Рішення № 38303331, 15.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3652/14 15.04.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

До Підприємства по утриманню житлового фонду Національної Спілки художників України

Про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Кирищук В.П. (дов. №91/2014/06/14-1 від 14.02.2014)

від відповідача: не з"явився,

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Підприємства по утриманню житлового фонду Національної Спілки художників України про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати наданих послуг за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №530598 від 01.07.2003 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2014 порушено провадження за вищезазначеним позовом та призначено справу до розгляду на 27.03.2014 року.

У судовому засіданні 27.03.2014 судом оголошено перерву до 15.04.2014 року.

14.04.2014 позивачем до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подано довідку про надходження грошових коштів станом на день розгляду даного господарського спору.

Представник позивача під час судового засідання 15.04.2014 просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Відповідач не забезпечив явку свого представника для участі у судовому засіданні 05.12.13, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго», який є позивачем у справі. Позивач здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого Загальними зборами Публічного акціонерного товариства «Київенерго» та зареєстрованого Печерською РДА в м. Києві 26.01.2012 року. Основними видами діяльності позивача є виробництво електроенергії, розподілення та постачання електроенергії, постачання пари та гарячої води, що підтверджується Довідкою АБ № 152345 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та Національною Спілкою художників України, назва якої у подальшому змінено Підприємство по утриманню житлового фонду Національної Спілки художників України - відповідач у справі, укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 530598 від 01.07.2003 року.

Відповідно до п. 1.1 предметом Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно з п.п. 2.2.1, 2.3.1 Договору постачальник зобов'язаний постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з Додатком 1 до Договору, яку споживач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

Нарахування оплати споживачу за поставлену та спожиту теплову енергію здійснюється відповідно до звертання-доручення про укладення Договору розрахунковим способом згідно договірних навантажень (до встановлення приладів обліку).

Відповідно до п.2 додатку № 4 до договору відповідач (абонент) щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту № 5 за адресою м. Київ, вул. Товарна, буд. № 1 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ) та платіжну вимогу-доручення.

Строки сплати за фактично спожиту теплову енергію передбачені п. 3 додатку № 4 (Порядок розрахунків за теплову енергію) - самостійно не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.02.11 по 01.02.14 у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію у розмірі 241 923,71 грн., що підтверджується Довідкою про надходження коштів за спожиту від ПАТ «Київенерго» теплоенергію, обліковими картками за лютий 2011- січень 2014, та звітною відомістю обліку спожитої теплової енергії.

Таким чином, борг Підприємства по утриманню житлового фонду національної Спілки художників України за використану теплову енергію за Договором № 530598 від 01.07.2003 документально підтверджений.

Оскільки на адресу позивача не надходило грошових коштів у рахунок погашення заборгованості Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до суду із даним позовом.

Позивач також просить стягнути з відповідача за період з 01.02.11 по 01.02.14 пеню - 2 748,24 грн., 1 235,32 грн. - інфляційної складової боргу та 12 274,38 грн. - 3% річних.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями статті 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Виходячи зі змісту ст. 712 ЦК України, між сторонами виникли зобов'язання за договором поставки, згідно якого продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Одночасно, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Так, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання зобов'язання за Договором № 530598 від 01.07.2003 щодо оплати теплової енергії у період з 01.02.11 по 01.02.14 з боку відповідача, внаслідок чого у останнього виникла сума заборгованості перед ПАТ «Київенерго», яка станом на день звернення із позовом складає 241 923,71 грн.

Під час розгляду даного господарського спору позивачем надано довідку про надходження грошових коштів, з якої вбачається, що станом на день розгляду спору сума основного боргу складає 228 923,71 грн., оскільки відповідачем здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 13 000,00 грн. Наразі, суд вважає за необхідне зауважити, що грошові кошти у розмірі 13 000,00 грн. сплачені відповідачем протягом лютого 2014, а саме з 10.02.2014 - 28.02.2014 року.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі (п. 4.4. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось із позовом до суду 06.03.2014, що вбачається із відтиску штемпеля вхідної кореспонденції відділу діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва наявного на позовній заяві. Провадження у справі порушено судом 07.03.2014, тобто у строк пізніший ніж відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості за договором, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 13 000,00 грн. суми основного боргу.

Таким чином станом на день вирішення спору відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача основний борг у розмірі 228 923,71 грн., доказів щодо сплати вказаної суми боргу відповідачем до суду не надано, а тому позовні вимоги у частині стягнення основного боргу визнані судом правомірними, документально доведеними та такими що підлягають задоволенню.

У зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати за отримані послуги у період з 01.02.11 по 01.02.14, за договором на постачання теплової енергії у гарячої води №530598 від 01.07.2003, позивач у відповідності до умов п.3.5. Додатку № 4 до вищевказаного договору просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 748,24 грн. та у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 12 274,38 грн. та 1 235,32 грн. інфляційної складової боргу.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сказано, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.4 статті 631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Судом було перевірено розрахунок пені з урахуванням приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум, строків, ставок і методики нарахувань пені за період з 01.09.13 по 01.01.14 у розмірі 2 748,24 грн.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, дефляція).

Згідно із роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999 №02-5/223 відповідні індекси інфляції розраховуються Державним комітетом статистики України (раніше - Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються у газеті «Урядовий кур'єр». Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися для визначення розміру завданих збитків.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 1 235,32 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 12 274,38 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 228 923,71 грн. - основного боргу, 2 748,24 грн. - пені, 1 235,32 грн. - інфляційної складової боргу та 12 274,38 грн. - 3% річних нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Підприємства по утриманню житлового фонду Національної Спілки художників України про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію - задовольнити частково.

Стягнути з Підприємства по утриманню житлового фонду Національної Спілки художників України (04053, місто Київ, вулиця Смірнова-Ласточкіна, будинок 21; ідентифікаційний код 32455477) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, Печерський район, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 00131305; р/р 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській обл. ВАТ "Ощадбанк", МФО 322669) 228 923 (двісті двадцять вісім тисяч дев'ятсот двадцять три) гривні 71 копійку основного боргу, 2 748 (дві тисячі сімсот сорок вісім) гривень 24 копійки пені, 1 235 (одну тисячу двісті тридцять п'ять) гривень 32 копійки - інфляційної складової боргу, 12 274 (дванадцять тисяч двісті сімдесят чотири) гривні 38 копійок три відсотки річних та 4 903 (чотири тисячі дев'ятсот три) гривні 63 копійки судового збору.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні у присутності представника позивача 15.04.2014 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 18.04.14 року

Суддя К.В. Полякова