Ухвала суду № 38289636, 14.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2014 р. м. Київ К/800/23746/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової службина постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2012та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013у справі № 2а-9043/12/2670за позовомСпільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Спільне українсько-американське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001242306 від 17.02.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт №29/23-6/20057835 від 26.01.2012;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем приписів пп.7.4.1, пп.7.2.3. пп.7.4.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ на суму 1 830 592 грн., а також завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 46 647 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001242306 від 17.02.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 853 312 грн. (з яких 1 830 592 грн. - основний платіж та 22 720 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Контролюючий орган обґрунтовує встановлені порушення тим, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача ТОВ «Справа наша», ТОВ «Компанія Прогрес», ТОВ «Альбатрос Компані» здійснювалась поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про ненабуття належним чином цивільної право-дієздатності, у зв'язку з чим всі правочини (договори), укладені між позивачем та зазначеними контрагентами, є нікчемними, оскільки не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, а тому виписані вказаними контрагентами, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги. Також відповідачем зроблено висновок, що суми ПДВ, сплачені в ціні придбаних позивачем товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Компанія Прогрес» та ТОВ «Альбатрос Компані», не були включені останніми до податкових зобов'язань та, відповідно, не задекларовані та не сплачені до державного бюджету, а тому у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту на підставі договорів, укладених із зазначеними контрагентами.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

У спірному періоді порядок обчислення та сплати податку на додану вартість був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України. Приписи вказаних джерел податкового права тотожно врегульовують спірні правовідносини.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та контрагентами ТОВ «Справа наша», ТОВ «Компанія Прогрес», ТОВ «Альбатрос Компані» було укладено ряд договорів. На підтвердження виконання умов укладених договорів та підстав формування даних податкового обліку з податку на додану вартість, позивач надав первинні документи бухгалтерського обліку (зокрема, договори, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, акти приймання-передачі товару).

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивач та його контрагенти на час здійснення господарських операцій були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а виписані контрагентами позивача податкові накладні є належно оформленими у відповідності до вимог податкового закону.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що несплата контрагентом позивача податку на додану вартість сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку позивачу, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену контрагенту в ціні придбаного товару (послуги).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що судовими інстанціями в ході розгляду справи не було виявлено жодного порушення позивачем вимог податкового законодавства, що регулює порядок сплати податку на додану вартість та віднесення сплачених сум до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Щодо посилань податкового органу в акті перевірки на недійсність (нікчемність) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, то судова колегія касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що податковим законодавством не передбачено право контролюючого органу самостійно визнавати правочини нікчемними.

Між тим, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, з огляду на що судові інстанції обґрунтовано не прийняли до уваги доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Отже, попередні судові інстанції дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку, що позивачем у спірному податковому періоді, з дотриманням всіх необхідних законодавчо визначених умов, правомірно сформовано суми податкового кредиту з податку на додану вартість, у зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не вбачає передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний