Постанова № 38298398, 25.03.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 року Справа № 5004/2011/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В. , суддя Грязнов В.В.

при секретарі Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Кириченко О.В. (дов. б/н від 17.12.13 р.)

від відповідачів: не з'явився

від прокуратури: Марщівська О.П. (посв. №019161)

розглянувши апеляційну скаргу прокурора міста Луцьк на рішення господарського суду Волинської області від 27.11.13 р. у справі № 5004/2011/11

за позовом Прокурора міста Луцьк в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", Виконавчого комітету Луцької міської ради, Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур"

про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради №95 від 23.02.2001р. в частині оформлення Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" свідоцтв про право колективної власності на об'єкти нерухомого майна: адмінбудинку на вул. Лідавській, 30 заг. пл. 728,7 кв.м. згідно з додатком №2, ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 заг пл. 409,9 кв.м. згідно з додатком № 2;

- визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на будівлю адмінбудинку на вул. Лідавській, 30 заг. пл. 728,7 кв.м. і ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 заг пл. 409,9 кв.м. у місті Луцьк;

- зобов'язання Волинське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - будівлю адмінбудинку на вул. Лідавській, 30 заг. пл. 728,7 кв.м. і ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 заг пл. 409,9 кв.м. у місті Луцьк.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (надалі - позивач) звернувся в господарський суд Волинської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист" (надалі - відповідач 1), виконавчого комітету Луцької міської ради (надалі - відповідач 2), ПАТ "Укрпрофтур" (надалі - відповідач 3) в якій просив, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, визнати недійсним і скасування рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради № 95 від 23.02.2001 р. в частині оформлення Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" свідоцтв про право колективної власності на об'єкти нерухомого майна: адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 заг. пл. 728, 7 кв.м згідно з додатком № 2, ремонтні бокси з операторною АЗС на вул.Лідавській, 30 заг. пл. 409, 9 кв.м згідно з додатком № 2; визнати права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на будівлю адмінбудинку на вул. Лідавській, 30 заг. пл. 728, 7 кв.м і ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 заг. пл. 409, 9 кв.м у м.Луцьку; зобов'язати Волинське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - будівлю адмінбудинку на вул. Лідавській, 30 заг. пл. 728, 7 кв.м і ремонтні бокси з операторною АЗС на вул.Лідавській, 30 заг. пл. 409, 9 кв.м, розташовані в м. Луцьку.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.01.2013 р. у справі № 5004/2011/11 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 р., якою рішення Господарського суду Волинської області від 13.12.2011 р. залишено без змін, скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.11.13 р. в позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, господарський суд виходив із необґрунтованості позову, зокрема вказав, що право позивача - Фонду державного майна України, про захист якого він просить, відповідачами не порушено.

Суд першої інстанції зазначав, що факт належності спірного майна ПАТ "Волиньтурист" підтверджується актом від 29.10.1998р. № 507, згідно якого ПрАТ "Волиньтурист" набуло право власності на дане майно, як на внески до статутного фонду, та висновком № 7422-7424 комплексної судової будівельно-технічної й економічної експертизи, згідно якої встановлено, що відповідач 1 виступає замовником будівельних (підрядних) робіт.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, прокурор звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 27.11.13 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Апеляційну скаргу прокурор обґрунтовує тим, що державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди.

Скаржник звертає увагу на те, що спірне майно не належало до комунального майна, приймаючи рішення № 95 від 23.02.01 р. про оформлення права власності на адмінбудинок на вул.. Лідавській, 30 та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 за ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", виконком Луцької міської ради вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки вирішення такого питання було віднесено до виключної компетенції Фонду державного майна України.

Водночас, позивач подав письмові пояснення, в яких стверджує, що спірне майно є державною власністю і право розпорядження ним, повинно здійснюватись Фондом державного майна. В даному випадку, державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди, тобто відсутній правочин, за яким власником вчинено відчуження майна.

Позивач підтримує позовні вимоги прокурора, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою від 20.02.14 р. продовжено строк розгляду апеляційної скарги.

Представники відповідачів в судовому засіданні, заперечили проти вимог апеляційної скарги, оскільки вважають, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Постановою ЦВК СРСР від 17.04.1936 "Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій" керівництво роботою в галузі туризму покладено на ВЦРПС та його організації, що стало підставою для створення мережі туристсько-екскурсійних закладів профспілок, які в Українській РСР перебували в складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях, підпорядкованої Укрпрофраді згідно постанови президії ВЦРПС від 27.11.1959 "Про поліпшення керівництва розвитком туризму у профспілках".

Правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Постановою Президії Ради Федерацій незалежних профспілок України (колишнього ВЦРПС) № ІІ-7-7 від 23 серпня 1991 року зі змінами від 09 жовтня 1991 року перетворено Українську республіканську раду по туризму та екскурсіях в Акціонерне товариство "Укрпрофтур".

В подальшому , 04 жовтня 1991 року Рада Федерацій незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України уклали установчий договір про створення на базі туристсько-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях акціонерного товариства "Укрпрофтур" та затвердили його статут.

На час створення, Рада Федерацій незалежних профспілок, передала до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофтур" основні фонди і оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381206 тис. руб., Фонд соціального страхування - 10 млн. руб.

Відповідно до матеріалів справи, у вересні 1965 року було створено Волинську обласну раду по туризму та екскурсіях. Постановою колегії Центральної ради по туризму і екскурсіях № 13-17 від 9 серпня 1988 року "Про створення Волинського обласного туристсько-екскурсійного виробничого об'єднання "Волиньтурист"" та постановою Української республіканської ради по туризму та екскурсіях № 9 від 11 серпня 1988 року "Про організаційні заходи по створенню туристсько-екскурсійного об'єднання" Волинська обласна рада по туризму і екскурсіях ліквідована і на її базі створено Волинське обласне виробниче об'єднання "Волиньтурист". До складу об'єднання також ввійшов туристичний готель "Світязь" в м. Луцьку і автобаза "Турист" в м. Луцьку.

Рішенням правління Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" (протокол № 9 від 30 березня 1992 року) Волинське обласне виробниче об'єднання "Волиньтурист" реорганізовано у Волинське обласне туристсько-екскурсійне об'єднання "Волиньтурист", яке є правонаступником виробничого об'єднання "Волиньтурист".

11 жовтня 1994 року рішенням правління AT "Укрпрофтур" (протокол № 8) Волинське обласне туристсько-екскурсійне об'єднання "Волиньтурист" реорганізоване у Волинське обласне дочірнє підприємство "Волиньтурист" акціонерного товариства "Укрпрофтур". Структурним підрозділом була автобаза "Турист".

24 червня 1998 року постановою ради закритого акціонерного товариства по туризму і екскурсіях "Укрпрофтур" (протокол №30/3) Волинське обласне дочірнє підприємство "Волиньтурист" реорганізоване у Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Волиньтурист". До його складу ввійшла автобаза "Турист" (протокол №1 зборів акціонерів ЗАТ "Волиньтурист" від 01.10.1998р.).

Відповідно до статуту Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" (нова редакція) товариство є правонаступником Волинського обласного дочірнього підприємства "Волиньтурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур".

Згідно положень Статуту, ЗАТ "Волиньтурист" володіє, користується і розпоряджається майном у відповідності із цілями і вимогами, встановленими Статутом ЗАТ "Волиньтурист".

Враховуючи вказане, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що товариство засноване на майні, яке передане ЗАТ "Укрпрофтур".

Відповідно до архівної виписки від 07.07.1998 року №571-40 з рішення №91 виконкому Луцької міської ради депутатів трудящих від 28.03.1975 року "Про виділення земельних ділянок під державне та індивідуальне будівництво" Волинській обласній раді по туризму та екскурсіях виділено під будівництво гаража на 12 автомашин та ремонтної майстерні за рахунок земель міськземфонду в кварталі №30 по вул. Лідавській земельну ділянку площею 0,25 га. Крім того, Волинській обласній раді по туризму та екскурсіях під розширення автобази "Турист" по вул. Гордіюк загальною площею 0,9 га затверджено акт вибору та виділено земельну ділянку площею 0,9 га.

