Ухвала суду № 38290119, 30.01.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2014 року

справа № 2а-0870/6818/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Олефіренко Н.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2011 року у справі № 2а-0870/6818/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Інжирінгова Компанія БудАльянс” до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Інжирінгова Компанія БудАльянс” (далі за текстом - ТОВ „Інжирінгова Компанія БудАльянс”) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя (далі за текстом – ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя), в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення №00001602302 від 09.08.2011 року в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 145551,25 грн., де 119641 грн. зобов’язання за основним платежем, 25910,25 грн. штрафні (фінансові) санкції (штраф).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2011 року позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0001602302 від 09.08.2011 року ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 145551,25 гривень, де 119641,00 гривень зобов’язання за основним платежем, 25910,25 гривень штрафні (фінансові) санкції (штраф).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

На підстав ч.1 ст.196 КАС України, п.2 ч.1 ст.197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що 01.07.2010 між позивачем та ТОВ „Соліт-Буд” (далі за текстом - підрядник) був укладений договір підряду №В2Ч10-5, за умовами якого підрядник прийняв на себе зобов’язання виконати будівельно-монтажні роботи.

Протягом дії зазначеного договору в 3-4 кварталах 2010 року позивачем підряднику було сплачено 574277 грн. з ПДВ. Зазначена сума без ПДВ становить 478564,18 грн., які було відображено в бухгалтерському та податковому обліку позивача як валові витрати за 3-4 квартали 2010 року.

Постановою господарського суду Запорізької області від 04.05.2011 у справі №29/5009/2131/11 підрядника було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

23.06.2011 року відповідачем складено акт №46/23-36911521 про неможливість розпочати перевірку підрядника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.02.2010 року по 23.06.2011 року, оскільки ліквідатор підрядника за вказаною адресою не знаходився.

26.07.2011 року, за результатами виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20.10.2009 року по 31.03.2011 року, відповідачем складено акт №3236/23/36802976, відповідно до висновків якого, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 130332 грн., у тому числі за 3 квартали 2010 року на 115208 грн., за 2010 рік 119641 грн. за 1 квартал 2011 року 10691 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення №0001602302 від 09.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток на суму 160243,25 грн., з яких за основним платежем 130332 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 29911,25 грн.

Позивачем оскаржується зазначене податкове повідомлення - рішення в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 145551,25 грн., де 119641 грн. зобов’язання за основним платежем, 25910,25 грн. штрафні (фінансові) санкції (штраф).

В обґрунтування висновків викладених в акті перевірки податковий орган посилається на відсутність первинних бухгалтерських документів на підтвердження виконання договору підряду №В2Ч10-5 від 01.07.2010 року, зокрема, послався на відсутність актів приймання виконаних підрядних робіт. Про відсутність інших документів у акті перевірки не йдеться.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі - Положення), а саме первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, для надання юридичної сили, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Наявні в матеріалах справи акти приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2010 року на суму з ПДВ 290486,20 грн. та грудень 2010 року на суму 283790,81 грн. (загалом на суму 574277,01 грн.), підписані обома сторонами та засвідчені їх печатками, складені відповідно до вимог, чинного на момент здійснення спірних правовідносин, вимог законодавства та достовірно підтверджувати реальність господарських операцій.

Як одну із підстав нікчемності укладеного договору, податковий орган посилається на те, що станом на 27.05.2011 року ТОВ „Соліт-Буд” перебувало у стані ліквідації.

Як вбачається з ліцензії від 06.04.2010, копія якої наявна в матеріалах справи, виданої інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, підрядник мав право вчиняти 01.07.2010 правочин із позивачем, оскільки мав належну правосуб’єктність.

Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі за текстом – Закон № 2343-XII) не містить посилань завершення підприємницької діяльності з моменту порушенням провадження у справі про банкрутство, оскільки суб’єкт господарювання має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв’язку з чим у нього виникають права та обов’язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону № 2343-XII з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

З огляду на викладене та враховуючи наявність ліцензії на здійснення будівельних робіт, фактичне існування підприємства та не виключення його з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отримання попередньої оплати та оформлення податкових накладних, суд дійшов висновку, що договір підряду був укладений з метою настання реальних правових наслідків та був фактично виконаний сторонами.

Крім того, висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем та його підрядником вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні” не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов’язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов’язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов’язань платників податків відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов’язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття „незаконне заволодіння майном держави”, що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов’язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов’язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов’язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи наведене, оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 145551,25 грн., де 119641 грн. зобов’язання за основним платежем, 25910,25 грн. штрафні (фінансові) санкції (штраф).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2011 року у справі № 2а-0870/6818/11 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: Н.А. Олефіренко