Ухвала суду № 38289994, 18.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 березня 2014 року

справа № 1170/2а-3609/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточій В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу приватного підприємства «Агрооптсервіс» на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року

у адміністративній справі № 1170/2а-3609/12 за позовом приватного підприємства «Агрооптсервіс» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування рішення, -

в с т а н о в и л а :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року відмовлено у задоволені позову ПП «Агрооптсервіс» щодо скасування податкового повідомлення -рішення Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 25.07.2012 р. №0001420153 про невідповідність розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, що призвело до заниження податкового зобов'язання в сумі 264064,35 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову про задоволення вимог у цій справі, оскільки у податкового органу відсутні будь-які правові підстави для донарахування ПП «Агрооптсервіс» грошового зобов'язання за платежем - плата за землю та штрафних (фінансових) санкцій по укладеним з Кіровоградською міською радою договорам оренди земельної ділянки, якими для позивача було визначено орендну плату у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а зміни до цих договорів в частині розміру орендної плати у 2011 рік та січні-квітні 2012 року не вносились.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні, акцентуючи увагу апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду України, що висловлена в ухвалі від 11.06.2013 р., яка постановлена у справі за позовом ПОСП «Відродження» до ДПІ по правовідносинам аналогічним предмету спору у цій справі.

Представник податкового органу в судове засідання не прибув, хоча належним чином повідомлявся про час та місце проходження судового засідання, заяв про відкладення розгляду справи позивачем не подано, що відповідно до вимог ч.4 ст.196 КАСУ є підставою для здійснення перегляду справи в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача у цій справі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки суд першої інстанції повно встановивши фактичні обставини у справі та перевіривши їх за наявними у справі доказами, вірно визначив предмет спору та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що свідчить про законність і обґрунтованість судового рішення.

Вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення від 25.07.2012р. №0001420153, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем плата за землю в сумі 244928 грн. - за основним платежем і в сумі 19136,03 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, було прийнято на підставі акту від 06.07.2012 р. №00042/153ю/30226959, складеним внаслідок проведеної податковим органом документальної невиїзної перевірки ПП «Агрооптсевіс» з питань достовірності нарахування орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік, і січень-квітень 2012 р., та в якому зафіксовано заниження позивачем орендної плати за земельні ділянки, шляхом декларування податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік в сумі 91848,12 грн., і за січень-квітень 2012 року в сумі 30616,04 грн. (а.с.42-48), що становить 1% від визначеної суми нормативної грошової оцінки, в той час як ПК України визначено суму податку не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок комунальної та державної власності (а.с.15-17).

Відмовляючи у задоволені вимог позивача, суд першої інстанції спираючись на положення п.1.1 ст.1, п.5.2 ст.5, п.6.1 ст.6, пп.9.1.10 п.9.1 ст.9, пп.14.1.147 п.14.1 ст.14, пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового Кодексу України виходив з того, що розмір орендної плати за землю, який за своєю правовою природою є податком, повинен змінюватися у разі збільшення ставки податку незалежно від волевиявлення учасників договору оренди земельної ділянки, і відповідно після набрання ПК України законної сили, оренда плата для позивача за користування земельною ділянкою комунальної власності мала становити не менше 3% від нормативно - грошової оцінки земельної ділянки.

З урахування наведеного, та з огляду на те, що в договорах оренди та додаткових угодах до договорів оренди, що укладалися між позивачем та Кіровоградською міськрадою, було обумовлено перегляд орендної плати у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач в порушення п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України не дотримався встановленого розміру орендної плати за земельні ділянки, оскільки відповідно до вказаної норми, річна орендна плата за земельні ділянки, що перебувають в державній або комунальній власності, для інших категорій земель не може бути меншою - трикратного розміру земельного податку встановленого цим розділом, внаслідок чого, ПП «Агрооптсервіс» за 2011 рік та за січень-квітень 2012 року було занижено орендну плату за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

Судова колегія повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки використання землі в Україні є платним, а плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно ст.9 Податкового кодексу України, плата за землю належить до загальнодержавних податків та зборів. Плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, якими, відповідно до пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди, а згідно ст.270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Виходячи із змісту наведених норм податкового кодексу, якими регулюються правовідносини у сфері оподаткування, судова колегія вважає, що позивач як платник податку у розумінні п.1.2.269 ст.269 Податкового кодексу, при обчисленні оренднї плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, зобов’язаний був враховувати нормативну грошову оцінку орендуємих ним земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, оскільки статею 271 Податкового кодексу чітко визначено, що базою оподаткування є саме: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

З наведеною вимогою чинного законодавства щодо бази оподаткування узгоджуються також укладені між позивачем та Кіровоградською міською радою договори оренди земельної ділянки від 20.09.2005 р. № 237 та від 14.02.2006 р. № 35 (а.с.29-30, 32-34), в яких для обчислення орендної плати бралася саме встановлена на той час нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації (пункти 2 кожного із договорів оренди).

На час виникнення спірних правовідносин, порядок обчислення плати за землю, якою у даних спірних правовідносинах є – орендна плата, визначено ст.286 Податкового кодексу України, в п.286.2 якої чітко визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов’язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності.

З урахуванням наведених вище норм, судова колегія вважає, що позивач зобов’язаний був при подачі податкової декларації на поточний рік, самостійно, як платник плати за землю, обчислити суму податку з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що ним орендується у Кіровоградської міськради, яка згідно ст.271 Податкового кодексу і є об’єктом оподаткування.

Визначений Податковим кодексом обов’язок позивача самостійно обчислювати плату за орендну земельних ділянок, не суперечить умовам укладених з Кіровоградською міськрадою договорів від 20.09.2005 р. № 237 та від 14.02.2006 р. № 35 (а.с.29-30, 32-34), якими визначально обумовлено, що орендна плата за землю обчислюється з урахуванням індексів інфляції, та переглядається на кожен наступний рік протягом січня-лютого цього року з урахуванням індексації грошової оцінки земельної ділянки, збільшення розмірів ставки земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, зміни умов господарювання, передбачених договором, або інших випадках, передбачених законом (абзаци 4 та 5 пунктів 4 кожного із вказаних договорів).

При цьому, судова колегія вважає, що розміри орендної плати, що зазначені в абзацах перших пунктів 4 кожного із вищезгаданих Договорів оренди земельних ділянок (а.с.29-30, 32-34), не можуть бути перешкодою для обчислення плати за землю у відповідності до вимог п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України, оскільки цими договорами не встановлюється порядок обчислення орендної плати, а лише зазначено конкретну грошову суму, яка обчислювалася на день укладення договору на підставі діючих на той час нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначених в довідках державного земельного кадастру про грошову оцінку земельної ділянки № 1803 від 21.02.2005 року та № 662 від 06.02.2006 року, але з одночасним обговоренням у п.4 цих Договорів про щорічний перегляд розміру плати за землю.

Оскільки на час виникнення спірних правовідносин нормативна грошова оцінка земельних ділянок, що орендуються позивачем, змінилася в бік збільшення, в т.ч. і на підставі рішень Кіровоградської міськради № 2904 від 03.12.2009 р. та № 3025 від 16.02.2010 року про затвердження нормативної грошової оцінки земель м.Кіровограда на які розповсюджується дія нарахування рекомендованого розміру орендної плати за використання земельних ділянок в м.Кіровограді, про прийняття яких позивач був обізнаний, не оскаржував їх, та відповідно був зобов’язаний керуватися ними при самостійному обчисленні орендної плати на земельні ділянки, які є обов’язковими до виконання в силу ст.144 Конституції України, та умов п.10 кожного із Договорів щодо своєчасної та повної сплати орендної плати.

При цьому, доводи позивача на те, що розмір орендної плати за землю та порядок його обчислення визначені в укладених до договорів оренди додаткових угодах № 286 від 26.05.2006р. (а.с.37), та № 284 від 23.02.2010 р. (а.с.40), судова колегія до уваги не бере, оскільки: по-перше, ці додаткові угоди не пройшли державну реєстрацію, а тому є не чинними в силу вимог ст.ст.18, 20 Закону України "Про оренду землі" та ст.ст. 640, 654 Цивільного кодексу України; а по друге, орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю, як і її мінімальний розмір, є сферою регулювання податкового законодавства, і сплата обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю не може залежати від умов договору оренди, який згідно п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України є лише підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку.

Проте, пп.288.5.1 п.288 ст.288 Податкового кодексу чітко визначено, що річна сума платежу (орендної плати) не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Тобто, незалежно від визначеного розміру орендної плати за договором він не може бути нижчим, ніж розмір, встановлений чинним законодавством.

Стаття 67 Конституції України вказує на те, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що податковим органом правомірно, у відповідності до ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України та в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством України, було винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення та донараховано орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності на суму 244928 грн. - за основним платежем, та суму 19136,03 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, судова колегія –

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Агрооптсервіс» – залишити без задоволення

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року – залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов