Рішення № 38297634, 14.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2388/14 14.04.14За позовом Національного інституту раку

До Публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд - 2"

3-тя особа, яка

не заявляє самостійних

вимог на предмет спору,

на стороні позивача Державна фінансова інспекція України

Про стягнення 259 185, 46 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники:

від позивача Мусієнко О.В. - представник (дов. № 140 КН від 13.02.2014 р.)

Топоров А.О. - представник (дов. № 12 КН від 09.01.2014 р.)

від відповідача Мазепа Н.М. - представник (дов. № 0207 від 17.02.2014 р.)

від 3-ої особи Іпатов К.К. - представник (дов. № 28-17/468 від 11.04.2014 р.)

Троніц М.І. - представник (дов. № 25-17/1 від 08.01.2014 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Національний інститут раку звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Трест "Київміськбуд - 2» про стягнення 271 994, 26 грн. за контрактом № 22 на будівництво та реконструкцію від 22.04.1992 р.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Між Національним інститутом раку та Публічним акціонерним товариством «Трест «Київміськбуд - 2» було укладено договір будівництва та реконструкції № 22 від 22 квітня 1992 року. За результатами перевірки, Державною фінансовою інспекцією України встановлено факти завищення вартості робіт (зайвої оплати) по будівництву реконструкції Українського ДНІ Онкології і радіології МОЗ України («Реконструкція і розширення ДУ «Національний інститут раку») вул. Ломоносова, 33/43, виконаних ПАТ «Трест «Київміськбуд - 2» на загальну суму 271994, 26 грн., що є порушенням п. 3.3.12, п. 3.1.10.2 ДБН Д.1 1.-1-2000 та пп. 1.1.1.11 та 1.12. ДБН Д 1.1.6- 2000, які викладені в акті Державної фінансової інспекції України № 04-221/73 від 30.05.2013 року. У зв'язку із цим, позивач просить відповідно до ст. 1212 ЦК України, стягнути з відповідача суму зайво сплачених коштів в розмірі 271994,26 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.02.2014 р. порушено провадження у справі №910/2388/14, розгляд справи призначено на 17.03.2014 р.

14.03.2014р. відділом діловодства суду від представника позивача одержано письмові пояснення до позовної заяви.

Також, представником позивача подано заяву про зменшення ціни позову № 238кн від 13.03.2014р., згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму зайво сплачених коштів в розмірі 259 185, 46 грн.

Крім того, позивачем подано клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору по справі № 910/2388/14. Згідно даного клопотання, позивач просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну фінансову інспекцію України.

17.03.2014р. відділом діловодства суду одержано від представника відповідача клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання обґрунтоване неможливістю представника відповідача з'явитись у судове засідання 17.03.2014р.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 р. справу №910/2388/14 за позовом Національного інституту раку до Публічного акціонерного товариства «Трест "Київміськбуд - 2» про стягнення 271 994, 26 грн. передано на розгляд судді Капцовій Т.П.

Ухвалою суду від 17.03.2014 р. справу № 910/2388/14 прийнято до провадження суддею Капцовою Т.П., розгляд справи призначено на 31.03.2014 р.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 21.03.2014 р. справу №910/2388/14 за позовом Національного інституту раку до Публічного акціонерного товариства «Трест "Київміськбуд - 2» про стягнення 271 994, 26 грн. передано на розгляд судді Картавцевій Ю.В.

Ухвалою суду від 21.03.2014 р. справу № 910/2388/14 прийнято до провадження суддею Картавцевою Ю.В. та призначено розгляд справи на 31.03.2014 р.

31.03.2014р. відділом діловодства суду від представника відповідача одержано відзив на позовну заяву. Згідно даного відзиву, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Розглянувши в судовому засіданні 31.03.2014 р. заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог № 238кн від 13.03.2014р., суд зазначає наступне.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За таких обставин заява позивача про зменшення розміру позовних вимог приймається судом до розгляду.

Розглянувши клопотання представника позивача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, суд зазначає наступне.

Подане суду клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної фінансової інспекції України, обґрунтоване тим, що Державна фінансова інспекція України є контролюючим органом Національного інституту раку стосовно розпорядження державними коштами та за її вимогою було зобов'язано Національний інститут раку звернутись до Господарського суду м. Києва про стягнення з ПАТ «Трест «Київміськбуд - 2» завищеної вартості ремонтних робіт на загальну суму 271 994,26 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків) Інституту на вказану суму. Відповідно, у разі відмови в задоволенні позову, рішення суду може стосуватись інтересів Держави в особі Державної фінансової інспекції України.

Відповідно до ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського суду може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

За таких обставин, враховуючи пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку про доцільність задовольнити клопотання представника позивача та ухвалив залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державну фінансову інспекцію України.

У зв'язку з залученням до участі у справі 3-ї особи, суд, відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 14.04.2014 р., про що виніс відповідну ухвалу.

10.04.2014 р. відділом діловодства суду отримано від представника відповідача додаткові письмові заперечення на позовну заяву, відповідно до яких останній заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 14.04.2014 р. представник 3-ої особи подав суду пояснення у справі, відповідно до яких просить суд задовольнити позов в повному обсязі у зв'язку з завищенням вартості проектних робіт відповідачем, що завдало значної матеріальної шкоди державному бюджету в особі позивача.

В судовому засіданні 14.04.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.04.1992 р. між Київським національним інститутом онкології (Національний інститут раку, замовник, позивач) та трестом «Київміськбуд-2» корпорації «Київміськбуд» (підрядник, відповідач) укладено контракт № 22 на будівництво і реконструкцію від 22.04.1992 р. (далі - Контракт).

Відповідно до п.1 Контракту, сторони взяли на себе виконання обов'язків, передбачених контрактом та зобов'язалися нести майнову відповідальність за невиконання та неналежне виконання обов'язків.

Відповідно до Додаткової угоди № 26/2011 від 31.10.2011 р. до Контракту № 22 від 22.04.1992 р. на будівництво і реконструкцію, початком робіт з будівництва і реконструкції є червень 2011 р., закінчення робіт - 31.12.2011 р.

Пунктом 2 Додаткової угоди №26/2011 від 31.10.2011р. пункт 3.1. Договору викладено в наступній редакції: Вартість будівельно-монтажних робіт, устаткування, меблів, інвентаря на 2011 рік є договірною і орієнтовно становить 49 354 800,00 грн. з ПДВ, та уточнюється актами приймання виконаних робіт (ф.КБ-2в), довідками про вартість робіт (ф.КБ-3), видатковими накладними або актами прийому-передачі закупленого обладнання, актами змонтованого обладнання, з урахуванням виділених капіталовкладень на будівництво об'єкту в тому числі:

- будівельно-монтажні роботи - 18 703 035,00 грн.;

- устаткування, меблів, інвентаря - 23 725 838,00 грн.;

- вартість пусконалагоджувальних робіт - 1 189 930,00 грн.;

- інші витрати - 5 735 997,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Контракту та Додаткової угоди до Контракту, відповідачем виконано роботи, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт: № 2 за листопад 2011 р. на суму 631 116, 00 грн.; № 5 за листопад 2011 року на суму 371 801, 03 грн.; № 7 за листопад 2011 року на суму 68 847, 60 грн.; № 2 за грудень 2011 року на суму 283 119, 06 грн.; № 4 за грудень 2011 р. на суму 224 130, 00 грн.; № 27 за грудень 2011 року на суму 43897, 20 грн.; № 30 за грудень 2011 року на суму 356 580, 96 грн.; № 32 за грудень 2011 року на суму 105 226, 94 грн.; № 33 за грудень 2011 року на суму 451 259, 57 грн.

При цьому, вказані акти підписані сторонами та скріплені їх печатками. Даний факт не заперечувався учасниками судового процесу.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, у період з 07.03.2013р. по 23.05.2013р. Державною фінансовою інспекцією України було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Національного інституту раку за період з 01.07.2010р. по 01.03.2013р., за результатом якої складено Акт ревізії фінансово-господарської діяльності Національного інституту раку №04-21/73 від 30.05.2013р. (далі - Акт ревізії).

В Акті ревізії №04-21/73 від 30.05.2013р. зазначено, що перевіркою встановлено факт завищення вартості виконаних робіт відповідно до вищевказаних Актів приймання виконаних будівельних робіт на суму 13 714, 00 грн.: акт № 2 за листопад 2011 р. на суму 1 273, 00 грн.; акт № 5 за листопад 2011 р. на суму 4 590, 00 грн., акт № 7 за листопад 2011 р. на суму 46, 00 грн.; акт № 4 за грудень 2011 р. на суму 987, 00 грн.; акт № 27 за грудень 2011 р. на суму 355, 00 грн.; акт № 30 за грудень 2011 р. на суму 3316, 00 грн.; акт № 32 за грудень 2011 р. на суму 1045, 00 грн.; акт № 33 за грудень 2011 р. на суму 2102, 00 грн. Крім того, вартість робіт по акту № 2 за грудень 2011 року завищено на суму 245 471, 46 грн.

З матеріалів справи вбачається, що після проведення зазначеної ревізії позивач звернувся до відповідача з вимогами №688кн від 29.07.2013р. та № 754кн від 27.08.2013 р. про повернення відповідачем надмірно сплачених коштів в розмірі 271 994, 26 грн.

Однак, у відповіді № 1173 від 05.09.2013 р. на отримані листи відповідач зазначив, що жодних зауважень щодо вартості робіт при підписанні актів приймання виконаних будівельних робіт позивачем надано не було, а тому, враховуючи те, що будь-які докази завищення відповідачем вартості будівельних робіт відсутні, останній залишив без задоволення вимогу про повернення надмірно сплачених коштів.

Станом на час подання позову, так само як і на час розгляду справи сума коштів, яку просить стягнути позивач в якості надмірно сплаченої суми, відповідачем сплачена не була.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін та 3-ої особи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Отже, внаслідок укладення контракту № 22 на будівництво і реконструкцію від 22.04.1992 р. між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення", суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні ціни та державні регульовані ціни.

Згідно зі ст.11 Закону України "Про ціни і ціноутворення", вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Таким чином, сторонами під час укладення Додаткової угоди №26/2011 від 31.10.2011р. до Контракту №2 від 22.04.1992р. на основі вільного волевиявлення було погоджено умови щодо ціни. При цьому, така ціна була визначена спільною волею сторін, а не самостійно відповідачем.

Суд вважає за необхідне зазначити, що факт існування підписаних сторонами Контракту (позивачем та відповідачем) Актів приймання виконаних будівельних робіт (№ 2 за листопад 2011 р. на суму 631 116, 00 грн.; № 5 за листопад 2011 року на суму 371 801, 03 грн.; № 7 за листопад 2011 року на суму 68 847, 60 грн.; № 2 за грудень 2011 року на суму 283 119, 06 грн.; № 4 за грудень 2011 р. на суму 224 130, 00 грн.; № 27 за грудень 2011 року на суму 43897, 20 грн.; № 30 за грудень 2011 року на суму 356 580, 96 грн.; № 32 за грудень 2011 року на суму 105 226, 94 грн.; № 33 за грудень 2011 року на суму 451 259, 57 грн.) беззаперечно свідчить про факт прийняття виконаних робіт, в тому числі і факту погодження позивачем із вказаною у них вартістю таких робіт.

При цьому, виконані роботи за Актами приймання виконаних будівельних робіт були прийняті позивачем відповідно до умов Контракту та в межах погоджених із відповідачем у Додатковій угоді до Контракту №26/2011 від 31.10.2011р. цін стосовно виконання робіт. Більше того, у Додатковій угоді № 26/2011 зазначено, що вказана у ній ціна є орієнтованою та уточнюється актами приймання виконаних робіт.

За таких обставин, внаслідок прийняття робіт із встановленою у Актах приймання виконаних будівельних робіт уточненою вартістю таких робіт, у позивача виник обов'язок здійснити оплату саме вартості прийнятих робіт, оскільки згідно з ч.3 ст.632 ЦК України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Таку оплату позивачем було здійснено, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями та не заперечується сторонами.

Крім того, суд звертає увагу, що за змістом ст. 1212 ЦК України, на підставі якої позивач просить стягнути зайво сплачені кошти, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Судом встановлено, що кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримані останнім від позивача як оплата за будівельно-монтажні роботи за Контрактом, а отже, за наявності правової підстави, що, відповідно, унеможливлює їх повернення як безпідставно отриманих відповідно до ст.1212 ЦК України.

Крім того, посилаючись на Акт ревізії №04-21/73 від 30.05.2013р. позивач вказує, що Інститутом було зайво сплачені відповідачу грошові кошти на загальну суму 259 185, 46 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків) на вказану суму.

В силу ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Підставою для притягнення особи до господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків є наявність складу господарського правопорушення, який включає в себе: протиправну поведінку (дію чи бездіяльність особи); збитки, завдані такою поведінкою; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вину особи, внаслідок протиправної поведінки якої було заподіяно збитки.

Відсутність одного із елементів складу господарського правопорушення виключає відповідальність особи у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Однак, враховуючи відсутність у діях відповідача елементів, необхідних для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт понесення ним збитків у розмірі 259 185, 46 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оцінивши всі наявні у матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми зайво сплачених коштів у розмірі 259 185, 46 грн. є необґрунтованими, не доведені позивачем належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Отже, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 18.04.2014 р.

Суддя Ю.В. Картавцева