Рішення № 38289299, 10.04.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/2507/2014 Головуючий в суді 1 інстанції - ФроловМ.О.

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Лужецькій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості,

встановила:

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- стягнути за розпискою від 30.12.2007 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 682 492 грн. 71 коп., з яких: сума основного боргу 399 650 грн., інфляційні нарахування 224 603 грн. 30 коп., три проценти річних 58 239 грн. 41 коп.

- стягнути за розпискою від 03.04.2008 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 244 694 грн. 42 коп., з яких: сума основного боргу 156 662 грн. 80 коп., інфляційні нарахування 66 425 грн. 03 коп., три проценти річних 21 606 грн. 59 коп.

- стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_3 витрати, понесені на виготовлення технічної документації на оформлення земельних ділянок в розмірі 1039 грн. 51 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що в кінці 2007 року та на початку 2008 року придбав у ОСОБА_8 земельну ділянку АДРЕСА_1, за що передав ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 50 000 доларів США. Грошові кошти за вказану земельну ділянку були передані ОСОБА_8 через його синів ОСОБА_2 та ОСОБА_9, про що написано розписку 30.12.2007 року.

В подальшому відповідачі запропонували позивачу аналогічним чином придбати ще одну земельну ділянку за 19 600 доларів США, про що ОСОБА_2 написав розписку від 03.04.2008 року. У 2010 році позивачу стало відомо про те, що земельну ділянку оформити неможливо, оскільки кадастровий номер було закріплено за іншою особою - не за ОСОБА_8, а сам ОСОБА_8 помер в жовтні 2008 року. Тому вважає, що у ОСОБА_8 виникло зобов'язання повернути грошові кошти, отримані за земельні ділянки. Відповідачі спадщину прийняли, про що написали заяви нотаріусу, а тому позивач вважає, що за зобов'язанням ОСОБА_8 мають відповідати його спадкоємці - відповідачі солідарно.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за розпискою від 30.12.2007 року в розмірі 418 143 грн. 40 коп., з яких: сума основного боргу - 399 650 грн., три проценти річних - 18 493 грн. 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за розпискою від 03.04.2008 року в розмірі 163 912 грн. 21 коп., з яких: сума основного боргу - 156 662 грн. 80 коп., три проценти річних - 7249 грн. 41 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 3219 грн.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та закрити провадження по справі. Посилався на те, що він не отримував від ОСОБА_3 ніяких грошей та не мав з ним жодних відносин. Вказував, що у розписці від 30.12.2007 року відсутні сторони, зокрема: не зазначено особу, яка можливо передавала гроші та особу, яка можливо отримала гроші, відсутні підписи, а підпис ОСОБА_9, згідно з проведеною експертизою, є підробленим.

Крім того, зазначав, що у розписці від 03.04.2008 року не зазначено грошової одиниці та не вказано, які саме гроші він брав в борг від ОСОБА_6 Посилався на те, що його відносини з ОСОБА_6 не мають ніякого відношення до ОСОБА_3 Вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та постановив незаконне та необґрунтоване рішення.

В судовому засіданні апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити; представник позивача вважав доводи апеляційної скарги безпідставними та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Представник відповідача ОСОБА_4 просила вирішити справу відповідно до вимог закону та встановлених обставин справи.

Треті особи чи їх представники в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розписки від 30.12.2007 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 взяли за продану ділянку 50 000 доларів США.

Проте, висновком судової почеркознавчої експертизи від 16.09.2013 року встановлено, що рукописні записи «30.12.2007», «ОСОБА_9» у нижньому рядку розписки від 30.12.2007 року, складеної від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_9, виконані не ОСОБА_9, а іншою особою.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 визнав факт написання ним розписки від 30.12.2007 року до дати та підпису від імені ОСОБА_9, проте вважає цю розписку чорновиком.

У заяві-поясненні ОСОБА_2 від 15 квітня 2011 року, що адресована начальнику Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, відповідач зазначив, що його батько ОСОБА_8 вирішив відмовитись від користування земельною ділянкою на користь ОСОБА_3, за що ОСОБА_3 передав йому грошові кошти в сумі 50 000 доларів США. ОСОБА_2 особисто отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 50 000 доларів США, які в подальшому передав батькові. Проте після смерті ОСОБА_8, ОСОБА_4, знаючи, що земельна ділянка була передана за відповідну суму, поновила на неї права. Пояснення написані власноручно ОСОБА_2

З нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_8 від 28.12.2007 року судом встановлено, що ОСОБА_8 дав згоду на приватизацію земельної ділянки АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_5

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення коштів, переданих на підставі вищевказаної розписки, суд першої інстанції вважав встановленим, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 існували правовідносини, в межах яких ОСОБА_8 відмовився від права користування земельною ділянкою АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 в свою чергу, передав ОСОБА_2 для передачі ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 50 000 доларів США за розпискою від 30.12.2007 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 коштів у сумі 50000 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 399 650 грн., а також 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за період з 23.04.2011 року по 12.11.2012 року - 18 493 грн. 40 коп., а всього - 418 143 грн. 40 коп.

З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині колегія суддів погоджується, вважає їх законними і такими, що відповідають обставинам справи. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначена розписка від 30.12.2007 року має наступний зміст: «Я, ОСОБА_2, проживаючий АДРЕСА_2, та мій брат ОСОБА_9, який проживає АДРЕСА_3, взяли з братом за проданий участок 50 000 ( п'ятдесят тисяч) доларів США».

Доводи апелянта про те, що розписка від 30.12.2007 року є сфальсифікованою, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки , як вбачається з журналу судового засідання від 04 червня 2013 року, відповідач ОСОБА_2 визнав, що вказана розписка написана ним власноручно до дати та підпису від імені ОСОБА_9

Враховуючи факт визнання відповідачем, що розписка написана особисто ним, в суді апеляційної інстанції на запитання щодо обставин написання зазначеної розписки відповідач ОСОБА_2 пояснив, що дійсно він з батьком мали намір продати земельну ділянку, оскільки необхідні були гроші на лікування. Обговорюючи з батьком свої наміри, відповідач написав приблизний текст розписки, яку його батько, мабуть, випадково заніс до тітки ОСОБА_4, що жила у них у дворі. Оскільки до тітки ОСОБА_4 заходив і ОСОБА_3, то таким чином чорновик розписки виявився у ОСОБА_3

Проте зазначені пояснення відповідача щодо обставин написання розписки колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що суперечать наявним у матеріалах справи доказам.

Так, судом першої інстанції правильно прийнято до уваги заяву-пояснення ОСОБА_2 до начальника Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 15.04.2011 року, в якій він посилається на те, що ОСОБА_3 безпідставно у нього вимагає повернути гроші в розмірі 50 000 доларів США. При цьому ОСОБА_2 у своїй заяві вказує, що в 2008 році його батько ОСОБА_8 «оформив відмову стосовно цієї ділянки на користь ОСОБА_3, за що вказаний громадянин передав 50 тис. доларів. Угоду оформляв юрист, якого привів ОСОБА_3, гроші я одержав особисто і передав батькові, не маючи ніякого відношення до цієї угоди» ( а.с. 5-6, том 2).

Зазначені пояснення були зафіксовані у постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, затвердженій начальником Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві 21.04.2011 року, у якій також викладені пояснення ОСОБА_3 щодо поданої ОСОБА_2 заяви. Він пояснив, що всі переговори та обіцянки щодо подальшого оформлення земельної ділянки вів ОСОБА_2 і особисто він взяв гроші в сумі 50 000 доларів США. На даний час ОСОБА_3 не може оформити придбану земельну ділянку, оскільки після смерті ОСОБА_8 кадастровий номер на себе переписала його дружина ( а.с. 3, том 2 ).

Посилання апелянта на те, що вказану заяву він писав під примусом слідчого, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки заява написана ОСОБА_2 особисто, про що він підтвердив у судовому засіданні, та за власною ініціативою. Обґрунтованих посилань та доказів тих обставин, що відповідача було примушено до написання такої заяви, ним не зазначено та не подано.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вважав, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 у 2007 році склались відносини, в межах яких ОСОБА_8 відмовився від права користування земельною ділянкою АДРЕСА_1, за що ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 для передачі ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 50 000 доларів США.

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 73 роки ( а.с. 117, том 1).

Враховуючи, що жодних доказів передачі грошей від ОСОБА_2 до ОСОБА_8 - відповідачем не надано, як і не зазначено правових підстав їх отримання особисто відповідачем, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи ( потерпілого) без достатньої правової підстави ( безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Частиною 2 ст. 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними ( стаття 536 цього Кодексу).

Враховуючи, що за розпискою від 30.12.2007 року передавались грошові кошти в іноземній валюті - доларах США, судом першої інстанції було правильно застосовано положення ст. 533 ЦК України та стягнуто кошти у гривнях в еквіваленті до долара США за курсом НБУ на час розгляду справи, а тому посилання апелянта на необхідність застосування курсу НБУ станом на момент передачі грошей 30.12.2007 року - колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні.

