Ухвала суду № 38301164, 16.04.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/538/14 Справа № 191/3777/13-к Головуючий у 1 й інстанції - Черкова Н. Т. Доповідач - Косенко Л.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року м. Дніпропетровськ

Справа № 11кп/774/538/14 Головуючий Черкова Н.Т.

Категорія КК: ч.2 ст.186 Доповідач Косенко Л.М.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Косенка Л.М.

суддів Крот С.І., Кір'яка А.В.

при секретарі Грищенко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013042040000185, за обвинуваченням

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця смт. Первомайське Синельниківського району

Дніпропетровської області, громадянина України, українця,

із середньою освітою, одруженого,

проживаючого АДРЕСА_1

не працюючого, раніше судимого

01 липня 2011 року Синельниківським міськрайонним судом

Дніпропетровської області за частинами 1 і 2 ст.185,

ч.1 ст.263 КК до 2 років 6 місяців позбавлення волі,

звільненого 09 квітня 2013 року умовно-достроково

на строк 6 місяців 23 дні на підставі ст.81 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,

за участю прокурора Харів Н.А.

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

Встановила:

Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2013 року ОСОБА_2 засуджено за ч.2 ст.186 КК України до покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків від 01 липня 2011 р. і 03 грудня 2013 р. ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції скасувати, а матеріали кримінального провадження направити на додаткове розслідування у зв'язку з однобічністю та неповнотою досудового та судового слідства, невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

В доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_2 посилається на допущені судом порушення кримінального процесуального закону. Зазначає про неправильність кваліфікації його дій, які на його думку, слід кваліфікувати за ч.1 ст.190 КК України.

Згідно з вироком суду 18 липня 2013 року приблизно о 03.00 годині ОСОБА_2, знаходячись в приміщенні залу очікування вокзалу станції Синельникове-2 Придніпровської залізниці в м. Синельникове Дніпропетровської області, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, помітив раніше незнайому йому ОСОБА_4, яка сиділа на лавці й спала.

ОСОБА_2 розбудив ОСОБА_4 і запропонував їй в брутальній формі прослідувати з ним на перон вокзалу ст. Синельникове-2. Коли ОСОБА_4 відмовилася від такої пропозиції, ОСОБА_2 схопив останню за воріт одітої на ній кофти і силоміць витягнув її з приміщення залу очікувань вокзалу станції на перон, де в грубій формі став просити у неї гроші. В цей момент у сумочці, яка знаходилася при ОСОБА_4, заграла музика мобільного телефону, який належав останній.

Маючи раптово виниклий злочинний умисел, направлений на повторне відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_2 схопив за одежу ОСОБА_4, погрожуючи останній застосуванням до неї насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої в момент спричинення, наказав надати йому її мобільний телефон моделі «Самсунг» та гроші.

Потерпіла вказану загрозу сприйняла як реальну, виконуючи вимоги ОСОБА_2, передала йому гроші в сумі 4 грн. та мобільний телефон моделі «Самсунг» вартістю на момент його викрадення з урахуванням зносу та наявних дефектів 120 грн., чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 124 грн. З викраденим майном обвинувачений ОСОБА_2 зник та розпорядився їм за власним розсудом.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити, доводи захисника ОСОБА_3 про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, думку прокурора Харів Н.А., яка вважала вирок законним і обгрунтованим, а призначене ОСОБА_2 покарання таким, що відповідає вимогам ст.65 КК України, у зв'язку з чим просила апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_2 на те, що досудове розслідування і судовий розгляд кримінального провадження проведено неповно і необ'єктивно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються зібраними у ній доказами, є необгрунтованими.

Матеріалами кримінального провадження з'ясовано, що судовий розгляд у ньому проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у справі не допущено.

Висновки суду про винність ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення, за яке його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами і, зокрема, даними, що містяться в показаннях обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також у письмових документах й інших доказах, яким у вироку суд надав належну оцінку.

Так, сам обвинувачений в судовому засіданні показав, що 18 липня 2013 року приблизно о 3 годині ночі після вживання спиртних напитків прийшов на залізничну станцію Синельникове-2, де на вокзалі в приміщенні залу очікування помітив раніше незнайому ОСОБА_4, з якою вийшов на перон. Згідно з показаннями ОСОБА_2 під час спілкування з потерпілою вона добровільно передала йому належні їй мобільний телефон і гроші в сумі 4 грн.

Отже, ОСОБА_2 хоч і заперечував факт учинення ним зазначеного у вироку кримінального правопорушення, однак визнав, що у вказаний у вироку час і зазначеному місці перебував разом з потерпілою ОСОБА_4, а потім заволодів належними їй мобільним телефоном і грошима.

Що стосується твердження обвинуваченого про те, що потерпіла добровільно передала йому телефон і гроші, як і аналогічного характеру доводів в його апеляції, то вони не відповідають матеріалам кримінального провадження і спростовуються перевіреними у справі доказами.

Згідно з показаннями потерпілої ОСОБА_4 18 липня 2013 р. після опівночі вона перебувала на вокзалі залізничної станції Синельникове-2, коли до неї підійшов ОСОБА_2, який перебував у стані алкогольного сп'яніння. Він виштовхав її з приміщення зали очікування на перон, де силоміць забрав у неї мобільний телефон і гроші в сумі 4 грн. Після цього вона звернулась за допомогою до працівників міліції, які через деякий час затримали обвинуваченого і повернули викрадений у неї телефон.

Як убачається з показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, 18 липня 2013 р. приблизно о 03 годині 30 хвилин вони за місцем проживання Кольба вживали спиртні напої, коли до них зайшов ОСОБА_2, який показував їм мобільний телефон «Самсунг».

Крім того, ОСОБА_6 зазначив, що він і Дунай пішли на вокзал ст. Синельникове-2 з метою купити спиртні напої, однак по дорозі їх затримали працівники міліції. При цьому свідок показав, що під час затримання Дунай викинув зазначений телефон, а також підтвердив, що на вокзалі потерпіла впізнала Дуная, який викрав у неї телефон. Заявив, що тоді ж працівники міліції на території залізничного вокзалу знайшли викрадений в потерпілої телефон.

Наведені потерпілою і свідками показання щодо обставин заволодіння обвинуваченим майна і коштів, що належать ОСОБА_4, затримання ОСОБА_2, впізнання його потерпілою та вилучення мобільного телефону обвинувачений ОСОБА_2 не заперечував і в суді апеляційної інстанції.

Про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення свідчать й наведені у вироку письмові документи, зокрема дані протоколу огляду місця події, висновок товарознавчої експертизи щодо вартості викраденого телефону та інші.

Оскільки показання потерпілої ОСОБА_4 щодо обставин пограбування її обвинуваченим істотних суперечностей не містили і відповідали іншим доказам у справі, в суду не було підстав сумніватися в їх достовірності, а тому він правильно обгрунтував ними свої висновки у вироку.

Виходячи з оцінки наведених у вироку доказів, суд обгрунтовано не погодився з доводами ОСОБА_2 про те, що він заволодів майном і коштами потерпілої не шляхом грабіжу, поєднаного з насильством, а шляхом обману, оскільки вони спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_4, згідно з якими під час викрадення телефону і коштів обвинувачений застосовував фізичну силу, яке не було небезпечним для її життя і здоров'я, внаслідок чого вона відчувала з боку ОСОБА_2 загрозу, тому злякалась і на вимоги обвинуваченого віддала йому вказане майно і гроші.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, показання потерпілої ретельно перевірені судом першої інстанції й проаналізовані в сукупності з іншими доказами, підстав сумніватися в їх достовірності в суду не було і він обгрунтовано визнав їх належним та допустимим джерелом доказів.

Отже, вивченням матеріалів провадження не встановлені дані, які б свідчили про те, що потерпіла або названі у вироку свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити ОСОБА_2 в зазначеному кримінальному правопорушенні.

Виходячи з наведеного суд обгрунтовано не взяв до уваги ствердження обвинуваченого про те, що потерпіла без будь-якого тиску з його сторони передала йому належні їй телефон і кошти, як і його заяви щодо заволодіння чужим майном шляхом обману, тобто за інших обставин, ніж це зазначено у вироку, оскільки такі доводи ОСОБА_2 не відповідають матеріалам кримінального провадження і спростовуються наведеними у вироку доказами.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 в кримінальному правопорушенні, за яке його засуджено, грунтується на зібраних у справі доказах, які всебічно перевірені в судовому засіданні і яким суд дав належну оцінку відповідно до вимог ст.94 КПК. Проявів упередженості щодо ОСОБА_2 з боку органів досудового розслідування і суду вивченням матеріалів кримінального провадження не виявлено.

Та обставина, що суд по-іншому оцінює наведені у вироку докази порівняно з оцінкою їх обвинуваченим в апеляційній скарзі, не свідчить про необ'єктивність чи упередженість суду. Тому доводи в скарзі ОСОБА_2 про неправильну оцінку доказів судом у вироку є безпідставними.

З огляду на те, що вивченням матеріалів провадження не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження судом обставин кримінального провадження, не дає підстав вважати, що у ньому допущена суттєва неповнота судового розгляду, яка викликає необхідність скасування вироку, на чому обвинувачений ОСОБА_2 наголошує в своїй апеляційній скарзі.

Виходячи з цього доводи обвинуваченого про те, що висновки суду про доведеність його винуватості у названому кримінальному правопорушенні не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема, його посилання на те, що органами досудового розслідування і судом не встановлені обставини вчинення кримінального правопорушення щодо потерпілої ОСОБА_4, є необгрунтованими.

Таким чином, ствердження обвинуваченого ОСОБА_2 про його непричетність до зазначеного злочину, а також доводи про відсутність у кримінальному провадженні достовірних доказів його вини у кримінальному правопорушенні, за який того було засуджено, належно перевірялися в судовому засіданні й обгрунтовано визнані безпідставними.

Отже, на підставі оцінки й аналізу наведених доказів суд обгрунтовано визнав винним ОСОБА_2 в названому у вироку кримінальному правопорушенні.

Суд дійшов такого висновку, виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого діяння і правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.2 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна, поєднаного з погрозою насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, вчинене повторно.

За таких обставин вважати, що ОСОБА_2 необгрунтовано засуджено за вказані злочинні дії, а тому їх потрібно кваліфікувати за ч.1 ст.190 КК України, про що йдеться в апеляційній скарзі обвинуваченого, немає підстав.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б призводили до скасування вироку, при досудовому розслідуванні кримінального провадження, під час його розгляду в суді першої інстанції та при ознайомленні обвинуваченого з матеріалами кримінального провадження після проголошення вироку, не встановлено.

Так, вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, яке згідно ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів.

Відповідно до вимог ч.3 ст.469 КПК України угода про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

За таких обставин підстав для укладення угоди між потерпілою ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_2, як про це зазначається в скаргах ОСОБА_2, не убачається.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду справи обвинувачений заявив відвід судді Черковій Н.Т., під головуванням якої розглядалося це провадження.

З огляду на матеріали провадження питання про відвід судді Черкової Н.Т. вирішував інший суддя Синельниківського міськрайонного суду, що відповідає вимогам статей 80,81,82 КПК України. Згідно ухвали суду від 03 грудня 2013 р. заяву обвинуваченого ОСОБА_2 про відвід судді залишено без задоволення (т.1 а.с.51).

Не можна погодитися і з доводами обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що після проголошення вироку під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження суд порушив його процесуальні права, оскільки такі заяви не відповідають матеріалам справи.

Відповідно до вимог ст.376 КПК після проголошення вироку головуючий роз'яснює сторонам, зокрема, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, обвинуваченому, крім того, негайно вручається копія вироку.

Згідно зі ст.395 КПК України протягом строку апеляційного оскарження суд зобов'язаний надати учасникам судового провадження за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, 03 грудня 2013 р. суд вручив ОСОБА_2 копію вироку, в період з 23 січня по 18 березня 2014 р. ознайомив його з матеріалами провадження і технічним записом судового засідання (т.1 а.с.59,68,77-80).

За таких обставин колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 скористався своїм правом щодо ознайомлення його з матеріалами кримінального провадження протягом строку апеляційного оскарження. Підстав для подальшого ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінального провадження колегія суддів не вбачає.

Посилання ОСОБА_2 на відсутність в кримінальному провадженні, як це зазначено в заяві обвинуваченого, показань і заяв потерпілої, ствердження його про неповноту запису показань ОСОБА_4, а також про те, що в матеріалах провадження викладені показання не відповідають дійсності, не мотивовані з точки зору їх неконкретності та того, про які показання і щодо яких обставин йдеться в заяві ОСОБА_2, а тому ці вказівки обвинуваченого як підстава для скасування вироку є необгрунтованими.

Згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для його вибору суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші обставини, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.

У цьому кримінальному провадженні, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_2 призначено із порушенням визначених у законі загальних засад.

З огляду на матеріали кримінального провадження ОСОБА_2 в 2011 році було засуджено за частинами 1 і 2 ст.185, ч.1 ст.263 КК до 2 років 6 місяців позбавлення волі, 09 квітня 2013 р. його було умовно-достроково звільнено від відбування покарання на строк 6 місяців 23 дні на підставі ст.81 КК України.

ОСОБА_2 не працював, нове кримінальне правопорушення учинив в нетверезому стані протягом не відбутої частини покарання за попереднім вироком, у зв'язку з чим суд відповідно до вимог ст.71 КК України правильно призначив обвинуваченому остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі.

За таких обставин призначене судом покарання ОСОБА_2 за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень. Тому підстав для пом'якшення призначеного покарання ОСОБА_2 з мотивів, про які йдеться в апеляції обвинуваченого, колегія суддів не вбачає.

З цих підстав посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що призначене йому покарання не відповідає вимогам ст.65 КК України, є безпідставними.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_2, вважає його законним і обгрунтованим, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 404,407 КПК України, колегія суддів

Постановила:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Згідно ст.426 КПК України на ухвалені рішення судів першої і апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_2 може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим ОСОБА_2, який утримується під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали апеляційного суду.

Судді