Відповідно до архівної довідки обласного державного архіву Волинської обласної державної адміністрації від 30.03.1998 №165/1-40 в зведених річних звітах по основній діяльності Волинської обласної ради по туризму і екскурсіях за 1976-1977 роки є відомості, що обласній Раді були підпорядковані три туристично-екскурсійні господарства на самостійному балансі, а також авто гараж та ремонтно-будівельна група, які не були на самостійному балансі.

На виконання вимог Постанови Вищого господарського суду України від 15.01.2013р. щодо з'ясування питань що стосуються спірного об'єкта, в частині дослідження часу та обставин створення майна, його існування та приналежності за часів СРСР, на вимогу Рівненського апеляційного господарського суду прокуратурою надано архівні витяги з

- пояснювальної записки бухгалтерського звіту Волинської обласної ради по туризму та екскурсіях за 1977р., згідно якого будівельно-монтажні роботи по будівництві авто гаража виконувалися господарським способом;

- з протоколу № 1 засідання президії Волинської обласної ради по туризму і екскурсіях від 24.01.1978р., згідно якого в цілях створення матеріально-технічної бази автотранспорту облрадою по туризму і екскурсіях здійснювалося проектування і будівництво гаража. Проектом передбачено гараж на 12 автомашин з котельнею, споруди для обслуговування і ремонту рухомого складу автотранспорту. Будівництво гаража ведеться з 1975 р. господарським способом. Станом на 1978р. освоєно 133,2 тис.крб. або 90% до кошторисної вартості об'єкта. Побудовано гараж з боксами і оглядовими ямами, ремонтна майстерня, естакада для мийки машин, під'їзна дорога. Діє мережа енерго, -водо, -теплопостачання і телефонізація; з пртоколу № 4 засідання президії Волинської обласної ради по туризму і екскурсіях від 25.04.1978р., згідно якого прийняті в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, зокрема гараж на 12 автомашин з ремонтною майстернею. Кошторисною вартістю 133232 крб. передати на баланс авто гаража облради;

- з протоколу № 12 засідання президії Волинської обласної ради по туризму і екскурсіях від 25.12.1978р., згідно якого затверджено акт прийомки в експлуатацію робочої прийомної комісії закінченого будівництва авто гаража облради (додаткові витрати) кошторисна вартість 25,0 тис. крб.;

- з пояснювальної записки бухгалтерського звіту Волинської обласної ради по туризму та екскурсіях за 1978р., згідно якого виконання капітальних вкладень в цілому по раді за 1978р. складає 157,6 тис.крб. В тому числі по окремих об'єктах будівництва: авто гараж в м . Луцьк - 25.0 тис.крб.

А відтак, архівні матеріали вказують на те, що авто гараж з ремонтною майстернею будувався Волинською обласною радою по туризму та екскурсіях впродовж 1975-1978р.р. господарським способом.

Засіданням колегії Волинської облради по туризму та екскурсіях від 30.01.1987р. (протокол № 1 ) вирішено погодити передпроектну пропозицію з розширення автобази "Турист".

Згідно довідки ДП "Луцьке бюро подорожей та екскурсій" Волинського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", гараж по туризму перейменовано в автобазу "Турист" згідно з протоколом №2 від 23.12.1982 року. Автобаза "Турист" перейменована у філію Волинського обласного ДП "Волиньтурист" Українського АТ по туризму та екскурсіях автобаза "Турист" (рішення правління від 27.12.1994 року). Автобаза "Турист" перейменовувалась у філію Волинського обласного ЗАТ з туризму та екскурсій (протокол №1 від 01.10.1998 року). Рішенням загальних зборів Волинського обласного ЗАТ "Волиньтурист" від 26.02.2003 року (протокол №7/5) філія ЗАТ "Волиньтурист" автобаза "Турист" ліквідована. Правління ЗАТ "Волиньтурист" зобов'язано рішенням загальних зборів передати основні фонди та інше майно, обігові кошти автобази "Турист" на баланс дочірнього підприємства - Луцького бюро подорожей та екскурсій по ліквідаційному балансу.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 95 від 23.02.01 р. "Про оформлення права власності на нерухоме майно" Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" оформлено свідоцтво про право колективної власності на: адмінбудинок на вул.. Лідавській, 30 загальною площею 728,7 кв.м; ремонтні бокси з операторною АЗС на вул.. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м.

На підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 95 від 23.02.01 р. Волинському обласному дочірньому підприємству видано свідоцтво про право власності на ремонтні бокси з операторною АЗС (свідоцтво серії ВЛ № 00271) та адмінбудинок у м. Луцьк, вул.. Лідавській, 30 (свідоцтво серії ВЛ № 00270).

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Як правильно зазначено господарським судом Волинської області, Конституцією Української РСР від 30 січня 1937 року було встановлено, що власність розподіляється на соціалістичну та дрібну приватну (статті 5 і 9). У свою чергу соціалістична власність має форму або державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань). Статтею 7 визначалось, що громадські підприємства в колгоспах і кооперативах з їх майном становлять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.

Статтями 10-13 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної республіки (1978 р.) установлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Правом особистої власності були наділені лише громадяни.

Зокрема, ст. 10 Конституції УРСР (1978 р.) чітко визначено, що майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, є соціалістичною власністю.

Соціалістична власність на засоби виробництва існувала у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Цивільний кодекс Української РСР, визначив, що власність профспілкових та інших громадських організацій є соціалістичною та передбачав можливість передачі профспілкам майна державних організацій (ст. 91). Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень) (ст. 97).

Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990р. "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна, яка діяла до затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04 березня 1992 року.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. №1452 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Закону України від 10.09.1991р. №1540 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, в зв'язку з чим рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форми власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови ВРУ від 24.08.1991р. "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Згідно із п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991р. №311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року №2268-ХП "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" визначено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено передати Фонду державного майна України.

Пунктами 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994року №3943-ХП "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно є загальнодержавною власністю.

Згідно із висновком Міністерства юстиції України від 19 серпня 2005 року №19-37-254, майно колишніх профспілкових організацій після 24 серпня 1991 року і на даний час було і залишається державною власністю, оскільки питання щодо суб'єктів права власності цього майна на законодавчому рівні не було врегульовано.

Враховуючи норми чинного законодавства України, апеляційний суд приходить до висновку, що майно загальносоюзних громадських організацій, до яких відносяться профспілки, фактично було і залишається державною власністю.

Водночас, колегія суддів констатує те, що належність профспілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх Статутом.

Статтею 1 ЗУ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10.09.91 р. №1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 25.09.2007 року дійшов висновку про те, що передане до статутного фонду акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" (входить до складу Федерації профспілок України як і АТ "Укпрофтур") майно є державною власністю.

Враховуючи норми чинного законодавства, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що майно, яке за час існування Союзу РСР було передано зокрема профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання.

Згідно ст. 86 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, чинного на момент створення ЗАТ "Волиньтурист") передача майна у відання передбачає право лише на володіння та користування державним майном.

А відтак, передача майна у відання ніяким чином не є передачею майна у власність з огляду на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно. Викладені обставини свідчать, що адмінбудинок та ремонтні бокси з операторною АЗС по вул.. Лідавській, 30, яке перебувало у Федерацій профспілок України та в подальшому було передано акціонерному товариству "Украпрофтур", також є державною власністю. Повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі і спірним майном з урахуванням наведеного, було покладено саме на Фонд державного майна України.

В силу положень ст. 4, пп. ї п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" встановлено, що Фонд державного майна України є об'єктом управління державної власності та здійснює відповідно до законодавства право розпорядження нерухомим та іншим окремим індивідуально визначеним майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного.

Як вбачається з переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24 вересня 1991 року знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України загальносоюзної конференції профспілок (колишнього ВЦРПС), підписаного заступником голови Фонду Державного майна України, до вказаного переліку по Волинській області входили і адмінбудинок та ремонтні бокси з операторною АЗС по вул.. Лідавській, 30 у м. Луцьк.

Згідно зі ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п. 1 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів" (з наступними змінами і доповненнями) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті рішень про оформлення права власності на адмінбудинок та ремонтні бокси з операторною АЗС по вул.. Лідавській, 30 м. Луцьк за Волинським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", виконком Луцької міської ради вийшов за межі наданих законом повноважень, оскільки вирішення таких питань було віднесено до виключної компетенції Фонду державного майна України.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 23.02.01 р. № 95 в частині оформлення Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волинь турист" свідоцтв про право колективної власності на об'єкти нерухомого майна є підставними та обґрунтованими, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В силу ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 1212 ЦК України визначає, що особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Обов'язковою умовою для застосування наслідків ст. 1212 ЦК України є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мова іде, зокрема, про помилку, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до виникнення цивільних прав та обов'язків в розумінні ст.11 ЦК України.

За змістом ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Наслідки безпідставно набутого майна є обов'язок повернути безпідставно набуте майно в натурі (ст. 1213 ЦК України).

Положення глави 83 ЦК України у відповідності з п. 2 ч. 3 ст. 1212 ЦК України застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГП України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, і визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи вказане, колегія суддів констатує той факт, що вибуття з державної власності спірного об'єкту нерухомості та наявність даного спору між сторонами по справі свідчить про невизнання зокрема відповідачами права власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно, що з врахуванням вищенаведених висновків про належність спірного майна до державної форми власності, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав, згідно зі ст. 392 ЦК України, для визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно - на адмінбудинок та ремонтні бокси з операторною АЗС по вул.. Лідавській, 30 у м. Луцьк.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на адмінбудинок та ремонтні бокси з операторною АЗС, що розміщений за адресою м. Луцьк, вул. Лідавській, 30 та зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - адмінбудинок та ремонтні бокси з операторною АЗС, що розміщений за адресою м. Луцьк, вул.. Лідавській, 30.

При цьому колегія суддів не погоджується з оцінкою суду першої інстанції як доказу на підтвердження права власності на майно висновок № 7422-7424 комплексної судової будівельно-технічної й економічної експертизи, складений 29.07.2013 р. Волинським відділенням Львівського НДІ судових експертиз, згідно якого Волинське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", виступає замовником проведених різного виду будівельних (підрядних) робіт у зв'язку з наступним.

Висновком комплексної судової будівельно-технічної й економічної експертизи від 29.07.2013 р. встановлено обсяги ремонтно-будівельних робіт, виконані після 24.08.1991р.; вартість даних робіт, яка в цінах на дати їх приймання, становить 31558,0 грн., станом на дату проведення дослідження 49409,0 грн.; встановлено тотожність об'єктів нерухомого майна на дату проведення візуального обстеження 13.06.13р. даним технічних паспортів складених Волинським ОБТІ 23.02.1999р. в частині поверховості, загальної площі та кількості приміщень.

Колегія суддів звертає увагу на те, що підстави набуття права власності визначені цивільним законодавством України. Виконання ремонтно-будівельних робіт певним господарюючим суб'єктом не є достатньою правовою підставою для набуття останнім права власності.

Окрім того, висновок експертизи, на думку суду, підтверджує факт створення спірного майна до 24.08.1991р., а проведені роботи після визначеної дати не є значними, виходячи зі встановленої експертизою вартості.

Крім того, щодо строків позовної давності, апеляційний суд зазначає наступне.

За приписами ст.. 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003р., ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

А відтак у даній справі слід застосовувати положення ЦК України.

Відповідно до п. 4 ст. 268 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час звернення прокурора з позовом 10.10.2011р.), позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

А відтак на вимогу про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від № 95 від 23.02.01 р. не поширюється строк позовної давності.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи обізнаність Фонду державного майна України як органу уповноваженого здійснювати управління державним майно, а відтак пропуску строків позовної давності щодо повернення майна, враховуючи протиправність набуття в даному випадку спірного майна, з метою захисту інтересів держави та припинення протиправного користування іншими особами державним майном, суд визнає поважними причини пропуску строку позовної давності в частині вимог про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на будівлю адмінбудинку на вул.Лідавській, 30 заг. пл. 728, 7 кв.м і ремонтні бокси з операторною АЗС на вул.Лідавській, 30 заг. пл. 409, 9 кв.м у м.Луцьку; зобов'язання ПрАТ "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - будівлю адмінбудинку на вул. Лідавській, 30 заг. пл. 728, 7 кв.м і ремонтні бокси з операторною АЗС на вул.Лідавській, 30 заг. пл. 409, 9 кв.м, розташовані в м.Луцьку.

Вирішуючи питання розподілу між сторонами по справі судових витрат, господарський суд виходить з наступного.

З 01.11.2011 року набрав чинності Закон України від 08.07.2011 року N 3674-VI "Про судовий збір", згідно з преамбулою якого він визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Підпунктами 1, 2 пункту 2 статті 2 цього Закону встановлено ставки судового збору: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно з п. 36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15 (з подальшими змінами та доповненнями) позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.

В даному випадку судовий збір підлягає стягненню з відповідачів - виконавчого комітету Луцької міської ради, Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" з врахуванням того, що позовна заява прокурора м. Луцьк за вимогами до цих відповідачів носить одночасно і майновий, і немайновий характер.

Враховуючи задоволення позовних вимог, на підставі ст.ст. 44, 49 ГПК України в редакції змін, внесених Законом України від 08.07.2011 року N 3674-VI "Про судовий збір", до стягнення з виконавчого комітету Луцької міської ради підлягає судовий збір в розмірі 941 грн. - за розгляд вимоги немайнового характеру, із Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" - судовий збір в розмірі 3199,7 грн. - за розгляд вимог майнового характеру.

Враховуючи вказане, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції помилково застосовані норми матеріального права, а відтак скасовує оскаржуване рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідачів згідно ст. 49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Прокурора міста Луцьк в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на рішення господарського суду Волинської області від 27.11.13 р. у справі № 5004/2011/11 задоволити.

Рішення господарського суду Волинської області від 27.11.13 р. у справі № 5004/2011/11 скасувати. Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №95 від 23.02.2001р. в частині оформлення Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" свідоцтв про право колективної власності на об'єкти нерухомого майна:

- адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м. згідно з додатком 2,

- ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м. згідно з додатком 2.

Визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на будівлю адмінбудиноку на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м. та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м. в м. Луцьку.

Зобов'язати Волинське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - будівлю адмінбудиноку на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м. та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м. розташованих в м. Луцьку.

Стягнути з Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" (43005, Волинська обл., м. Луцьк, пр. Президента Грушевського, 33, код 02593659) в дохід державного бюджету України 1380 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.

Стягнути з Виконавчого комітету Луцької міської ради (43000, м. Луцьк, вул. Б. Хмельницького, 19) в дохід державного бюджету України 1380 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (02002, м. Київ, вул. Р. Окіпної, 2) в дохід державного бюджету України 1380 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.

Стягнути з Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" (43005, Волинська обл., м. Луцьк, пр. Президента Грушевського, 33, код 02593659) в дохід державного бюджету України 736 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Стягнути з виконавчого комітету Луцької міської ради (43000, м. Луцьк, вул. Б. Хмельницького, 19) в дохід державного бюджету України 736 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (02002, м. Київ, вул. Р. Окіпної, 2) в дохід державного бюджету України 736 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №5004/2011/11 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.