Ухвала суду № 38302333, 09.04.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/1949/14 Головуючий 1 інст. -

Справа № 645/11983/13-ц Федорової О.В.

Категорія: договірна Доповідач - Яцина В.Б.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 р. м. Харків.

Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Яцини В.Б.,

суддів - Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

при секретарі - Костюченко В.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк Надра» і ОСОБА_2

на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 січня 2014 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк Надра» про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

11 березня 2013 року ПАТ КБ «Надра» (далі по тексту - Банк) звернулося до суду із вказаним позовом, в якому поставило питання про солідарне стягнення з відповідачів 36193,77 грн. заборгованості за кредитним договором, що за офіційним курсом НБУ дорівнює 289296, 80 грн., відшкодування судових витрат. В обґрунтування позову послався на те, що 05.09.2006р. між Банком та ОСОБА_2 на споживчі цілі укладено кредитний договір № 6/4/2006/840-К1231 на суму 11500 доларів США, зі сплатою відсотків у розмірі 11% річних, з кінцевим терміном повернення 03.09.2009 року. У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, станом на 18.02.2013 року за ним рахується заборгованість у сумі 36 193,77 доларів США, або 289296, 80 грн., а саме: 10672,05 дол. США (85301,70 грн.) суми кредиту; 3072,40 дол. США (224557,69 грн.) процентів за користування кредитом; 2144 дол. США (17140,51 грн.) комісії; 19154,88 дол. США (153104,96 грн.) пені за затримку виконання: 1150,00 дол. США (9191,95 грн.) штрафу за порушення п.п. 4.3.3, 4.3.4 договору кредиту.

Для забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором, у повному обсязі, як солідарні боржники, між Банком та ОСОБА_3 05.09.2013 року був укладений договір поруки № 6/1/2006/980-ІІ/1232.

Оскільки відповідачі не виконали своїх обов'язків за договором, Банк просив задовольнити заявлені вимоги.

Відповідачка, яка була представлена у справі повноваженим представником, позов не визнала, надала свої розрахунки розміру заборгованості, в яких заявила про порушення строків позовної давності і про надмірний розмір нарахування суми пені, розмір якої не відповідає принципу розумності та справедливості. Вона звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про визнання вказаного кредитного договору недійсним, з огляду на відсутність у Банку індивідуальної ліцензії НБУ для надання валютного кредиту, а також за відсутності в договорі детального розпису загальної вартості кредиту для споживання, його ціни.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 січня 2014 року позов було задоволено частково.

Стягнуто солідарно з відповідачів на користь Банку заборгованість за кредитом у розмірі 85301,70 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 24557,69 грн., заборгованість за комісією 12897,90 грн. та заборгованість за пенею у розмірі 76 552,49 грн. Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

У задоволенні решти позову Банку було відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - було відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з таким рішенням районного суду Банк в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позову Банку, ухвалити нове рішення про задоволення позову Банку повністю. При цьому Банк послався на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Вказав, що не можна вважати подвійним стягненням за порушення умов договору сплату пені та штрафу, оскільки вони належать до різних видів неустойки.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення районного суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Банку та задовольнити її зустрічну позовну заяву, посилаючись на неповне з?ясування доводів зустрічної позовної заяви які стосувалися вимог законодавства про необхідність ліцензії на використання валюти на споживчі потреби, а не у якості засобу платежу. Банк не підтвердив наявність у нього ліцензії на готівкові операції у іноземній валюті з метою кредитування для споживчих потреб. Суд не надав оцінки розрахункам відповідачки про менший розмір заборгованості за кредитом.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши їх доводи, вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 вересня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» (нині - Банк) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 6/4/2006/840-К1231, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_2 під 11 % річних кредит в сумі 11500,00 доларів США, строком до 03.09.2021 року, а позичальник зобов'язався повернути Банку цей кредит в порядку та строки за умовами цього договору: сплачувати до 05 числа щомісячно мінімальний платіж 169,22 дол. Якщо позичальник не вніс черговий мінімальний платіж в цей термін Банк вправі вимагати від позивальника дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, інших платежів за цим Договором та можливих штрафних санкцій.

З метою забезпечення виконання зобов?язань ОСОБА_2 за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 6/1/2006/980-ІІ/1232 від 05.09.2013 року, за умовами якого поручитель і позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, у тому числі у разі дострокового стягнення заборгованості.

Банк свої зобов?язання за договором кредиту виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти, а позичальник не виконав своїх зобов?язань по сплаті щомісячних платежів, внаслідок чого станом на 18.02.2013 року утворилася заборгованість за кредитним договором: у розмірі 10672,05 доларів США, що на 18.02.2013 за офіційним курсом НБУ складає 85301,70 грн.

У зв?язку з невиконанням позичальником зобов?язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та інших, передбачених договором платежів, Банк направив до відповідачів досудові вимоги щодо дострокового виконання зобов?язань за кредитним договором, однак вони своїх обов?язків не виконали і заборгованість не погасили.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов?язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов?язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі статтею 610, 612 ЦК України порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов?язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов?язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи оплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Виходячи з наведеного, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову районний суд обґрунтовано виходив з того, що підписаний сторонами договір кредиту має всі необхідні у розумінні наведених норм матеріального права умови, які належним чином врегулювали права та обов?язки сторін договору кредиту і в силу не спростованої по справі презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), підлягає обов?язковому виконанню. В матеріалах справи відсутні докази про наявність ознак несправедливості в діях Банку при укладенні цього договору у світлі положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо недійсності договору споживчого кредиту, тому судова колегія відхиляє доводи відповідачки скарги з цього приводу.

Районний суд також обґрунтовано у своїх висновках про відсутність порушення валютного законодавства при укладенні договору кредиту послався на викладену у п. 11 постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справи «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року правову позицію, за якою відповідно до підпункту «г» пункту 4 статті 5 Декрету «Про валютне регулювання» та п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028) використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору. Доводи скарги відповідачки наведених висновків також не спростовують.

Таким чином, районний суд законно і обґрунтовано поклав солідарний обов?язок на відповідачів по сплаті заборгованості за кредитним договором, розмір якої належним чином доведений наявними у матеріалах справи доказами і розрахунками відповідачки не був спростований.

Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 6 листопада 2013 року розглянув справу № 6-116цс13, предметом якої був спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором і зробив правовий висновок, згідно з яким початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Виходячи з наведеного і обов?язкового для застосування тлумачення змісту норм матеріального права про перебіг позовної давності і щодо конституційної заборони одночасного застосування різних видів цивільно-правової відповідальності (пені і штрафу) за однакові порушення умов договору, районний суд законно і обґрунтовано обмежив передбаченим ст. 257 ЦК України трирічним строком стягнення комісії, яка за умовами договору кредиту нараховується щомісяця, позовну давність про стягнення неустойки (пені), п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, та застосував положення частини ст. 551 ЦК України, за якою суд вправі при виникненні спору проводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через не співмірність з розміром основного зобов?язання. З тих же мотивів судова колегія вважає, що районний суд правильно відмовив у стягнення штрафу, який був заявлений Банком по справі до стягнення за ті ж самі порушення відповідачкою договору кредиту, за що й була заявлена до стягнення пеня. Висновки районного суду з цього приводу належним чином вмотивовані, обгрунтовані та відповідають нормам матеріального права, а доводи скарги Банку їх не спростовують і тому судова колегія їх відхиляє.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, то апеляційний суд відхиляє всі апеляційні скарги і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 315, 317, 319, 323-325 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» і апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак на протязі 20 днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді колегії: