Ухвала суду № 38289754, 31.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2014 р. м. Київ К/9991/8105/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011

у справі № 2а-11821/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТДМ»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова від 06.09.2010 № 0000011900/0 та від 28.09.2010 № 0000011900/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2335935,20 грн.

ДПІ у Київському районі м.Харкова подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права: п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 06.09.2010 № 0000011900/0 та за податковим повідомленням-рішенням від 28.09.2010 № 0000011900/1, складеним за результатами розгляду скарги на первісне, податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2335935,20 грн., в т.ч. 1664874,00 грн. основного платежу та 671061,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки невиїзної документальної перевірки за період квітень, травень, червень 2010, викладені в акті від 25.08.2010 № 5045/15-509/21195717, про порушення вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за господарськими операціями з придбання товарів (робіт, послуг) у ПП «Донтехкомплект», ТОВ «Зроби сам Україна», ТОВ «Ровенлайн Моторс», ТОВ «Бізнес сервіс А-плюс», ТОВ «Груп Естейт ЛТД», ТОВ «Авістапромторг».

При цьому контролюючий орган, посилаючись на дані бази «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій з податку на додану вартість», виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями вказаних контрагентів, існують розбіжності, оскільки подані останніми декларації або не визнані контролюючими органами податковою звітністю або не подавались. З цих підстав контролюючий орган ставить під сумнів реальне здійснення господарських операцій, вважаючи їх нікчемними відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи в цій частині, та надали їм правову оцінку.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Порушення постачальниками товару податкового законодавства, зокрема правил податкового звітування, не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Зменшення податкового кредиту покупця у зв'язку з неподанням контрагентами платника податків податкової звітності або невизнання декларацій з податку на додану варітьсь податковою звітністю, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, вказаним Законом не передбачено.

У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування (належного звітування), нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже законом іншого не передбачено.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм законів при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що факт реального вчинення господарських операцій підтверджено первинними документами (договорами з постачальниками, комітентами, орендодавцями, накладними на отримання товару, актами виконаних робіт, звітами комісіонера, банківськими виписками). Податковий кредит підтверджено податковими накладними, вписаними особами, зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. До того ж незвітування чи неналежне звітування постачальниками податкових зобов'язань не свідчить про те, що операції не мали реального характеру.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів про правомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товару (робіт, послуг) та протиправне складання оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун