Рішення № 38311697, 03.04.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2014 р. Справа № 914/2659/13

Позивач: Публічне акціонерне товариство “Бориславський озокерит” (82300, Львівська обл., м.Борислав, вул..Потік, 5, ідентифікаційний код 00136768) Відповідач: Приватне підприємство “Нафтопереробна компанія Захід-Нафта” (82300, Львівська обл., м.Борислав, вул.Потік, 5, ідентифікаційний код 36562595)

про визнання недійсними договорів про надання послуг

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача: не з’явився;

Відповідача: не з’явився.

Суть спору:

Публічне акціонерне товариство “Бориславський озокерит” заявлено позов до Приватне підприємство “Нафтопереробна компанія Захід-Нафта” з вимогою визнання недійсним договорів про надання послуг.

10.07.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15год. 15хв. 22.07.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 22.07.2013р. та 27.08.2013р. (відповідно до вимог ст.69 ГПК України строк розгляду справи продовжено на 15 днів).

Ухвалою від 24.09.2013р. призначено судову експертизу та зупинено провадження у справі.

31.12.2013 року у зв’язку з надходженням клопотання експерта та поверненням матеріалів справи ухвалою Господарського суду Львівської області провадження у справі поновлено та розгляд справи призначено на 10год. 50хв. 13.01.2014р.

Ухвалою від 13.01.2014р. призначено судову експертизу та зупинено провадження у справі.

Ухвалами від 24.09.2013р. та від 13.01.2014р. перед експертом поставлені наступні запитання:

1) Чи входять зміст понять “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи” у зміст поняття “відпрацьовані нафтопродукти”, або чи є вони тотожніми?;

2) Чи “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи” входять в зміст інших, аніж “відпрацьовані нафтопродукти” поняття?;

3) Чи “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи” утворюються виключно внаслідок відпрацювання нафтопродуктів?

4) Чи входить зміст поняття “масляні відходи” у зміст поняття “відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші”, або чи є вони тотожніми?;

5) Чи “масляні відходи” входять виключно у зміст поняття “відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші”, чи входять у зміст інших понять?

6) Чи належать “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи” до “відпрацьованих нафтопродуктів”?;

7) Чи належать “нафтовміщуючі відходи”, “парафінові відходи”, “масляні відходи” до “відпрацьованих моторних, індустріальних масел та їх сумішей”?;

8) Чи можна отримати з “відпрацьованих нафтопродуктів” та “відпрацьованих нафтопродуктів, непридатних до використання за призначенням” чисту парафінисту пробку?;

9) До якої категорії (категорій) відходів відносяться “нафтові відходи” “відпрацьовані нафтопродукти” та “відпрацьовані нафтопродукти, непридатні до використання”?

24.03.2014р. надійшов висновок експерта з відповідями на поставлені Ухвалою суду по даній справі від 13.01.2014р. запитання, відповідно до резолютивної частини якого:

1) Зміст понять “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи” не стандартизований ДСТУ 3437-96 “Нафтопродукти. Терміни та визначення”, але, на думку експерта, поняття “спрацьовані нафтопродукти” може входити в групу вищезазначених понять. Дані поняття не є тотожні;

2) Зміст понять “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи” не регламентуються ДСТУ 3437-96, тому трактувати їх зміст по відношенню до інших понять не виявляється можливим;

3) Поняття “нафтові відходи” та “нафтовмісні відходи” включають в себе дуже широкий перелік нафтопродуктів, однією з груп яких є спрацьовані нафтопродукти;

4) Якщо під поняттям “масляні відходи” розуміють оливи, властивості яких відповідають вимогам ГОСТ 21046-86 “Нефтепродукты отработанные. Общие технические условия.”, понятті “масляні відходи” та “відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші” можна вважати як однакові за змістом або тотожні;

5) Поняття “масляні відходи” не стандартизоване ДСТУ 3437-96, тому трактувати його зміст по відношенню до інших понять не виявляється можливим. Поняття “відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші”, відповідно до ГОСТ 21046-86, входить в зміст поняття “спрацьовані нафтопродукти”;

6) Спрацьовані нафтопродукти можуть входити в групу понять “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи”, а не навпаки;

7) Поняття “нафтовміщуючі відходи”, “парафінові відходи”, “масляні відходи” не стандартизовані ДСТУ 3437-96, тому трактувати їх зміст по відношенню до інших понять, не виявляється можливим.

8), 9) Відповідь на дані питання не входить в компетенцію експерта-хіміка.

26.03.2014р. ухвалою Господарського суду Львівської області провадження у справі поновлено та розгляд справи призначено на 10год. 30хв. 03.04.2014р.

Представникам Сторін по явці оголошено права та обов’язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов’язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Представник Відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов’язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд зазначає, що враховуючи вимоги ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України; беручи до уваги те, що ухвалою суду по даній справі від 27.08.2013р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів; враховуючи строки розгляду справи, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи з виходом за межі встановлених ст.69 ГПК України строків розгляду спору.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.11.2009р. та 03.01.2011р. між ВАТ «Бориславський озокерит» (організаційну форму якого змінено на ПАТ» (Позивач, Замовник) та Відповідачем (Виконавець) укладено Договори надання послуг №№1 (далі – Договори), відповідно до п.1.1 яких Виконавець приймає на себе зобов’язання виконати для Замовника наступні послуги - виготовлення продукції згідно технологічної карти і технічних умов Замовника з сировини Замовника.

Згідно п.п.8.1 Договорів, зміни або доповнення до договору можуть мати місце за письмовим погодженням сторін шляхом підписання додаткових угод до цього Договору.

Додатковою угодою до Договору №1 від 01.11.2009р. внесено наступні доповнення до п.1.1 даного Договору: - очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки згідно СТП 00136768.086-2004.

Додатковою угодою до Договору №1 від 03.01.2011р. внесено наступні доповнення до п.1.1 даного Договору: - очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки згідно СТП 00136768.086-2004.

Також, додатковою угодою до Договору №1 від 03.01.2011р. внесено наступні доповнення до п.1.1 даного Договору: - чистка ємностей та очисних споруд; - збір та утилізація нафтовміщуючих, парафінових та масляних відходів.

При цьому суд зазначає, що всі вищеописані Договори та Додаткові угоди до Договорів підписані та скріплені відбитками печаток Сторін, проте, в Додаткових угодах не зазначено дат укладання. З даного приводу представники Сторін повідомили, що предмет Договорів визначено в основних Договорах як базовий, а додатковими угодами, які укладені в момент укладення основних Договорів, його конкретизовано.

Приписами пунктів 5.4 Договорів встановлено, що Виконавець несе відповідальність за якість продукції, що виробляється на замовлення, а також за наявність у нього необхідних для цього дозволів, ліцензій, тощо.

Згідно доводів Позивача, викладених у позовній заяві, укладені Договори підлягають визнанню недійсними у зв’язку з тим, що у Відповідача відсутня обов’язкова ліцензія на зайняття видами діяльності, яку здійснює Відповідач згідно укладених Договорів з врахуванням Додаткових Угод, про що Позивачу не було відомо на момент укладення договорів, - підстава позовних вимог.

Свої доводи Позивач нормативно обґрунтовує ст.ст.3, 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, Положенням про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, затвердженим Постановою КМУ №1120 від 13.07.2000р. в частині розділу А Жовтого переліку відходів, п.п.5.4 Договорів та ст.ст. 204, 215, 216, 227 ЦК України, а також наводить зміст п.3.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Відповідач зазначає, що об’єкти, які входили в предмет договорів, не відносяться до відпрацьованих нафтопродуктів, а відтак, операції у сфері поводження з ними не відносяться до операцій з відпрацьованими нафтопродуктами, а тому ліцензуванню не підлягають.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції, чинній як на момент укладення оскаржуваних Договорів, так і на час вирішення спору), ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Згідно ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції, чинній як на момент укладення оскаржуваних Договорів, так і на час вирішення спору), ліцензуванню підлягають операції у сфері поводження з небезпечними відходами.

Відповідно до п.2 Загальної частини «Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням», затвердженим Постановою КМУ від 13.07.2000р. N1120 (в редакції, чинній як на момент укладення спірних Договорів, так і на момент винесення рішення), небезпечні відходи - відходи, включені до розділу А Жовтого переліку відходів, що затверджується Кабінетом Міністрів України, і мають одну чи більше небезпечних властивостей, наведених у переліку небезпечних властивостей, що затверджується Мінприроди, та до Зеленого переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, у разі, коли вони містять матеріали, наведені у додатку 2 до цього Положення, в таких кількостях, що можуть виявляти небезпечні властивості, наведені у зазначеному вище переліку небезпечних властивостей.

Відпрацьовані нафтопродукти, не придатні для використання за призначенням (у тому числі відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші) включені до розділу А Жовтого переліку відходів за порядковим номером 42 та визначені як небезпечні.

Відповідно до листа Департаменту екологічної безпеки та дозвільної системи Міністерства екології та природних ресурсів України від 19.08.2013р. №3178/07/5-7 щодо розгляду звернення про надання інформації стосовно ліцензування небезпечних видів відходів, згідно з Постановою КМУ від 13.07.2000р. №1120 «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацію/видалення із Жовтого та Зеленого переліків відходів», небезпечні відходи – це відходи, включені до розділу А Жовтого переліку відходів, що затверджуються КМУ і мають одну чи більше небезпечних властивостей, наведених у переліку небезпечних властивостей. Таким чином, ліцензуванню підлягають усі види відходів, зазначені у розділі А Жовтого переліку відходів.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що операції у сфері поводження з відпрацьованими нафтопродуктами, не придатними для використання за призначенням (у тому числі відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші) підлягають ліцензуванню.

Поряд з цим, листом Департаменту екологічної безпеки та дозвільної системи Міністерства екології та природних ресурсів України від 19.08.2013р. №3178/07/5-7 повідомлено, що Приватне підприємство “Нафтопереробна компанія Захід-Нафта” не має ліцензії на здійснення господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами.

Відповідно до укладених між Сторонами Договорів з врахуванням Додаткових Угод, визначено наступний предмет Договорів, - надання Відповідачем Позивачу наступних послуг:

1) виготовлення продукції згідно технологічної карти і технічних умов Замовника з сировини Замовника (пункти 1.1 Договорів);

2) очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки згідно СТП 00136768.086-2004 (Додаткові угоди до Договорів);

3) чистка ємностей та очисних споруд (Додаткова угода до Договору від 03.01.2011р.);

4) збір та утилізація (4.1) нафтовміщуючих, (4.2) парафінових та (4.3) масляних відходів (Додаткова угода до Договору від 03.01.2011р.).

По п.п.1, 3. Щодо виготовлення продукції згідно технологічної карти і технічних умов Замовника з сировини Замовника та чистки ємностей та очисних споруд.

З врахуванням зазначеної Позивачем підстави позовних вимог суд зазначає, що у даних положеннях Договорів відсутні доводи щодо поводження з небезпечними відходами, операції по яких підлягають ліцензуванню згідно ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції, чинній як на момент укладення оскаржуваних Договорів, так і на час вирішення спору), а відтак, включення таких положень до Договорів (з врахуванням Додаткових угод) не суперечить вимогам законодавства, в тому числі ст227 ЦК України.

По п.п.2, 4.1 Щодо очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки згідно СТП 00136768.086-2004 та збору та утилізації нафтовміщуючих відходів.

Суд зазначає, що згідно технічних умов (СТП 00136768.086-2004) на парафінисту пробку з нафтових відкладів, затверджених та введених в дію наказом від 05.11.2004р. №69, відсутні будь-які посилання щодо виготовлення парафінистої пробки з відпрацьованих нафтопродуктів, а, з врахуванням підстав позовних вимог, згідно вищенаведених положень ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції, чинній як на момент укладення оскаржуваних Договорів, так і на час вирішення спору) та «Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням», затвердженого Постановою КМУ від 13.07.2000р. N1120 (в редакції, чинній як на момент укладення спірних Договорів, так і на момент винесення рішення), в тому числі розділу А Жовтого переліку відходів, підлягають ліцензуванню саме операції у сфері поводження з відпрацьованими нафтопродуктами, не придатними для використання за призначенням (у тому числі відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші).

У п.п.1, 3, 6 резолютивної частини Висновку №3606 криміналістичної експертизи нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів за матеріалами господарської справи №914/2659/13 від 18.03.2014р. Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі – Висновок експерта) зазначено наступне:

1) Зміст понять “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи” не стандартизований ДСТУ 3437-96 “Нафтопродукти. Терміни та визначення”, але, на думку експерта, поняття “спрацьовані нафтопродукти” може входити в групу вищезазначених понять. Дані поняття не є тотожні;

3) Поняття “нафтові відходи” та “нафтовмісні відходи” включають в себе дуже широкий перелік нафтопродуктів, однією з груп яких є спрацьовані нафтопродукти;

6) Спрацьовані нафтопродукти можуть входити в групу понять “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи”, а не навпаки.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що викладення в Додаткових угодах до Договорів предмету щодо надання послуг з приводу нафтових відходів та нафтовміщуючих відходів не є наданням послуг щодо відпрацьованих нафтопродуктів, оскільки:

- дані поняття не є тотожніми;

- поняття “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи” не входять та не можуть входити в зміст поняття “спрацьовані нафтопродукти”;

- поняття “спрацьовані нафтопродукти” може входити в зміст понять “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи”.

При цьому, слово «може» є модальним словом, яке вказує на вірогідність, ймовірність висловлювання. А отже, умовивід, що: «Поняття “спрацьовані нафтопродукти” може входити в зміст понять “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи”» не є категоричним та означає, що поняття “спрацьовані нафтопродукти” може входити в зміст понять “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи”, а може і не входити в їх зміст.

З врахуванням Висновку експерта, суд також зазначає, що зміст понять “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи” є ширшим, аніж зміст поняття “спрацьовані нафтопродукти”, і поняття “спрацьовані нафтопродукти” не є обов’язковою ознакою (складовою) понять “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи”, оскільки, зазначаючи про “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи” можна говорити (мати понятійний зміст) і про інші групи понять, окрім поняття “спрацьовані нафтопродукти”. З нафти чи із застосуванням нафти не обов’язково виготовляється нафтопродукт, оскільки можливе використання нафти в чистому вигляді чи її компонентів, відтак, відходи, які будуть одержані внаслідок цього (“нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи”) не будуть «спрацьованими нафтопродуктами».

Наведені висновки суду базуються, насамперед, на Висновку судової експертизи та на знаннях програми предмету «Українська мова» повного та неповного середнього рівня освіти (який є обов’язковим для здобуття вищої юридичної освіти) та обов’язкового предмету «Логіка» вищого рівня освіти за спеціальністю «правознавство», а відтак, не потребують спеціальних знань, оскільки суд володіє такими знаннями з врахуванням вимог щодо рівня та спеціальності освіти, встановлених до судді ч.3 ст.127 Конституції України.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що послуги з очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки згідно СТП 00136768.086-2004 та збору та утилізації нафтовміщуючих відходів не підлягають ліцензуванню відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції, чинній як на момент укладення оскаржуваних Договорів, так і на час вирішення спору), оскільки такі операції підлягали б ліцензуванню лише при зазначенні, що “нафтові відходи” та “нафтовміщуючі відходи” є «відпрацьованими нафтопродуктами» або одержані з «відпрацьованих нафтопродуктів», а відтак, зазначення в Додаткових угодах до Договорів таких послуг не суперечить вимогам законодавства, в тому числі ст.227 ЦК України.

По п.4.3 Щодо збору та утилізації та масляних відходів.

У п.п.4, 5 резолютивної частини Висновку №3606 криміналістичної експертизи нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів за матеріалами господарської справи №914/2659/13 від 18.03.2014р. Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі – Висновок експерта) зазначено наступне:

4) Якщо під поняттям “масляні відходи” розуміють оливи, властивості яких відповідають вимогам ГОСТ 21046-86 “Нефтепродукты отработанные. Общие технические условия.”, понятті “масляні відходи” та “відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші” можна вважати як однакові за змістом або тотожні;

5) Поняття “масляні відходи” не стандартизоване ДСТУ 3437-96, тому трактувати його зміст по відношенню до інших понять не виявляється можливим. Поняття “відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші”, відповідно до ГОСТ 21046-86, входить в зміст поняття “спрацьовані нафтопродукти”.

Крім того, оливи віднесено до коду 23000000-7 (Нафтопродукти) розділу 3 (Основний продукт) Єдиного закупівельного словника (CPV:2002, IDT) ДК 021:2007 Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 04.04.2007р. N76.

Беручи до уваги вищенаведене, в тому числі те, що поняття: «масляні відходи» та: «відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші» можна вважати як однакові за змістом або тотожні; беручи до уваги те, що поняття: “відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші” входи до змісту поняття “спрацьовані нафтопродукти”; враховуючи те, що відпрацьовані нафтопродукти, не придатні для використання за призначенням (у тому числі відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші) включені до розділу А Жовтого переліку відходів за порядковим номером 42 та визначені як небезпечні, суд приходить до висновку, що в силу вимог ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції, чинній як на момент укладення оскаржуваних Договорів, так і на час вирішення спору), операції у сфері поводження з масляними відходами підлягають ліцензуванню, а Відповідач не має ліцензії на здійснення господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами (лист Департаменту екологічної безпеки та дозвільної системи Міністерства екології та природних ресурсів України від 19.08.2013р. №3178/07/5-7).

По п.4.2 Щодо збору та утилізації парафінових відходів.

Підтвердженням того, що парафін є нафтопродуктом є п. 61.51.37 розділу 7 Класифікаційної таблиці Національного класифікатора «Рубрикатор науково-технічної інформації» ДК 022:2008, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 31.12.2008р. N525, де зазначено про: «Парафіни, бітуми та інші нафтопродукти УДК 665.77», та в Абетково-предметному покажчику Національного класифікатора «Рубрикатор науково-технічної інформації» ДК 022:2008, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 31.12.2008р. N525, парафіни прямо віднесені до підрозділу «Нафтопродукти».

В розділі 6.4 та Додатку №1 до Інструкції про порядок складання звітного загального енергетичного балансу за 1995 рік по формі N 1-ЗЕБ, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 17.08.1995р. N213, парафіни також віднесено до переліку нафтопродуктів.

Крім того, парафіни віднесено до коду 23000000-7 (Нафтопродукти) розділу 3 (Основний продукт) Єдиного закупівельного словника (CPV:2002, IDT) ДК 021:2007 Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 04.04.2007р. N76.

Також, за кодом 75.140 парафіни віднесено до нафтопродуктів і розділом 3 Українського класифікатора нормативних документів ДК 004:2008 Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.08.2008р. N301.

При цьому суд зазначає, що усі з вищеперелічених нормативно-правових та регулюючих актів були чинними на момент укладення оскаржуваних Договорів та зберігають чинність на час вирішення спору.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що парафіни є нафтопродуктами.