Посилання апелянта на пропуск позивачем позовної давності колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції встановлено, що про порушення свого права, тобто неможливість здійснити переоформлення земельної ділянки, ОСОБА_3 дізнався у квітні 2010 року, а з позовною заявою звернувся до суду 08.11.2012 року. Зазначені обставини фактично визнав у судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_2, підтвердивши, що про смерть батька він особисто повідомив ОСОБА_3 лише в 2010 році. Також у квітні 2011 року ОСОБА_2 вчинив дії, які свідчать про визнання ним факту отримання грошей від ОСОБА_3

Крім того, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що, заявляючи про застосування позовної давності, апелянт та його представник тим самим визнають факт безпідставного отримання коштів та порушення прав позивача, оскільки за правилами ст. 267 ЦК України, застосування наслідків спливу позовної давності як підстава для відмови у позові можливе лише у тому випадку, якщо наявний факт порушення, але сплив відповідний строк.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не доведено факту отримання грошових коштів ОСОБА_8, а тому відсутня заборгованість ОСОБА_8 перед ОСОБА_3 та пов'язані з цим спадкові відносини.

Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржувалось, обов'язкових підстав для скасування не вбачається, а тому рішення суду в цій частині колегія суддів не перевіряє.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за розпискою від 03.04.2008 року в розмірі 163 912 грн. 21 коп., суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до розписки від 03.04.2008 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 19 600 доларів США. Виходячи із пояснень сторін та третіх осіб, зокрема, ОСОБА_6, суд першої інстанції вважав встановленим, що ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 від імені ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 19 600 доларів США, а ОСОБА_2 дані грошові кошти отримав.

Враховуючи викладене та встановлені обставини щодо отримання ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 50 000 доларів США 30.12.2007 року, суд першої інстанції дійшов такого ж висновку, що кошти в сумі 19 600 доларів США були передані ОСОБА_3 ОСОБА_2 за придбання ще однієї земельної ділянки, через ОСОБА_6, однак оскільки переоформлення ділянки не відбулось, то кошти підлягають поверненню.

Проте колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, не доведені, а висновки зроблені судом з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, розписка від 03 квітня 2008 року має наступний зміст: «Я, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_6 гроші в сумі 19 600 доларів (дев'ятнадцять тисяч шістсот доларів)», у ній зазначена дата та підпис ОСОБА_2 ( а.с. 7, том 1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ОСОБА_3 вказував, що вказані кошти він передав ОСОБА_2 через свого підлеглого по роботі ОСОБА_6 для придбання іншої земельної ділянки у ОСОБА_2 та ОСОБА_9

Заперечуючи проти даних позовних вимог, відповідач ОСОБА_2 пояснив, що між ним та ОСОБА_6 існують відносини позики, в межах яких ОСОБА_6 і передавав йому грошові кошти.

Відповідно до вимог ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухваленні рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 57 ЦК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

З матеріалів справи вбачається, що третя особа ОСОБА_6 не був присутній в судових засіданнях та не був допитаний судом в якості свідка, а його письмові пояснення надійшли через канцелярію суду.

Отже, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 57, 60 ЦПК України поклав в основу рішення письмові пояснення третьої особи ОСОБА_6 про те, що зазначені кошти належать ОСОБА_3 і він передавав їх ОСОБА_2 за продану земельну ділянку.

При цьому норми матеріального права, на підставі якої суд задовольнив ці позовні вимоги, в рішенні не зазначено, а також не надано оцінку, якими доказами спростовуються доводи відповідача щодо наявності відносин позики між ним та третьою особою.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що жодних посилань на ті обставини, що ОСОБА_3 передавав ОСОБА_2 кошти в розмірі 19 600 доларів США за продану земельну ділянку у квітні 2008 року - не міститься ні у поясненнях ОСОБА_3, викладених у постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, ні у заяві-поясненні ОСОБА_2 з приводу того, які грошові кошти вимагав повернути йому позивач у квітні 2011 року.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів обставин, на які посилається позивач як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, а саме: що гроші від ОСОБА_6 були передані ОСОБА_2 саме за продаж земельної ділянки (іншої, ніж АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_3; не підтверджено, яка ділянка була предметом відчуження, кому вона належала, які докази підтверджують факт її переоформлення, як і доказів тих обставин, що кошти в сумі 19 600 доларів США відповідач ОСОБА_2 отримував від позивача.

За вищевикладених обставин сам факт наявності оригіналу розписки від 03.04.2008 року, виданої ОСОБА_2 іншій особі - ОСОБА_6, у позивача ОСОБА_3 не може бути достатньою правовою підставою для стягнення зазначеної у ній суми коштів з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, на які посилався позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог по розписці від 03.04.2008 року, не знайшли підтвердження в судовому засіданні, не доведені матеріалами справи, а тому оскаржуване рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В решті рішення необхідно залишити без змін з вищевикладених підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313- 317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за розпискою від 03 квітня 2008 року та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за розпискою від 03 квітня 2008 року - відмовити.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: