Постанова № 38300319, 03.03.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частина)

03 березня 2014 року Справа № 814/4686/13-а

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства "Науково-виробничний комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект", м. Миколаїв

до відповідача Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, м. Київ,

Головуючий суддя Середа О. Ф.,

секретар судового засідання Мартиненко Ю.З.

Представники:

Від позивача: Кутельвас Т.Є.

Від відповідача: Платонов Ю.М.

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Державне підприємство "Науково-виробничний комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000373720 від 10.09.2013 року.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Державного підприємства "Науково-виробничний комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 10.09.2013 року № 0000373720, винесене Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Стягнути судові витрати в сумі 4582,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дві гривні 00 коп.) з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект» (код ЄДРПОУ 31821381).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О. Ф. Середа

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2014 року Справа № 814/4686/13-а

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Державного підприємства "Науково-виробничний комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект", м. Миколаїв

до відповідача: Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, м. Київ

Суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Мартиненко Ю.З.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

від позивача: Кутельвас Т.Є.

від відповідача: Платонов Ю.М.

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Державне підприємство "Науково-виробничний комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.13 р. № 000037720, прийнятого Міжрегіональним головним управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

В обґрунтування своїх позовних вимог підприємство посилається на те, що наведені в Акті перевірки висновки, що стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення, були зроблені внаслідок порушення та неправильного застосування податковим органом норм діючого законодавства України взагалі та норм податкового законодавства зокрема, тому оскаржене податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (надалі - відповідач) була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка правомірності нарахування Державним підприємством "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (надалі - позивач) бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 01.08.10 р. по 30.06.13 р., за результатами якої був складений Акт від 21.08.13 р. № 1018/40-10/37-20/31821381 (надалі - Акт перевірки № 1018/40-10/37-20/31821381).

Згідно Акту перевірки № 1018/40-10/37-20/31821381 позивачем було порушено:

- підпункти 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, пункти 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями, що призвело до завищення суми податкового кредиту в розмірі 727244 грн.;

- пункт 1.8 статті 1, підпункти 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, підпункт 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пункт 200.4 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ в розмірі 727244 грн.

За наслідками перевірки та складеного Акту перевірки № 1018/40-10/37-20/31821381 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 10.09.13 р. № 0000373720, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 727244 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 246158,5 грн.

Приймаючи оскаржене податкове повідомлення-рішення відповідач виходив з того, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

- підпунктів 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями, що призвело до завищення суми податкового кредиту в розмірі 727244 грн.;

- пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пункт 200.4 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ в розмірі 727244 грн.

Відповідач зазначив у запереченні, що станом на 21.08.13 р. ним було встановлено розбіжності у податковій звітності (завищення податкового кредиту, заниження податкових зобов'язань контрагентом) за період з 01.08.10 р. по 30.06.11 р. у сумі ПДВ 150735,52 грн. по підприємству ПАТ "Промкомплект", який був постачальником позивача.

Так, на адресу відповідача від Західної МДПІ м. Харкова надійшла копія Акту перевірки від 21.02.12 р. № 233/23-304/24126941, згідно якому було встановлено, що ПАТ "Промкомплект" мало господарські взаємовідносини з фіктивними підприємствами: ПП "Спецстройсистема", Виробничий кооператив "Профтехобразование", ТОВ "Дара-Сервіс", ПП "Восток", ПП "Гледіс", ПП "Сунатко" та ТОВ "Компанія ван" з питань придбання та реалізації ТМЦ , робіт, послуг.

Відповідач вважає, що діяльність вищевказаних підприємств була спрямована на здійснення операцій з наданням податкової вигоди покупцям підприємства з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту та незаконної діяльності по наданню фінансових послуг з переводу фінансових активів - грошових коштів третіх осіб, з безготівкової форми в готівкові кошти, шляхом проведення безтоварних фінансово-господарських операцій, а укладені ними з ПАТ "Промкомплект" угоди не спричиняли реального настання правових наслідків, мали фіктивний характер та були спрямовані на здійснення операцій з наданням податкової вигоди покупцям підприємства з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

На думку відповідача вищезазначене є доказом порушення позивачем норм податкового законодавства, що призвело до прийняття податкового повідомлення-рішення.

Суд вважає такий висновок відповідача помилковим, виходячи з наступного.

До набрання чинності Податковим кодексом України від 02.12.10 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями (надалі - ПК України) порядок обчислення, сплати та відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість регулювався Законом України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями (надалі - Закон № 168/97ВР). Згідно пункту 1.8. статті 1 Закону № 168/97-ВР бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пункту 200.4 статті 200 ПК України бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статі 7 Закону № 168/97 ВР та пунктів 200.10, 200.11, 200.12 статті 200 ПК України, протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно підпункту 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пункту 200.12 статті 200 ПК України, на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Під час вирішення спору, суд з'ясував, що зменшення позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 727244 грн. було здійснено ним без врахування того, що вказана сума вже заявлялась позивачем до бюджетного відшкодування у встановленому законодавством порядку, достовірність нарахування заявленої суми у більшій своїй частині була підтверджена безпосередньо самим податковим органом, адже на підставі висновку податкового органу органом державної казначейської служби було перераховано підприємству суму бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 723079 грн. Даний факт підтверджується безпосередньо самим податковим повідомлення-рішенням від 10.09.13 р. № 0000373720, в якому зазначаються розміри відшкодованих сум на момент перевірки.

Факт перерахування платнику податків заявленого бюджетного відшкодування суми з ПДВ у більшій своїй частині свідчить про визнання податковим органом сум, заявлених позивачем до бюджетного відшкодування у період з лютого 2011 р. по травень 2013 р. достовірними та законними, а податковий кредит, на підставі якого було заявлено сумуз ПДВ до бюджетного відшкодування таким, що сформований у відповідності до вимог податкового законодавства.

Щодо висновків відповідача про не підтвердженість реальності здійснення господарських відносин зі своїми підприємствами-постачальниками по ланцюгу постачання товарів, в зв'язку з чим відповідач робить висновок про безпідставність віднесення позивачем до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих від ПП "Спецстройсистема", Виробничий кооператив "Профтехобразование", ТОВ "Дара-Сервіс", ПП "Восток", ПП "Гледіс", ПП "Сунатко" та ТОВ "Компанія ван" та інших, суд зазначає наступне.

Вказані висновки були зроблені відповідачем на підставі актів перевірок інших податкових інспекцій, що були складені за результатами зустрічних перевірок відносин вищезазначених контрагентів-постачальників позивача з підприємствами-постачальниками та підприємствами-покупцями, а також перевірок безпосередньо підприємств-постачальників вищезазначених контрагентів-постачальників позивача.

Саме в такий спосіб відповідач встановив порушення позивачем що призвело до завищення ним від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту у сумі та, відповідно, завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Проте, жодний такий акт перевірки інших податкових інспекцій не має жодного відношення безпосередньо до підприємства позивача. Більш того, діючим законодавством не встановлено, що орган перевірки має право робити висновки на підставі проведених перевірок та висновків інших податкових органів. Згідно пункту 3 Розділу І "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10 р. № 984 (надалі - Порядок № 984), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.11 р. за № 34/18772 результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки.

Згідно пункту 5 розділу І вказаного Порядку № 984 за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно пункту 6 розділу І Порядку № 984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд встановив, що в порушення вимог пунктів 5, 6 Порядку № 984 в Акті перевірки № 1018/40-10/37-20/31821381 не викладені суттєві обставини фінансово-господарської діяльності підприємств, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового законодавства; відсутня чіткість, об'єктивність та повна міра викладення фактів виявлених порушень; відсутнє посилання на первинні та інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Висновки відповідача були зроблені з інших підстав без жодного посилання на дослідження будь-яких первинних документів позивача які б підтверджували наявність фактів порушення та були зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку підприємства.

Акти перевірок інших податкових інспекцій ДПС України не є документами, що фіксуються в бухгалтерському та податковому обліку.

Стосовно висновків відповідача про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту податкових накладних підприємств-постачальників, суд зазначає наступне.

Перевіряючи господарські операції з поставки товарів по ланцюгу постачання контрагентів-постачальників позивача з іншими підприємствами-постачальниками, та безпосередньо господарські операції підприємств-постачальників контрагентів-постачальників позивача, інші податкові інспекції ДПС України робили висновки, що такі господарські операції порушують статтю 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету. Такі висновки податкових інспекцій є безпідставними, оскільки умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб і такий правочин вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою.

Отже, визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Такий висновок суду кореспондується і відповідає рішенню викладеному у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.09 р. № 9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями, що призвело до завищення суми податкового кредиту.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

Згідно пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 розділу V ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 ПК України та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податків товарів (робіт, послуг).

Пунктом 198.2 статті 198 ПК передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Первинним документом, який підтверджує факт здійснення першої події, є податкова накладна, яка згідно підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пункту 201.6 статті 200 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пункту 201.10 статті 201 ПК України, вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд вважає, що у порядку, передбаченому чинним законодавством, позивач правомірно відніс суму, зазначену в Акті перевірки № 1018/40-10/37-20/31821381, до складу податкового кредиту, та на законній підставі була заявлена до бюджетного відшкодування за періоди, зазначені в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні.

Представник позивача пояснив, що усі первинні документи, що підтверджують спрямованість на реальне настання правових наслідків господарських операцій позивачем та вищезазначеними підприємствами-постачальниками (договори, специфікації, платіжні доручення, накладні, податкові накладні, а також прибуткові ордери, податкові-вимоги на відпуск (внутрішнє) переміщення матеріалів, витратні накладні) були надані перевіряючим і це не спростовано представником відповідача.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, які не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийому робіт (послуг) або банківським документом, який підтверджує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно пункту 98.6 статті 98 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК України.

Враховуючи, що витрати по сплаті податку на додану вартість на суму 727244 грн. підтверджені податковими накладними, то сформований підприємством податковий кредит на вказану суму є правомірним та таким, що відповідає вимогам підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пункту 98.6 статті 98 ПК України.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пункту 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Продавець зобов'язаний відобразити у складі податкових зобов'язань суму ПДВ в декларації. В той же час, ні Закон № 168/97-ВР, ні ПК України не містить жодної норми, що передбачає відповідальність платника податків за дії інших платників податків.

За достовірність та своєчасність визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідають платники податку, що передбачено пунктом 10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР, але не їх контрагенти.

Пункт 36.5 статті 36 ПК України передбачає відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків. Разом з тим, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені ПК України, законами з питань митної справи (пункт 36.1 статті 36 ПК України).

Аналіз діючих норм податкового та іншого законодавства України свідчить про те, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. При цьому, слід прийняти до уваги той факт, що порушення податкового законодавства з боку всіх контрагентів позивача під час проведення перевірки відповідачем не підтверджені.

Висновок суду щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту в розмірі 727244 грн. за періоди: вересень 2010 р. січень-липень 2011 р., вересень, грудень 2011 р., березень-червень, серпень-вересень 2012 р., січень-квітень 2013 р. по листопад 2012 р. та заявлення до бюджетного відшкодування суму ПДВ у розмірі 727244 грн. за відповідні періоди є правомірними та законними кореспондується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною при вирішенні спорів цієї категорії у постановах від 09.09.08 р. у справі № 21-500во08, від 01.06.10 р. у справі № 21-573во10 та від 31.01.11 р. у справі № 21-47а10 в яких він зазначав, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Вказані обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

А крім того, зазначена позиція узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) суд у пункті 71 свого рішенні від 22.01.09 р. зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги є тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням вимог діючого законодавства, зокрема, податкового, тому не може вважатись таким, що відповідає законону.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Державного підприємства "Науково-виробничний комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 10.09.13 р. № 0000373720, винесене Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Стягнути судові витрати в сумі 4582,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дві гривні 00 коп.) з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Науково-виробничний комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (ЄДРПОУ 31821381).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О. Ф. Середа

17.03.2014 р.