Рішення № 38277104, 09.04.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2014 р. Справа № 914/446/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КЗК», м.Кіровоград

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Ніка», м.Львів

про стягнення заборгованості за договором поставки. Ціна позову: 23 143 280,35 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від позивача: Дроздовський Л.П. - представник (довіреність від 06.02.2014 року);

від відповідача: Боднар М.Я. - представник (довіреність від 17.03.2014 року).

Права та обова"язки, згідно ст.ст.20,22 ГПК України , суд роз"яснив представникам сторін. Заяви про відвід судді від сторін до суду не надходили.

Суть спору: 10 лютого 2014 року на розгляд до господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КЗК», м.Кіровоград, подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Ніка», м.Львів, про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 23 143 280,35 грн.

В день подання позову (10.02.2014р.) в суді за вх.№648/14 зареєстровано поступлення від позивача (ТзОВ «Торговий дім «КЗК») Заяви від 10.02.2014 року про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 12.02.2014 року порушено провадження у справі і прийнято позовну заяву до розгляду; справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.03.2014 року. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі; заяву позивача про забезпечення позову ухвалено розглянути в процесі розгляду судом господарської справи, у тому числі за результатами судового засідання ( із врахуванням поданих сторонами на виконання вимог ухвали від 12.02.2014 року документів та пояснень).

26.02.2014 року за вх.№7759/14 в суді зареєстровано Пояснення позивача по справі.

З підстав, зазначених в ухвалі суду від 05.03.2014 року розгляд справи відкладався на 26.03.2014 року.

17.03.2014р. за вх.№11328/14 в суді зареєстровано лист позивача, в додаток до якого до справи подано Витяг Серія АД №496279 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з відомостей у якому станом на 06.03.2014 року судом встановлено, що відповідач (ТзОВ «Агропромислова компанія «Ніка») в статусі юридичної особи включений до ЄДР, місцезнаходження юридичної особи відповідає вказаному позивачем у позовній заяві (79071, Львівська область, м.Львів, вул.Антоновича, будинок 94), ідентифікаційний код юридичної особи -13761835.

В судовому засіданні 26.03.2014року, яке відбулось за участю представників позивача та відповідача, оголошувалась перерва до 09.04.2014 року, про що до відома представників сторін було доведено у письмовій формі (під розписку).

07.04.2014 року за вх.№14748/14 в суді зареєстровано Відзив на позовну заяву, поданий відповідачем.

В засіданні 09.04.2014 року, яке відбулось за участю представників сторін, судом перевірено відомості про відповідача за даними в ЄДРПОУ станом на 09.04.2014 року. Судом не виявлено, внесення до ЄДР записів про відповідача ( зокрема, про зміну його місцезнаходження), що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія АГ №991289, оригінал якого для огляду представник відповідача надав суду в засіданні (копія в матеріалах справи), та відомостями з ЄДР, отриманими судом станом на 09.04.2014 року через ДП «Інформаційно-ресурсний центр».

З підстав, наведених у позовній заяві письмових ( від 24.02.2014р) та наданих в судовому засіданні поясненнях позивач заявлені вимоги підтримав. Посилаючись на те, що відповідач не виконав умови договору поставки від 10 жовтня 2013 року в частині поставки товару, за який отримав попередню оплату, позивач просить позов задоволити та стягнути на його користь з відповідача заборгованість за договором поставки від 10.10.2013 року, а саме суму боргу в розмірі 22 820 850,00 грн., пеню в розмірі 103 287,67 грн., інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 114 104,25 грн., 3% річних в розмірі 105 038,43 грн, що разом становить 23 143 280,35 (двадцять три мільйони сто сорок три тисячі двісті вісімдесят грн.35 коп.), а також - покласти на відповідача судові витрати по справі.

Стосовно поданої заяви про забезпечення позову, то представник позивача у судовому засіданні в усній формі повідомив суд, що не настоює на її розгляді по суті.

Відповідачем у поданому відзиві, його представником в судовому засіданні підтверджено, що дійсно 10.10.2013 року між ТзОВ «Торговий дім «КЗК» та ТзОВ «Агропромислорва компанія «Ніка» було укладено Договір поставки , відповідно до якого ТОВ «АПК «Ніка» зобов»язувалось поставити ТОВ «ТД «КЗК» 3 600 тон кукурудзи 3-го класу загальною вартістю 5 000 000 грн. в строк до 15.12.2013 року, а ТОВ «ТД «КЗК» у свою чергу зобов»язувалось здійснити авансовий платіж в сумі 4 500 000 грн., прийняти товар та провести остаточний розрахунок протягом 3-х днів з моменту поставки товару. Відповідач підтвердив, що у період з 17.10.2013 року по 06.11.2013 року ТОВ «ТД «КЗК» дійсно перерахувало на поточний рахунок ТОВ «АПК «Ніка» грошові кошти на загальну суму 5 114 240 грн. та що 08.11.2003 року ТОВ «АПК «Ніка» повернуло ТОВ «ТД «КЗК» частину авансового платежу в розмірі 550 070 грн., а відтак, що станом на 08.11.2013 року ТОВ «ТД «КЗК» дійсно виконало свої зобов»язання зі сплати авансового платежу за Договором поставки на загальну суму 4 564 170 грн, що підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків, який доданий до позовної заяви. Відповідач повідомляє, що інформував позивача про неможливість виконання умов договору, у зв»язку із накладенням арешту на зерно кукурудзи, що було заготовлене для відвантаження ТОВ «ТД «КЗК» і знаходилось на елеваторі ТОВ «АПК «Ніка» та про неможливість повернути грошові кошти, отримані в якості передоплати, оскільки на рахунках товариства необхідної суми коштів не було. Відповідач просить при вирішенні спору взяти до уваги об»єктивність та непереборність обставин, що зумовили порушення ТОВ «АПК «Ніка» своїх зобов»язань за договором.

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявленні клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Статтею 22 ГПК України передбачені не лише права, а й обов"язки сторін, серед яких, зокрема : добросовісне користування сторонами належними їм процесуальними правами, виявлення взаємної поваги до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вжиття заходів до всебічного, повного та об"єктичного дослідження обставин справи.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Із зустрічним позовом, як і з клопотаннями , зокрема про зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), відповідач до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

В порядку ч.3 наведеної норми ГПК заяви на розгляд суду від сторін не надходили.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено сторонам можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст.43,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами .

Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши наявні у справі докази та оцінивши їх у відповідності до ст.43 ГПК України, судом встановлено наступне.

Між ТзОВ «Агропромислова компанія «Ніка» ( постачальник) та ТзОВ «Торговий дім «КЗК» ( покупець) 10 жовтня 2013 року був укладений Договір поставки (надалі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов»язується передати у встановлений Договором термін кукурудзу 3-го класу (надалі - товар) у власність покупця, а покупець зобов»язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору. У п.1.2 сторони встановили, що кількість товару, що поставляється за цим Договором складає 3 600 тон.

Датою поставки товару ( п.3.4) вважається дата зазначена у видаткових накладних на товар, підписаних уповноваженими представниками сторін. Перехід права власності, а також ризиків випадкової загибелі або знищення майна відбувається в момент передачі товару покупцю за видатковою накладною в пункті поставки, зазначеному в п.3.2 Договору. Відповідно до умов в п.3.2 - поставка товару за Договором здійснюється на умовах та в пункті , що вказані у Специфікації. Специфікація підписується сторонами під час погодження кількості та строку поставки кожної окремої партії товару. У п.3.5 Договору сторони встановили, що товар повинен бути поставлений постачальником покупцю в повному обсязі ( п.1.2 цього Договору) у термін не пізніше 15 грудня 2013 року. Спосіб оплати товару покупцем визначено сторонами у п.4.2 Договору: авансовий безготівковий розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в розмірі 4 500 000 (чотири мільйони п»ятсот тисяч) гривень, в т.ч. ПДВ; остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом трьох банківських днів з дати поставки постачальником товару в повному обсязі (п.1.2 цього Договору). Покупець зобов»язувався, зокрема, своєчасно та в порядку, встановленому цим Договором, сплатити вартість товару (п.5.1.2).

Сторони передбачили ( п.6.1) , що у випадку порушення взятих на себе зобов»язань за Договором, вони (сторони) несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п.6.2 Договору, у випадку прострочення здійснення поставки товару постачальник зобов»язується сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день такого прострочення, а також сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 30% річних від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення.

Відповідно до п.6.6 Договору , у випадку, якщо у строк до 15 грудня 2013 року постачальник не здійснить поставку покупцеві товару за цим договором,- постачальник сплачує покупцю п»ятикратний розмір здійсненої покупцем передоплати.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 року, а в частині виконання сторонами взятих на себе грошових зобов»язань за Договором - до моменту їх повного виконання (п.9.1). Відповідно до п.9.2, закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення яке мало місце піж час дії цього Договору.

Виписками з банківського рахунку позивача, долученими до справи, підтверджується, що у період з 17.10.2013 року по 06.11.2013 року позивач перерахував на поточний рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 5 114 240 грн. 08.11.2013 року відповідач повернув позивачу частину авансового платежу в розмірі 550 070 грн., вказавши у призначенні платежу, що ці кошти є зайво сплаченими позивачем. Таким чином , станом на 08.11.2013 року ТОВ «ТД «КЗК» виконано зобов»язання за Договором поставки в частині перерахування відповідачу авансового платежу в сумі 4 500 00 грн.; фактично перераховано (враховуючи суму повернутих коштів) 4564 170 грн., що сторони зафіксували в Акті звіряння взаємних розрахунків, який поданий позивачем до справи. Зазначене підтвердив відповідач.

Позивач належним чином виконав свої зобов»язання, передбачені п.5.1.2 та п.4.2 Договору поставки та здійснив авансовий безготівковий розрахунок з відповідачем.

ТзОВ «АПК «Ніка», у свою чергу, не виконав свої зобов»язання, передбачені п.5.2.1 та 3.5 Договору поставки, тобто не поставив позивачу товар в термін не пізніше 15.12.2013 року, при цьому, не здійснив навіть часткової поставки або ж поставки товару з порушенням строку.

Відповідно до п.6.2 Договору поставки, виходячи з того, що станом на 15.12.2013 року відповідачем взагалі не поставлено товар позивачу, загальна вартість якого за Договором складає 5 000 000 грн., позивач нарахував відповідачу пеню за період: 15.12.2013 року - 10.02.2014 р. (за 58 днів прострочення) в сумі 103 287,67 грн.

Для розрахунку суми штрафу в п»ятикратному розмірі здійсненої передоплати , який передбачений п.6.6 Договору поставки, позивач виходив з того, що станом на 15.12.2013 року ним було здійснено передоплату у розмірі 4 564 170 грн. Відтак, розрахунок штрафу (який позивач вважає одночасно і розрахунком суми боргу) проведено наступним чином: 4 564 170 грн. х 5 = 22 820 850 грн.

При цьому позивач стверджує, що сума боргу (22 820 850 грн.) вже включає суму попередньої оплати здійсненої позивачем, а тому він (позивач) повторно не заявляє вимогу щодо повернення суми сплаченої передоплати.

Для розрахунку суми інфляційних та 3% річних, позивач виходив з того, що станом на 16.12.2013 року у відповідача існувало грошове зобов»язання зі сплати позивачу п»ятикратного розміру здійсненої попередньої оплати, що становить 22 820 850 грн. Згідно розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період: 16.12.2013-10.02.2014, від суми у 22820850, при середньому індексі інфляції за період -1.005, позивач нарахував суму боргу з врахуванням індексу інфляції - 22934954,25 грн. Інфляційне збільшення склало - 114 104,25 грн. Зазначену суму позивач просить стягнути з відповідача.

Окрім того, як вбачається із проведеного позивачем розрахунку процентів річних в сумі 105 038,43 грн., які просить стягнути позивач з відповідача, 3% річних розраховані за період: 16.11.2013 - 10.01.2014рр. (за 56 днів прострочення), від суми 22820850 грн.

Із врахуванням вищенаведеного та згідно розрахунків позивача, останній у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором поставки від 10.10.2013 року, а саме : суму боргу в розмірі 22 820 850,00 грн., пеню в розмірі 103 287,67 грн., інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 114 104,25 грн., 3% річних в розмірі 105 038,43 грн., що разом становить 23 143 280,35 грн.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметом спору у даній справі є правовідносини сторін, що виникли з приводу виконання договору поставки від 10.10.2013 року, які регулюються главою 54 Цивільного кодексу України, загальними положеннями про зобов»язання, визначеними Цивільним та Господарським кодексами України, а також умовами самого договору.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов»язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов»язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов»язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач свої зобов»язання, передбачені п.5.1.2 та п.4.2 договору виконав своєчасно та у повному обсязі.

Відповідач відповідно до умов договору зобов'язаний був здійснити поставку замовленого товару до 15 грудня 2013 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, підтверджується і відповідачем, відповідач не виконав своїх зобов»язань, передбачених п.5.2.1 та п.3.5 договору поставки, тобто , не поставив товар в термін не пізніше 15.12.2013 року, при цьому, не здійснив навіть часткової поставки або ж поставки з порушенням строку, у зв»язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення неустойки ( пені, штрафу) за порушення строків поставки товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов»язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до вимог закону та умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, та воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, про невиконання зобов»язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов»язання. Тобто, не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першої статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

В пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначено, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов»язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов»язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (постанова від 22.11.2010 N 14/80-09-2056).

Так, пунктом 6.2. Договору сторони встановили, що у випадку прострочення здійснення поставки товару постачальник зобов»язується сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день такого прострочення, а у п 6.6 - що у випадку, якщо у строк до 15 грудня 2013 року постачальник не здійснить поставку покупцеві товару за цим договором, постачальник сплачує покупцю п»ятикратний розмір здійсненої покупцем передоплати.

Доказів визнання недійсним Договору або його окремих положень, зокрема пунктів 6.2,6.6, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій. Частина третя статті 549 Цивільного кодексу України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату пені те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов»язання.

Абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення строків виконання зобов'язання у вигляді стягнення пені у відсотках від вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. Отже, Господарський кодекс чітко передбачає застосування такого виду штрафної санкції як пеня за порушення саме негрошового зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку (у формі пені , штрафу) є порушення боржником зобов'язання, а оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо термінів поставки товару, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 6.2 ,6.6 Договору пені та штрафу. Окрім того, положеннями чинного в Україні законодавства не передбачено заборони стосовно одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов»язань.

Вимога позивача про стягнення 103287,67 грн. пені підлягає до задоволення повністю.

Вимога позивача про стягнення штрафу у п»ятикратному розмірі підлягає задоволенню частково, оскільки п.4.2 Договору поставки від 10.10.2013 року, встановлено розмір авансового платежу ( передоплати) - 4 500 000,00 грн. Договір підставки від 10.10.2013 року є підставою заявлених позивачем вимог. Відтак, вимога про стягнення штрафу підлягає задоволенню в сумі 22500000,00 грн. ( 4500000,00 х 5 ).

Стягнення неустойки (штрафу, пені) за правовою природою , є мірою цивільно-правової відповідальності. Штраф є самостійним способом захисту цивільних прав і одним із видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов»язань. Штраф, виступаючи однією із форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми основного боргу, форми річних тощо.

Як вбачається , позивач нараховану відповідно до п.6.6 договору суму 22 820 850 грн. одночасно трактує як суму штрафу і як суму боргу., що на думку суду є помилковим, оскільки в даному конкретному випадку правова природа штрафу, як виду неустойки, є незмінною.

