Рішення № 38293976, 15.04.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" квітня 2014 р. Справа № 918/284/14

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г. розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є:

Державне агентство резерву України

до відповідача Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів"

про стягнення в сумі 182 297 грн. 00 коп.

Представники:

позивача: не з'явився;

відповідача: Цибульський П.П. за довіреністю № 13 від 20 березня 2014 року;

від органу прокуратури: Чоп Ю.В. посвідчення 3 011892 від 29 жовтня 2012 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є: Державне агентство резерву України звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" про стягнення заборгованості за договором про перевід боргу в сумі 182 297 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 14 березня 2014 року порушено провадження у справі № 918/284/14, розгляд якої призначено на 25 березня 2014 року.

Крім того, в порядку статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з метою забезпечення позову Прокурор у своїй позовній заяві також просив суд накласти арешт на грошові кошти державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" на суму ціни позову.

Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Оскільки Прокурор не довів належними та допустимими доказами необхідності вжиття заходів до забезпечення пред'явленого ним позову, суд дійшов висновку про те, що вищезазначене клопотання є необґрунтованим, у зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

24 березня 2014 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у позові позивачу в зв'язку з пропуском строку позовної даності.

Ухвалою суду від 25 березня 2014 року розгляд справи відкладено на 08 квітня 2014 року.

26 березня 2014 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представник позивача подав клопотання, в додатках до якого надав частину документів, які витребовувалися ухвалою суду від 14 березня 2014 року.

Ухвалою суду від 08 квітня 2014 року розгляд справи відкладено на 15 квітня 2014 року.

В судовому засіданні прокурор підтримав позов з підстав зазначених у позовній заяві, та наполягав на його задоволенні, представник позивача у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про місце дату та час судового засідання.

Державне агентство резерву України у судові засідання призначені на 25 березня 2014 року, 08 квітня 2014 року та 15 квітня 2014 року не забезпечило явку свого повноважного представника, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Представник відповідача в судовому засіданні 15 квітня 2014 року заперечив проти позову в повному обсязі, та просив суд застосувати строки позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2003 року між ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе"" (Первісний боржник) в особі Голови правління Тодорова П.П., що діє на підставі Статуту та Державним підприємством "Радивилівський КХП", назване в подальшому (Новий боржник", в особі директора Железняка В.М., що діє на підставі Статуту, другої сторони, Державний комітет України з державного матеріального резерву, названий у подальшому (Кредитор), в особі Голови комітету Песоцького М.Ф., що діє на підставі Положення "Про Державний комітет України з державного матеріального резерву", з третьої сторони було укладено договір про перевід боргу № 68/187П (а.с. 10-11), відповідно до якого сума основного боргу Первісного боржника перед Кредитором становить 10 049 050,00 грн. відповідно до розпорядження КМУ від 01 грудня 1999 року № 1315-рс, що підтверджується Актом звірки. Розмір боргу, що переводиться з Первісного боржника на Нового боржника, визначається у Додатковій угоді № 1, яка укладається в письмовій формі, підписується уповноваженими особами Сторін та є невід'ємною частиною даного договору (пункти 1,2. договору).

Відповідно до пункту 3 договору, новий Боржник після підписання даного договору стає безпосереднім боржником перед Кредитором в сумі переведеного боргу і зобов'язаний погасити борг в грошовій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Кредитора, на умовах і в строки, визначені у Додатковій угоді № 2.

Згідно з пунктом 4 договору, Первісний боржник зобов'язаний відшкодувати Новому боржнику борг, який переводиться за даним Договором, незалежно від виконання зобов'язань Новим боржником щодо погашення боргу Кредитору, в порядку та строки зазначені в Додаткових угодах до цього договору.

Також, 26 серпня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" та Державним підприємством "Радивилівський КХП" а також між Державним комітетом України з державного матеріального резерву було укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої первісний боржник у відповідності до умов договору про перевід боргу № 68/187П від 26 серпня 2003 року частково переводить свій борг перед Кредитором на Нового боржника в сумі 219 697, 00 грн. (пункт 3 додаткової угоди № 1, а.с. 12). Первісний боржник зобов'язаний в строк до 20 вересня 2003 року поставити в місце зазначене в письмовому повідомленні Нового боржника один трактор марки ХТЗ-16131 за ціною 219 697,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 36 616,17 грн.), вартість якого становить 219 697,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 36 616,17 грн.), (пункт 5 додаткової угоди №1).

Окрім того, 26 серпня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" та Державним підприємством "Радивилівський КХП" а також між Державним комітетом України з державного матеріального резерву було укладено додаткову угоду № 2 про наступне: згідно додаткової угоди № 1 до договору про перевід боргу № 68/187П від 26 серпня 2003 року, заборгованість переведена в ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" на Державне підприємство "Радивилівський КХП" складає 219 697,00 грн. Новий боржник стає безпосереднім боржником перед Кредитором на суму 219 697,00 грн. і зобов'язаний погасити борг в грошовій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Кредитора, згідно з Графіком розрахунків: до 31 грудня 2013 року 219 697 грн. 00 коп. (пункти 1,2. додаткової угоди № 2).

Отже за відповідачем рахувався борг в сумі 219 697 грн. 00 коп. згідно договору про перевід боргу № 68/187П від 26 серпня 2003 року.

Вищезазначений трактор, про який йдеться в пункті 5 додаткової угоди № 1 , а саме марки ХТЗ-16131, поставлено ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів", що підтверджується рахунком-фактурою № 702343 від 27 серпня 2003 року та податковою накладною від 27 серпня 2003 року (а.с. 22-23).

За період з 2004 року по 2008 рік відповідач здійснив часткову оплату заборгованості в розмірі 37 400 грн. 00 коп., що підтверджується реєстром платіжних доручень та листом позивача від 22 січня 2014 року. Відтак заборгованість ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" перед Державним агентством резерву України становить 182 297 грн. 00 коп., також вказана заборгованість неодноразово підтверджувалась актами звірки заборгованості від 28 грудня 2012 року (а.с. 25) та від 12 грудня 2013 року (а.с. 26).

Доказів сплати боргу відповідач суду не надав.

За умовами ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною першою статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений говором або законом.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює поняття договору, відповідно до якої, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 520 Цивільного кодексу України визначає, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, за умовами ч.1 якої правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст.521 ЦК України).

Проте, суд приходить до висновку, що вимоги Прокурора про стягнення з відповідача 182 297 грн. 00 коп. заборгованості не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

У пункті 2 додаткової угоди № 2 було визначено графік та останню дату розрахунку за поставлений трактор 31 грудня 2003 року. Таким чином, при невиконанні стороною ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" умов розрахунку за договором у вказаний період у позивача з 01 січня 2004 року виникло право вимоги виконання такого зобов'язання стороною відповідача. Проте, з 01 січня 2004 року жодної вимоги зі сторони позивача на адресу відповідача направлено не було.

У вищезазначеному договорі, визначено термін виконання зобов'язання 31 грудня 2003 року, відлік позовної давності почався з 01 січня 2004 року і продовжувався до 01 січня 2007 року.

В матеріалах справи міститься претензія про сплату заборгованості та неустойки на суму 249 973 грн. 48 коп. Державного агентства резерву України, однак, прокурор не надав жодного доказу направлення претензії та вручення її відповідачу, хоча ухвалою господарського суду позивача було зобов'язано надати докази отримання відповідачем претензії, також не надано суду жодного доказу наявності поважних причин пропуску строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Так статтями 253 - 255 ЦК України визначено, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на обставини справи та враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності вбачається, що вимоги Прокурора та Державного агентства резерву України безпідставні та необґрунтовані, а відтак не підлягають задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

Проте, відповідно до пункту 12 статті 5 "Закону України про судовий збір" Державне агентство резерву України - у справах, що вирішуються на підставі законодавства про державний матеріальний резерв звільнене від сплати судового збору.

Враховуючи усе вищезазначене у даному судовому рішенні, господарський суд Рівненської області відмовляє Прокурору в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "16" квітня 2014 року

Суддя Торчинюк В.Г.