Постанова № 38280444, 10.04.2014, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 квітня 2014 рокум. Ужгород№ 807/455/14

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Маєцька Н.Д.

за участю секретаря судового засідання Сологуб Д.Я. та сторін, які беруть участь у справі:

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Головнич Ю.І.,

представник третьої особи: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, третьої особи: ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування припису та постанови , -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 10 квітня 2014 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 14 квітня 2014 року.

ОСОБА_4 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, третьої особи: ОСОБА_5 , яким просить визнати протиправним та скасувати припис Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області № 00000040 від 29.01.2014 року та постанову Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області № 00000030 від 30.01.2014 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, щo Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства. Перевіркою було встановлено, що земельна ділянка площею 0,1402 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності гр.. ОСОБА_5, що підтверджується державним актом на право власності серія ЯИ № 082118, виданий та зареєстрований за № 011023500089 від 11.01.2010 року. На частині вищевказаної земельної ділянки, площею 0,0035 га, розташовані металеві гаражі, які належать гр. ОСОБА_4 Правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташовані металеві гаражі у гр.. ОСОБА_4 відсутні. Враховуючи вищенаведене, гр. ОСОБА_4 самовільно зайняла частину земельної ділянки площею 0,0035 га. За результатами проведеної перевірки Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області було винесено припис № 00000040 від 29.01.2014 року, а 30.01.2014 року - постанову про накладення адміністративного стягнення № 00000030 за самовільне зайняття земельної ділянки. Позивач вважає, що оскаржувані припис та постанова винесені без встановлення всіх обставин справи, а тому є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки між її батьком та Ужгородською СШ № 1 в особі директора Мегеша М.М. було укладено договір оренди земельної ділянки, на якій розташовані дані гаражі. Такий самий договір оренди був укладений 01.12.1998 року між директором Ужгородської СШ №1 та позивачкою. Після смерті батька, позивач успадкувала гаражі та на даний час є їх власником. Таким чином, коли від батька до позивачки перейшло право власності на гаражі, до позивачки також перейшло право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані. Крім того позивач вважає, що належні їй на праві власності гаражі знаходяться на земельній ділянці двору ЗОШ № 1 ще з 1992 року, а гр. ОСОБА_5 став власником даної земельної ділянки тільки в 2010 році, тобто через 18 років, а тому безпідставним є твердження про самовільне зайняття позивачем належної йому земельної ділянки.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Відповідач надав заперечення проти позову, де зазначив, що оскільки збірні гаражі не є об'єктами нерухомості в розумінні ст.181 ЦК України, тому в даному випадку не можна застосовувати ст.120 ЗК України. Крім того, у батька позивачки не було ніяких правових підстав користування земельною ділянкою, а тому позивачка не могла успадкувати жодних орендних відносин по причині їх відсутності. До того ж, ЗОШ № 1 не є власником землі, тому вона не могла укладати договір оренди землі. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому просить суд відмовити у їх задоволенні повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні повністю.

Представник третьої особи надав суду письмові заперечення проти позову, де зазначив, що позивач не надала будь-якого рішення міської ради, на підставі якого було надано у власність або у користування спірну земельну ділянку, відсутні також визначені законом правовстановлюючі документи (державний акт, договір оренди земельної ділянки тощо), з отриманням якого набуваються відповідні права на землю. Долучений позивачем до матеріалів справи договір від 01.12.1998 року не може бути правовстановлюючим документом, так як не відповідає нормам Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», оскільки орендодавцем є не власник земельної ділянки та договір не містить всіх істотних умов договору оренди землі. На підставі вищенаведеного, просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні представник третьої особи заперечив проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 затверджене Положення про Державну інспекцію сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України), яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

В силу пункту 5 зазначеного Положення Держсільгоспінспекція України та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право, серед іншого, складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, давати обов'язкові для виконання приписи (розпорядження), а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок для притягнення винних осіб до відповідальності; безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку підприємства, установи та організації усіх форм власності, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, для проведення перевірок з питань, що належать до компетенції Держсільгоспінспекції України; отримувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності документи, матеріали та іншу інформацію, необхідну для виконання покладених на Держсільгоспінспекцію України завдань.

Положеннями статті 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються, зокрема, шляхом проведення перевірок.

Також, за правилами частини 2 статті 188 Земельного кодексу України порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», статтею 10 якого визначено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання законодавства про охорону земель відповідно до їх повноважень; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у вказаній сфері та розглядати відповідно до вимог чинного законодавства справи про адміністративні правопорушення.

Судом встановлено, що Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, про що складено акт від 29.01.2014 року.

Перевіркою було встановлено, що земельна ділянка площею 0,1402 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності гр.. ОСОБА_5, що підтверджується державним актом на право власності серія ЯИ № 082118, виданий та зареєстрований за № 011023500089 від 11.01.2010 року. На частині вищевказаної земельної ділянки, площею 0,0035 га, розташовані металеві гаражі, які належать гр.. ОСОБА_4 Правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташовані металеві гаражі у гр.. ОСОБА_4 відсутні. Враховуючи вищенаведене, гр.. ОСОБА_4 самовільно зайняла частину земельної ділянки площею 0,0035 га.

29.01.2014 року завідувачем сектору контролю родючості ґрунтів Матьовка Є.І. було видано припис № 00000040, яким зобов'язано гр.. ОСОБА_4 усунути порушення вимог земельного законодавства - звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в місячний термін.

29.01.2014 року було складено протокол про адміністративне правопорушення № 00000001 про порушення гр.. ОСОБА_4 ст.125 Земельного кодексу України, ст.53-1 КУпАП.

30.01.2014 року було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 00000030, якою було притягнуто гр.. ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Аналогічно земельні правовідносини регулювалися і нормами Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 року (ст. ст.17,23).

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і - перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Позивач ні під час проведення перевірки, ані протягом судового розгляду справи не надала будь-якого рішення органів місцевого самоврядування, на підставі якого було надано у власність або у користування спірну земельну ділянку, відсутні також визначені законом правовстановлюючі документи (державний акт, договір оренди земельної ділянки тощо), з отриманням яких набуваються відповідні права на землю.

Проте, судом встановлено, що 21.12.1998 року між батьком позивачки - ОСОБА_8 та Ужгородською СШ № 1 в особі директора Мегеша М.М. було укладено договір про щорічну оплату за розміщення гаражів на території школи № 1. Такий самий договір про згоду на розміщення металевих гаражів був укладений 01.12.1998 року між директором Ужгородської СШ № 1 та позивачкою, оскільки один з отриманих батьком позивачки в дар гаражів він дозволив використовувати їй.

Однак, дані договори не можуть бути правовстановлюючими документами, так як не відповідають нормам Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», оскільки орендодавцем є не власник земельної ділянки та договір не містить всіх істотних умов договору оренди землі.

Крім того, суд констатує, що зазначені гаражі не є об'єктами нерухомості в розумінні ст.181 ЦК України, а тому не може йти мова про застосування ст.ст. 120, 148 Земельного кодексу України, оскільки в зазначених статтях мова йде про об'єкти нерухомості.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що при проведенні перевірки та винесенні оскаржуваних припису та постанови Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області діяла у межах повноважень та у спосіб передбачений Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, а отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування припису та постанови - є необґрунтованими та не підлягають до задоволення

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, третьої особи: ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування припису та постанови - відмовити повністю.

2. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

СуддяН.Д. Маєцька