Постанова № 38300657, 08.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19298/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Епель О.В.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення від 17.09.2013 року №49926552201, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ата» (далі - позивач або ТОВ «АТА») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві (далі - відповідач або податковий орган або Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.09.2013 року № 49926552201.

Постановою Окружного адміністративного суду від 30.01.2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що відповідачем було правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі висновків, викладених в акті перевірки.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою задовольнити позов повністю.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 2 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АТА» (код ЄДРПОУ 25589927) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та прибуток по фінансово-господарських взаємовідносинах із контрагентом ТОВ «Вертикаль-ЛТД» (код ЄДРПОУ 37649660) за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 28.08.2013 року №281/26-55-22-01, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.02.2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), щодо заниження податку на додану вартість за грудень 2011 р. на суму 393833,00 грн.

Так, в Акті перевірки відповідачем встановлено, що у періоді що перевірявся, а саме: у грудні 2011 року, позивач мав взаємовідносини з контрагентом: ТОВ «Вертикаль-ЛТД» (код ЄДРПОУ 37649660), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки товару (цукру), у великих обсягах та на значні суми.

На підставі вказаних висновків Акта перевірки, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 17.09.2013 року №49926552201, яким позивачу було збільшено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 590750,00 грн., з яких: 393833,00 грн. - за основним платежем, та 196917,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками оскарження даного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку до податкових органів вищих інстанцій, скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Однак, вважаючи податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.09.2013 року №49926552201 протиправним, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Як свідчать матеріали справи, позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Вертикаль-ЛТД» (код ЄДРПОУ 37649660), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки товару (цукру), у великих обсягах та на значні суми.

З даного приводу, між позивачем (Покупцем) та ТОВ «Вертикаль-ЛТД» (Постачальником) було укладено Договір поставки № 2 від 12.09.2011 року, згідно умов якого ТОВ «Вертикаль-ЛТД» постачає на адресу ТОВ «АТА» товар (цукор), а ТОВ «АТА», у свою чергу, сплачує таку поставку товару (цукру) ТОВ «Вертикаль-ЛТД».

На виконання зазначеного Договору, сторонами були підписані видаткові накладні (копії яких містяться в матеріалах справи), а також ТОВ «Вертикаль-ЛТД» було виписано на користь позивача податкові накладні (копії яких також містяться в матеріалах справи), на підставі яких позивачем формувався податковий кредит у перевіряємому періоді (грудні 2011 року) у сумі ПДВ - 393 833,00 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія журналу обліку вантажів, що надійшли та який веде ТОВ «АТА».

Таким чином, колегіє суддів встановлено, факт виконання умов за зазначеними договорами та оплати їх вартості, що підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зазначених договорів, податковими накладними, видатковими накладними рахунками на оплату, які свідчать, що зобов'язання за договором між позивачем та його контрагентом виконувались сторонами у повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що контрагент позивача, на момент проведення операцій із позивачем мав право на виписку податкових накладних і був зареєстрований як платники податку на додану вартість.

Отже, на момент проведення перевірки у ТОВ «АТА» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем видаткових накладних, податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Вертикаль-ЛТД», які були предметом перевірки.

Твердження відповідача про те, що діяльність ТОВ «Вертикаль-ЛТД» має фіктивний характер колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди або укладання фіктивних договорів.

Так само і відсутність контрагента за юридичною адресою не є підставою для висновку про неправомірність формування покупцем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій на підставі вказаних вище договорів.

За таких обставин, судова колегія вважає, що зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, суд першої інстанції погодився з висновками податкового органу, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Вертикаль-ЛТД» носять характер недійсних правочинів, на що колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судова колегія звертає увагу, що судом першої інстанції не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання нікчемними укладених між позивачем та його контрагентами договорів. Крім того, колегія суддів зазначає, що податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено, що господарські операції позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, оскільки доказів визнання нікчемними угод ні суду першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи, відповідачем не надано. Висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Колегія суддів звертає увагу, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані також на підставі аналізів акта «Про неможливість проведення зустрічної звірки» контрагента позивача, які на переконання судової колегії є безпідставними, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагента, відповідно до вимог податкового законодавства України, не можуть бути підставами для застосування санкцій щодо позивача.

Крім того, чинним, станом на час виникнення спірних правовідносин, законодавством не передбачено обов'язок платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Зазначена позиція судової колегії узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2014 року скасувати та ухвалити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.09.2013 року №49926552201 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 17.09.2013 року №49926552201.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Епель О.В.