Положеннями чинного в Україні законодавства ( враховуючи дану конкретну справу,у якій розглядається вимога про стягнення штрафу) не передбачено нарахування на суму штрафу інфляційних і 3 % річних.

Відтак, вимоги позивача про стягнення інфляційних та №5 річних задоволенню не підлягають.

Поряд з цим, у Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» вказано : «Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора , якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку , не припиняє зобов»язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов»язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов»язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв»язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватись на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним рішенням судовим рішенням».

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У поданій Заяві від 07.04.2014 року Позивач просить вжити заходи до забезпечення позову шляхом "накладення арешту на все майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Ніка» (код ЄДРПОУ 13761835) в межах суми заявлених позовних вимог, тобто 23 143 280,35 грн.».

Заява мотивована невиконанням відповідачем своїх зобов"язань за договором поставки, а також тим, що відповідач протягом одного тижня змінював місцезнаходження в межах регіонів України, при цьому відділених один від одного понад 1000 км, що свідчить про намагання відповідача уникнути відповідальності за невиконання договору поставки та позбавити позивача можливості судового захисту його прав. Відповідач, як стверджує позивач, жодним чином не попередив позивача про зміну власника та директора ТОВ «АПК «Ніка», а тим більше про зміну місцезнаходження відповідача на м.Дніпропетровськ та потім на м.Львів.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Стаття 67 господарського процесуального кодексу України ( в редакції, чинній станом на даний час) передбачає, зокрема, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених статтею 66 ГПК: якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов"язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов"язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв"язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний таких захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв"язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред"явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись на момент виконання рішення

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов"язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб"єкта господарювання, якщо така діяльність , у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. ( Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи вказівки Постанови Пленуму ВГСУ, при вирішенні питання про забезпечення позову за заявою Позивача суд не знайшов обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, відсутності наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Розглянувши заяву суд дійшов висновку, що подана позивачем заява про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно або грошові кошти відповідача не обґрунтована документально (тобто, позивач не доводить, що невжиття заходів до забезпечення позову, які ним вказуються, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній конкретній справі), позивач не визначився із видом забезпечення позову, який вбачає за необхідне вжити виходячи із заявлених вимог ( оскільки просить або накласти арешт на грошові кошти відповідача або на майно останнього); не доводить адекватність засобу забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, не доводить фактів про наявність у боржника-відповідача майна (у т.ч. грошових коштів на рахунках в банківських установах тощо) .

Окрім того, не оцінюється судом як достатньо обґрунтоване припущення того, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній конкретній справі, посилання позивача на зміну місцезнаходження відповідача, його керівництва, твердження про намагання відповідача сховатись, реалізувати наявне у нього майно та залишити позивача ні з чим, позбавити позивача можливості судового захисту його прав, оскільки такі доводи є не підтвердженими, крім того відповідач забезпечив в судові засідання явку повноважного представника, не відмовився від позовних вимог, не змінив станом на даний час свого місцезнаходження.

Із врахуванням вищенаведеного, суд не вбачає підстав для задоволення Заяви позивача від 07.04.2014 року року про забезпечення позову. Окрім того, як вже зазначено вище в рішенні, забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду (ст.66 ГПК України).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1,2,12,22,32,33,34,36,43,44,49,66,67,75,82,84,85,116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Ніка» (79071,м.Львів, вул.Антоновича,будинок 94, код ЄДРПОУ 13761835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КЗК» (25009, м.Кіровоград, просп.Правди,28, код ЄДРПОУ 38858444) 103 287,67 грн. пені, 22 500 000 ( двадцять два мільйони п»ятсот тисяч гривень) 00 коп. штрафу , що разом становить 22 603 287,67 грн. (двадцять два мільйони шістсот три тисячі двісті вісімдесят сім гривень 67 копійок) та 71 374,85 грн. судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України

4. В решті позову відмовити

5. В задоволенні заяви від 07.04.2014 року про забезпечення позову відмовити.

В засіданні 09.04.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого у справі рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.04.2014 року.

Суддя Кітаєва С.Б.