Беручи до уваги вищенаведене, в тому числі наведені визначення відходів та небезпечних відходів у п.2 Загальної частини «Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням», затвердженим Постановою КМУ від 13.07.2000р. N1120 (в редакції, чинній як на момент укладення спірних Договорів, так і на момент винесення рішення); враховуючи те, що парафін є нафтопродуктом, а відтак, парафінові відходи є відпрацьованим нафтопродуктом, суд приходить до висновку, що парафінові відходи є небезпечними відходами, входять до розділу А Жовтого переліку відходів, а відтак, в силу вимог ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції, чинній як на момент укладення оскаржуваних Договорів, так і на час вирішення спору), операції у сфері поводження з парафіновими відходами підлягають ліцензуванню, а Відповідач не має ліцензії на здійснення господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами (лист Департаменту екологічної безпеки та дозвільної системи Міністерства екології та природних ресурсів України від 19.08.2013р. №3178/07/5-7).

Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним. Згідно ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст.2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому, особа повинна використовувати належні способи захисту, зокрема, наведені ст.16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст.207 ЦК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

У ч.1 ст.216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як зазначено у п.3.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (із змінами та доповненнями), правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 ЦК України є оспорюваним; правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках; при цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину; у разі коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні. При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами, в тому числі відповідачем, не наведені доводи та не подані докази отримання Відповідачем ліцензії на поводження з небезпечними відходами станом на час, коли укладені Договори мали бути виконані.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи спростовані, Позивачем не доведені в установленому законом порядку доводи, що виконання Відповідачем включених до укладених Договорів зобов’язань щодо обов’язку Відповідача надати Позивачу наступні послуги: виготовлення продукції згідно технологічної карти і технічних умов Замовника з сировини Замовника; очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки згідно СТП 00136768.086-2004; чистка ємностей та очисних споруд; збір та утилізація нафтовміщуючих відходів потребує відповідного дозволу (ліцензі) чи наведені положення Договорів укладені з недодержання в момент вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України; беручи до уваги те, що матеріалами справи доведено, що виконання Відповідачем зобов’язань за укладеними Договорами в частині збору та утилізації парафінових та масляних відходів потребує спеціального дозволу (ліцензі), яка у Відповідача відсутня і останнім не наведено доводів щодо наявності такої, суд приходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позову в частині визнання недійсним пункту 1.1 Договору №1 від 03.01.2011р., укладеного між Сторонами в частині встановлення зобов’язання Виконавця виконати для Замовника наступні послуги: збір та утилізація «… парафінових та масляних відходів»; в решті частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

03.04.2014 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 10.04.2014р.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно п.п.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду. Позовну заяву подано у 2013 році. У ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» зазначено, – установити у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1147 гривень.

Відповідно до платіжного доручення №175 від 08.07.2013р. з відміткою банку про сплату та зарахування, при поданні позову Позивачем сплачено 1147грн. судового збору.

Проте, у позовній заяві Позивачем зазначено дві вимоги немайнового характеру.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в абзаці 1 п.2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповненнями), якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі того, що Позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру (визнати недійсними два договори) суд зазначає, що розмір судового збору, який підлягав до сплати при поданні позовної заяви, складає 2294грн. (1147*2).

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 10.07.2013р. про порушення провадження у справі, на необхідність виконання вимог якої зазначено в подальших ухвалах суду по даній справі, зобов’язано Позивача здійснити доплату судового збору у порядку та розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір». Проте, зазначена вимога Позивачем не виконана.

Як зазначено у п.2.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповненнями), якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про необхідність стягнути належну суму судового збору (додатково 1147грн.) за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

Крім того, за клопотанням Позивача (вх. №39530/13 від 25.09.2013р.) ухвалами Господарського суду Львівської області по даній справі від 24.09.2013р. та від 13.01.2014р. призначалась судова експертиза, попередні витрати з оплати якої покладались на Позивача. Відповідно до листа Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18.03.2014р. №3606, експертиза вартістю 2448грн. Позивачем оплачена попередньо.

