Ухвала суду № 38300674, 15.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №826/16331/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

15 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Троян Н.М., Костюк Л.О.,

за участю секретаря Погребняк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суматра - ЛТД» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Суматра - ЛТД» (далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2013 року №000083910, №0000173910, №0000193910 та №0000203910.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідачем проведено планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 12.06.2013року за №666/39-10/21591206.

В ході перевірки контролюючим органом виявлено порушення Позивачем п.1.32 ст.1, п.5.1, ч.2 пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.8 п.5.4, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон), пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.140.1.7 п.140.1 ст.140, п.141.2 ст.141, п.144.1 ст.144 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), в результаті чого занижено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств в сумі 9 911 250,00 грн та занижено зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1 786 978,00 грн, а також порушення пп.14.1.185 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.190.2 ст.190, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198 Кодексу, в результаті чого занижено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 342 709,00 грн та завищено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на додану вартість в розмірі 64 022,00 грн.

02.07.2013 року контролюючим органом відносно Позивача винесено податкові повідомлення-рішення: №000083910, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств в сумі 9 836 978,00 грн; №0000173910, яким визначено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 2 465 814,50 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 1 763 727,00 грн та штрафні санкції в розмірі 702 087,50 грн; №0000193910, яким визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 833 356,50 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 1 342 707,00 грн та штрафні санкції в розмірі 490 649,50 грн; №0000203910, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на додану вартість в розмірі 64 022,00 грн.

Так, Позивач мав взаємовідносини з ТОВ «ВВН», ТОВ «Арт-візаж», ТОВ «Текстоніка», ТОВ «ВІД», ТОВ «Фірма Весна», ТОВ «Комітет об'єднаних аудиторів», ТОВ «Гріффін», ТОВ «Топделгруп», ТОВ «Енхілл» та ТОВ «ПРМ-Груп».

Контролюючий орган посилається на безтоварність укладених між Позивачем та вказаними контрагентами правочинів.

Відповідно п.44.1 ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п.198.6 ст.198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Пунктом 201.1 статті 201 Кодексу встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно визначення ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

В матеріалах справи містяться документи (податкові та видаткові накладні, акти надання послуг), оформлені на виконання умов правочинів, укладених між Позивачем та ТОВ «ВВН», ТОВ «Арт-візаж», ТОВ «Текстоніка», ТОВ «ВІД», ТОВ «Фірма Весна», ТОВ «Комітет об'єднаних аудиторів», ТОВ «Гріффін», ТОВ «Топделгруп», ТОВ «Енхілл» та ТОВ «ПРМ-Груп».

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вказані документи оформлені відповідно вимог чинного законодавства, у повній мірі відображають рух товару та підтверджують виконання сторонами взятих на себе зобов»язань, а тому є первинними в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно визначення п.5.1 ст.5 Закону валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Положеннями п.1.32 ст.1 Закону визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 5.9 статті 5 Закону встановлено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку -продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням таких запасів.

З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті:

ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої вартості однорідних запасів;

вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

нормативних затрат; ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю).

Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Так, Позивачем здійснюється господарська діяльність з продажу товарів широкого вжитку побутової хімії та товарів для краси і здоров'я через мережу роздрібних магазинів.

За період, що перевірявся контролюючим органом, Позивачем проводилась уцінка частини товару, який частково втратив свою первісну якість, що встановлювалось за результатами інвентаризації.

Згідно п.188.1 ст.188 Кодексу база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної вартості - дохід від продажу уціненого товару відображається в фінансовій системі за вартістю грошових коштів, отриманих від реалізації уціненого товару, при цьому податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначаються виходячи з договірної вартості товарів, реалізованих кінцевому споживачу.

Відповідно положень ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися, та в бюджетних установах.

Завдання та функціональні обов'язки бухгалтерських служб, повноваження керівника бухгалтерської служби у бюджетних установах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підприємство самостійно:

визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства;

визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Згідно п.1 Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, затвердженого наказом Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України №120/190 від 10.09.1996 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.09.1996 року за №546/1571, за цим Положенням проводиться уцінка товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, що залежалися (не мають збуту більше трьох місяців) і не користуються попитом у споживачів, а також таких товарів та продукції, які частково

втратили свою первісну якість (далі - товари, продукція), та надлишкових товарно-матеріальних цінностей (матеріалів, комплектуючих виробів, інших матеріальних цінностей, що більше

трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках).

Уцінка товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей проводиться на виробничих і торговельних підприємствах та в організаціях усіх форм власності,

які виробляють продукцію, продають (постачають) товари, у міру потреби за рішенням керівника (власника) підприємства (організації).

Положеннями п.152.10 Кодексу визначено, що якщо платник податку приймає рішення про уцінку /дооцінку активів згідно з правилами бухгалтерського обліку, - така уцінка/дооцінка з метою оподаткування не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням зазначених активів.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій, стосовно яких іншими нормами цього Кодексу передбачено визнання доходів та витрат за даними бухгалтерського обліку.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази у підтвердження того, що придбавання товарів, реалізованих кінцевому покупцю за вартість з урахуванням проведеної уцінки, здійснено Позивачем не з метою отримання прибутку.

Згідно пп.5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат підприємства відносяться витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.

Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» визначено, що підтверджуючими документами є розрахункові документи відповідно до Законів України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та «;Про оподаткування прибутку підприємств». За час перебування у відрядженні працівникові за кордоном відшкодовуються витрати, зокрема, на оплату рахунків за проживання в готелях (мотелях) або наймання інших житлових приміщень, а також уключених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, білизни, взуття), за користування холодильником, телевізором (крім каналів, за які встановлено окрему плату), кондиціонером.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що авансові звіти, по яким сформовано валові витрати/витрати, що враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, підтверджують понесені витрати та не суперечать нормам чинного законодавства.

14.01.2009 року між Позивачем та ЗАТ з обмеженою відповідальністю «Джиасинтоко холдінгз лімітед» (GIACINTOCO HOLDINGS LIMITED), Лімассол, Кіпр, укладено договір позики, за умовами якого Позивач отримав позику грошових коштів для поповнення оборотних коштів, закупівлі товарів для торгівельної мережі.

Відповідно п.п.141.1, 141.2 ст.141 Кодексу до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб, дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Згідно пп.14.1.206 п.14.1 ст.14 Кодексу проценти - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються:

а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку;

г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу);

ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум.

Положеннями пп.14.1.44 п.14.1 ст.14 Кодексу визначено, що депозит (вклад) - це кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом.

Відповідно Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року №516, вкладна (депозитна) операція - операція банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їх рахунки в банку на договірних засадах

вкладник - юридична чи фізична особа, яка здійснила розміщення готівкових (безготівкових) грошових коштів або банківських металів на рахунок у банку.

Пунктом п.2.1 вказаного Положення визначено, що грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

Отже, залучення коштів банками можливе також відповідно договору банківського рахунку.

Позивач укладав з Акціонерним банком «Київська Русь» договір банківського рахунку №40942-18-11816 від 23.09.2009 року, а тому колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про безпідставність висновку податкового органу щодо відсутності руху коштів на рахунках Позивача у AT «УкрСиббанк».

Згідно умов вказаного договору банк відкрив рахунок №2600686046001. Договір передбачає нарахування відсотків на кредитове сальдо по рахунку клієнта. Розмір та період нарахування відсотків встановлювався сторонами у додаткових договорах №№ 1-25 до цього договору. Банк має право використовувати кошти Клієнта, які зберігаються на рахунку (рахунках), гарантуючи їх збереження та своєчасність проведення операцій відповідно до нормативних актів НБУ.

В 2011-2012 роках Позивач отримував процентні доходи у вигляді відсотків, які нараховувались в певному проценті при умові дотримання підприємством залишків на розрахункових рахунках.

Наказом Міністерства фінансів України від 27.06.2013 року №627 до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, внесено зміни та визначено, що дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках включається до складу інших операційних доходів, а не до складу фінансових доходів.

Отже, на момент проведення податковим органом перевірки законодавчо не було визначено, до яких саме витрат мають включатися відсотки, отримані на залишки коштів на поточних рахунках в банках.

20.04.2012 року, з метою позасудового врегулювання спорів, що виникли між Позивачем та Компанією Hearst Communication Inc. з приводу використання Позивачем знаків для товарів та послуг «COSMO» та похідних від нього «COSMOLADY», «COSMONEWS», «COSMOLINE» тощо, між вказаними сторонами укладено договір про співіснування торговельних марок та мирову угоду.

Вказаним договором розмежовано сфери використання сторонами належних їм знаків для товарів та послуг «КОСМО», «KOSMO», «COSMO» та похідних від них.

За умовами вказаних договору та мирової угоди Hearst Communication Inc. сплатило на користь Позивача грошові кошти в сумі 40 000,00 долларів США, виплата яких є умовою врегулювання спору, а не платою за послуги або за об'єкти права інтелектуальної власності..

Відповідно пп.14.1.185 п.14.1 ст.14 Кодексу постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є:

а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору;

б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку;

в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі;

г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності;

ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг;

д) постачання послуг з розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною).

Згідно п.186.3 ст.186 Кодексу місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать:

а) надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць);

б) рекламні послуги;

в) консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем;

г) надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця;

ґ) надання в оренду (лізинг) рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів;

д) телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов'язані з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв'язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж;

е) послуги радіомовлення та телевізійного мовлення;

є) надання посередницьких послуг від імені та за рахунок іншої особи або від свого імені, але за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому підпункті;

ж) надання транспортно-експедиторських послуг.

Згідно п.188.1 ст.188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

На балансі у Позивача знаходяться та амортизувались інші торгові знаки, а саме: Товарний знак «Н20» за номером заявки 16462 та Товарний знак «Н20» за номером заявки 16463.

Відповідно свідоцтва на знак для товарів і послуг №144754, Позивач є власником торгового знака Н20 (Activity Product) по заявці № 16462.

Згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг №144755, Позивач є власником торгового знака Н20 (Linia Product) по заявці № 16463.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необгрунтованість податкових повідомлень-рішень від 02.07.2013 року №000083910, №0000173910, №0000193910 та №0000203910 та вважає правомірним та законним рішення суду про задоволення заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги та надані контролюючим органом додаткові докази не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Троян Н.М.

Костюк Л.О.

Ухвала складена в повному обсязі 18 квітня 2014 року.

.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.