Рішення № 38313307, 31.03.2014, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

31.03.2014

227/6240/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2014 року Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Хандуріна В.В.

при секретарі Данилко Л.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника органа опіки та піклування Жидкової В.М.

представника третьої особи ОСОБА_5

прокурора Хоронько М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу Добропільського міськрайонного суду в м. Добропілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, орган опіки та піклування Добропільської міської ради, про виселення,

В С Т А Н О В И В :

05 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про виселення відповідачів і малолітнього ОСОБА_8, мотивуючи тим, що являється власником 1/2 частини квартири по АДРЕСА_1. Друга половина квартири належить сину його співмешканки ОСОБА_9 - ОСОБА_7, який постійно проживає в АДРЕСА_3. Влітку 2012 року позивач за проханням відповідачів впустив їх у свою квартиру проживати безоплатно. Після спливу строку, про який вони домовились, він попросив звільнити квартиру, але відповідачі, самоуправно займаючи її, перешкоджають користуватись своєю власністю, і на його вимогу не бажають звільняти квартиру.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені вимоги, просять суд виселити ОСОБА_3, ОСОБА_6 з їх малолітньою дитиною ОСОБА_8, із займаної ними квартири АДРЕСА_1.

Позивач суду пояснив, що на підставі рішення суду є співвласником квартири в частині 1/2 в АДРЕСА_1, в якій проживають відповідачі. Раніше впустив проживати відповідачів разом із їх малолітньою дитиною на півроку, оскільки в них не було свого житла, з умовою, що останні будуть сплачувати комунальні послуги. На теперішній час він хоче сам проживати в цій квартирі, тому просить їх виселити як таких, що проживають в ній без його згоди. Як йому відомо, співвласник квартири - його пасинок ОСОБА_7, який проживає в Російській Федерації, надав довіреність на переоформлення квартири, але його згоди ніхто не запитував. Вважає, що слід виселити відповідачів як таких, що проживають без достатніх для цього правових підстав, без надання іншого житла.

Відповідач ОСОБА_3 позов повністю не визнала і пояснила, що дійсно у 2012 році словесно домовилась із ОСОБА_1 на проживання у його квартирі разом із ОСОБА_6. Зробили у квартирі ремонт. У квартирі прописані вона і діти за згодою іншого співвласника ОСОБА_7, який мешкає в Росії. На теперішній час їй надана від нього довіреність на представництво інтересів.

Відповідач ОСОБА_6 участі в судовому засіданні не приймав, подав заяву, в якій не згоден із заявленими вимогами, просить відмовити у вимогах ОСОБА_1

Представник органу опіки та піклування Добропільської міської ради Жидкова В.М., яка діє в інтересах дітей, вважає позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Представник відділу ГУ Державної міграційної служби України в Донецької області за довіреністю ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомив, що реєстрація відповідача ОСОБА_3 разом з дітьми здійснена відповідно до чинного законодавства за її заявою і за письмовою згодою одного із співвласників житла.

Прокурор Хоронько М.В. вважає заявлені вимоги безпідставними.

Вислухавши пояснення сторін, думку органу опіки та піклування, прокурора та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав:

Судом достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 і гр. ОСОБА_7 є співвласниками квартири по АДРЕСА_1 у рівних частках.

Так, право власності позивача на 1/2 частку спірної квартири підтверджено витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.16)

Право на свою 1/2 частину цієї квартири має також пасинок позивача ОСОБА_7 згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 05.01.1999 року (а.с.57)

Дійсно, відповідно до ст.4 Закону України «Про власність», власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Позивач відмічає, що у 2012 році він особисто впустив проживати відповідачів у його квартиру, і цей вчинок ним зроблено добровільно.

Проживаючи в квартирі, ОСОБА_3 за згодою іншого співвласника квартири ОСОБА_7 зареєструвалась у ній разом із дітьми на підставі поданої заяви від 06.11.2013 року (а.с.45-47, 86)

На підставі Наказу МВС України від 22.11.2012 року № 1077 «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів», п.2.2 передбачено, що реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла.

Позиція законності здійсненої реєстрації висловлена представником відділу міграційної служби України.

Суд вбачає, що позивач ОСОБА_1 питання щодо незаконності цієї реєстрації в заявлених вимогах не ставить, тому суд вважає її проведеною відповідно до вимог Закону. Документи про скасування чинної реєстрації ОСОБА_3 та її дітей до суду не надано.

Тобто суд приходить до висновку, що відповідачка разом з дітьми проживає в квартирі по АДРЕСА_1 на законних підставах і зареєстрована з дозволу співвласника квартири.

Тому доводи позивача з цього приводу суд сприймає як помилкові.

Отже, враховуючи викладене, підстав для задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_3 із неповнолітніми дітьми з квартири ОСОБА_1 без надання іншого житла немає.

Крім того, відповідач ОСОБА_6, колишній співмешканець ОСОБА_3, у спірному житлі не проживає і не зареєстрований, тому взагалі немає підстав для розгляду питання щодо його виселення (а.с. 38, 46)

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 209, 212-215 ЦПК України, ст.4 Закону України «Про власність», Наказу МВС України від 22.11.2012 року № 1077 «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів», суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, орган опіки та піклування Добропільської міської ради, про виселення - відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частини судового рішення проголошені 31 березня 2014 року. Повний текст судового рішення виготовлено згідно вимог ст. 209 ЦПК України 02 квітня 2014 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту рішення.

Надруковано у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Головуючий: суддя В.В. Хандурін

31.03.2014