Як зазначено у п.6.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповненнями), у вирішенні питань щодо відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду господарським судам необхідно враховувати викладене в пункті 23 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи". В абзаці 5 п.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» (із змінами та доповненнями) зазначено, що після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відповідно до матеріалів справи Позивачем з підстав, наведених у позовній заяві, заявлено дві позовні вимоги про визнання недійсним Договору №1 від 01.11.2009р. та визнання недійсним Договору №1 від 03.01.2011р. Згідно винесеного судом рішення у даній справі, в частині позовної вимоги про визнання недійсним Договору №1 від 01.11.2009р. судом відмовлено повністю. Позовна вимога про визнання недійсним Договору №1 від 03.01.2011р. стосувалась 3-х підпунктів спірного Договору, задоволена лише по одному (збір та утилізація нафтовміщуючих, парафінових та масляних відходів) і частково (щодо парафінових та масляних відходів) щодо двох третин даного пункту.

В абзаці 2 п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповненнями) зазначено, що судовий збір у справах зі спорів, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття обґрунтованих пропозицій другої сторони; якщо розбіжності між сторонами вирішено частково на користь однієї із сторін і частково на користь другої сторони, то витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, розподіляються між обома сторонами з урахуванням кількості та змісту прийнятих господарським судом пропозицій кожної із сторін (зокрема, у залежності від кількості пунктів спірного договору, прийнятих судом у редакції позивача і відповідача). При цьому суд звертає увагу, що у наведеному пункті Постанови Пленуму пропорційність визначається не від кількості додаткових угод, а від кількості пунктів (підпунктів) договору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі понесені Позивачем судові витрати; беручи до уваги розмір судового збору, який підлягав до сплати та частково Позивачем недоплачений; враховуючи також понесені Позивачем судові витрати на оплату судової експертизи; беручи до уваги наслідки розгляду, керуючись ст.49 Господарського процесуального кодексу України суд зазначає, що до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 526,88грн. (254,88+272) понесених судових витрат.

(по Договору №1 від 03.01.2011р. (розмір судового збору 1147грн.) позовна вимога стосувалась 3-х пунктів Договору, а задоволена лише по 1-му (1147/3*1=382,33) і то частково (щодо двох третин пункту) (382,33/3*2=254,88).

(за проведення експертизи Позивачем сплачено 2448грн., - аналогічна пропорція (проте, з врахуванням того, що заявлено дві вимоги немайнового характеру, в задоволенні однієї з яких відмовлено повністю, /2): 2448/2/(3*1)/(3*2)=272).

При цьому суд також зазначає, що з Позивача на користь спеціального фонду Державного бюджету України слід стягнути додатково 1147грн. недосплаченого судового збору при поданні позову.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсним пункт 1.1 Договору №1 від 03.01.2011р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством “Бориславський озокерит” (82300, Львівська обл., м.Борислав, вул.Потік, 5, ідентифікаційний код 00136768) та Приватним підприємством “Нафтопереробна компанія Захід-Нафта” (82300, Львівська обл., м.Борислав, вул.Потік, 5, ідентифікаційний код 36562595) в частині встановлення зобов’язання Виконавця виконати для Замовника наступні послуги: збір та утилізація «… парафінових та масляних відходів».

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства “Нафтопереробна компанія Захід-Нафта” (82300, Львівська обл., м.Борислав, вул.Потік, 5, ідентифікаційний код 36562595) на користь Публічного акціонерного товариства “Бориславський озокерит” (82300, Львівська обл., м.Борислав, вул.Потік, 5, ідентифікаційний код 00136768) 526,88грн. понесених судових витрат.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Бориславський озокерит” (82300, Львівська обл., м.Борислав, вул.Потік, 5, ідентифікаційний код 00136768) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 1147грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.