеком від 01 липня 2013 року та актом приймання-передачі виконаних робіт від 01 липня 2013 року. Інших доказів на підтвердження розміру шкоди суду не надано. Також факт наявності ушкоджень транспортного засобу підтверджується показаннями свідків, які вказували на наявність численних ушкоджень транспортного засобу після ДТП.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення вартості зіпсованих матеріальних цінностей суд виходить з того, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач є відповідальною особою за втрату товарно-матеріальних цінностей, які належать позивачу суду не надано. Також не надано суду і належних доказів того, на яких підставах та за яких обставин відповідачем отримано цінності, факту отримання безпосередньо відповідачем цих цінностей.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, то зі статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Враховуючи роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, даних у п.9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, а зокрема, стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його житті, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

Оскільки вина відповідача у завданні шкоди доведена, моральна шкода підлягає стягненню з відповідача. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує душевні страждання, яких зазнав позивач у зв`язку з пошкодженням майна. В той же час, враховуючи принцип розумності та справедливості, враховуючи обставини справи, розмір спричиненої матеріальної шкоди, суд приходить до переконання, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачем явно завищені, в зв'язку з чим, підлягають частковому задоволенню, на суму 800 гривень.

На підставі ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Згідно наданих квитанцій, позивач поніс судові витрати в розмірі 1650,50 гривень, з яких витрати на проведення авто-товарознавчого дослідження - 850 гривень, витрати на правову допомогу - 800 гривень.

Вирішуючи при ухваленні рішення питання про стягнення судового збору, суд виходить з положень ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 207, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_7) суму завданої матеріальної шкоди в розмірі 48507 (сорок вісім тисяч п`ятсот сім) гривень 66 копійок .

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_7) суму завданої моральної шкоди в розмірі 800 (вісімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_7) судові витрати, що складаються з 850,00 гривень витрат, пов`язаних з проведенням експертизи та 800,00 гривень витрат на правову допомогу, а всього на загальну суму 1650 (одна тисяча шістсот п`ятдесят) гривень 00 копійок

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) в дохід держави 493 (чотириста дев`яносто три) гривні 08 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду складено 18 квітня 2014 року.

Суддя Д.О. Парфьонов