Ухвала суду № 38275616, 17.04.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/1414/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Хитров Б. В.Номер провадження 22-ц/788/787/14 Суддя-доповідач - Таран С. А. Категорія - 26

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

17 квітня 2014 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Таран С. А.,

суддів - Левченко Т. А., Собини О. І.,

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І. ,

розглянувши апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» Грек Вікторії Володимирівни

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 березня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»

про стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 березня 2014 року позовну заяву ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.. М.В. Фрунзе» про стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.. М.В. Фрунзе» на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1) 9750 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.. М.В. Фрунзе» судовий збір в дохід держави в розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», зазначено, що рішення суду першої інстанції незаконне, так як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при розгляді справи місцевим судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Вказано, що позивач не надав доказів, що підтверджують в чому полягають значні обмеження в його життєдіяльності, звичках, бажаннях, не зазначив які саме додаткові зусилля необхідні для організації його життя. Наявні у судовій справі матеріали розслідування професійного захворювання, на думку відповідача, свідчать лише про отримання позивачем професійних захворювань, що в свою чергу, говорить лише про можливість заподіяння моральної шкоди, а не констатує такий факт.

Погоджуючись на доведені (запропоновані) позивачу умови праці, позивач усвідомлював можливості негативних наслідків для свого здоров'я, а також мав право розірвати трудовий договір.

Також зазначено, що з позовом про стягнення моральної шкоди позивач звернувся до суду лише 07 лютого 2014 року, тобто через 7 років після того як дізнався про порушення свого права, і тому пропустив встановлений законодавством строк для звернення до суду з позовною заявою про порушення свого права.

Апелянт просить суд скасувати рішення суду першої інстанції від 12 березня 2014 року в даній справі, та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Позивач та його представник до суду апеляційної інстанції не з'явилися, належним чином повідомлені про розгляд справи , представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши представника апелянта, дослідивши матеріали справи та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, що з 04.01.1982 року по 28.02.2007 року ОСОБА_4 працював на ВАТ «СМНВО ім.. М.В. Фрунзе», правонаступником якого є ПАТ «СМНВО ім.. М.В. Фрунзе». (а.с.6-7)

Внаслідок неналежних умов праці на робочому місці позивача ОСОБА_4 отримав професійне захворювання. Відповідно до акту № 1 розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 01.02.2006 року та акту № 47 розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 20.12.2006 року (а.с.9, 11), у ОСОБА_4 було виявлено професійне захворювання, причиною якого є проведення робіт в умовах підвищених рівнів шкідливих виробничих факторів.

Згідно висновку МСЕК від 20.03.2006 року, ступінь втрати працездатності у ОСОБА_4 становить 40 %. Згідно висновку МСЕК від 24.01.2007 року, ступінь втрати працездатності у ОСОБА_4 становить 65 %. 02.09.2009 р., 04.02.2011 р. та 03.02.2014 р. на МСЕК ОСОБА_4 підтверджено, що ступінь втрати професійної працездатності становить 65%. (а.с.16)

Місцевий суд прийшов до висновку, що ПАТ «СМНВО ім.. М.В. Фрунзе» не створило належних умов праці на робочому місці позивача, внаслідок чого ОСОБА_4 отримав професійне захворювання.

Таким чином судом першої інстанції було встановлено, що в справі є докази, які свідчать про те, що небезпечні і шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а саме - акт розслідування хронічного професійного захворювання в якому зазначено перевищення гранично - допустимих меж шкідливих факторів, акти МСЕК про встановлення відсотків втрати працездатності та встановлення інвалідності.

Правильно встановивши вказані обставини на підставі належним чином досліджених і оцінених доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Згідно з ч.1 п.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких ч. 2 вказаної статті покладено на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Судом встановлено, що позивач працював у ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе». Внаслідок отримання професійного захворювання ОСОБА_4 згідно з висновком МСЕК встановлено втрату працездатності вперше у розмірі 40 %., з 2014 року - 65%.

У зв'язку з тим, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов'язок відшкодувати працівникові моральну шкоду у випадку, передбаченому вказаною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому завдано ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, то суд обґрунтовано стягнув на його користь відшкодування моральної шкоди з відповідача.

Трудове законодавство не містить положень про звільнення підприємств з небезпечними й тяжкими умовами праці від відшкодування моральної шкоди, завданої їх працівникам такими умовами.

Колегія суддів не погоджується з апеляційною скаргою в частині необхідності застосування до спірних правовідносин положень ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За правилами п.3 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

З 01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Одним з завдань цього Закону та обов'язку Фонду було відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, застрахованим і членам їх сімей від нещасних випадків. Закон не передбачав строки позовної давності на звернення потерпілого з заявою про відшкодування моральної шкоди. Немає застережень щодо існування такого строку в постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» ( зі змінами та доповненнями).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про стягнення моральної шкоди по даній справі постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» Грек Вікторії Володимирівни відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 березня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -