Ухвала суду № 38275227, 10.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10408/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

10 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Ресурс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів про визнання протиправними та скасування рішень відповідача, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів, якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 22 березня 2013 року № 0003942280, № 0003952280, № 0003962280.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем у період із 20 по 26 лютого 2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин із приватним підприємством "Агро Ойл", товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Рембудтранс", товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агросвіт 3000", сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія", товариством з обмеженою відповідальністю "Перший Український Правочин", товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Регіон", товариством з обмеженою відповідальністю "Червона Хвиля-Плюс", сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Перемога", товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "ОБС-Групп", товариством з обмеженою відповідальністю "Онікс", товариством з обмеженою відповідальністю "Торгоптіндустрія", товариством з обмеженою відповідальністю "Стронг Інг Плюс", приватним підприємством "Промислово-матеріальний комплекс "Радомишль" та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лідер-2011" за період із 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, за результатами якої складено акт від 05 березня 2013 року № 627/22.8-15/33834628.

Згідно висновків даного акту відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток у загальному розмірі 116579,00 грн.; пп. 7.4.5 п. 7.4, підпункт 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з чим завищено податковий кредит у загальному розмірі 93263,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у загальному розмірі 60420,00 грн., а також завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у загальному розмірі 32843,00 грн.

Позивачем було подано заперечення на висновки вказаного акту, проте за результатами розгляду скарги її залишено без задоволення, висновки - без змін.

Враховуючи встановлені податковим органом в ході проведення перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем 22 березня 2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0003942280, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 60420,00 грн. за основним платежем та у розмірі 15105,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0003952280, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 116579,00 грн. за основним платежем та у розмірі 29145,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

№ 0003962280, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 32843,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 6711,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних ППР, рішеннями ДПС у місті Києві та Міністерства доходів і зборів України їх залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції, виходячи з системного аналізу положень пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зважаючи на встановлені в ході розгляду справи обставини та наявні у матеріалах докази, дійшов висновку про доведеність факту реального здійснення господарських операцій позивача у тому числі з ПП "Агро Ойл", а отже безпідставність складання відповідачем оскаржуваних рішень.

Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився, в обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що в ході проведення перевірки від ДПІ у Києво-Святошинському районі отримано акт від 30.07.2012 року № 255/22-01/36845632 щодо ПП «Агро Ойл», яке було постачальником ТОВ «Транс-Ресурс», за рахунок якого у 2010 році підприємством задекларовано податковий кредит. Так, згідно вказаного акту щодо названого контрагента позивача не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ПП «Агро Ойл» підприємствам покупцям, що свідчить про те, що правочини між ПП «Агро Ойл» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч.ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Також податковий орган дійшов висновку, що операції ПП «Агро Ойл» не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні п.п. 14.1.34, п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов 'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

На підставі наведеного, відповідач вважає підтвердженим факт відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом за період, щодо якого здійснювалася перевірка, у зв'язку з чим оскаржувані ППР прийнято правомірно, а рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в силу приписів п. 2.1. ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" Платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону визначено, що валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Згідно п 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 ст. 10 вказаного Закону, особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

В силу п. 1.3 ст. 1 Закону платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.2.6. п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідно до пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями , а також, що у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи з аналізу наведених вище положень, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, підставою є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, дослідженню в такому випадку підлягає реальність здійснення господарських операцій за укладеними договорами.

Колегією суддів встановлено, що ТОВ «Транс-Ресурс» є юридичною особою, яку зареєстровано Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією, взято на облік ДПІ у Шевченківському районі міста Києва як платника податків (т.2 а.с. 4-7) здійснює діяльність з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, видами діяльності за КВЕД-2010 позивача, згідно копії довідки АА №610753 з ЄДРПОУ (том 1 а.с. 187), визначено: вантажний автомобільний транспорт, надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, інший пасажирський наземний транспорт, надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів, надання в оренду вантажних автомобілів. Крім того, з копії ліцензії Головавтотрансінспекції Мінтрансзв'язку серії АВ № 550435 (т.1 а.с. 188) вбачається, що позивачу надано право на здійснення внутрішніх перевезень пасажирів автобусами, легковими автомобілями на замовлення, вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, міжнародних перевезень пасажирів автобусами, легковими автомобілями на замовлення, вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22 січня 2010 року між позивачем (покупець) та ПП "Агро Ойл" (постачальник) укладено договір поставки №01/7 (том 1 а.с. 85), згідно умов якого, постачальник зобов'язується поставити в обумовлений термін, а покупець прийняти у власність та оплатити нафтопродукти (товар). Найменування, кількість та ціна товару зазначаються у накладних, та/або в актах приймання-передачі, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 2.1 Договору). Пунктом 3.1 передбачено, що якість товару повинна відповідати ДСТУ або ТУ на даний вид товару, що діє на території України, і підтверджується паспортом якості, виданим виробником або постачальником. Згідно з п. 3.2 Договору кількість товару, що поставляється, підтверджується накладними, товарно-транспортними накладними та актами приймання-передачі товару. Пунктом 4.2 Договору встановлено, що постачання товару здійснюється транспортом постачальника та входить у вартість товару. Згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору, ціни на товар встановлюються в національній валюті України за 1 літр з урахуванням ПДВ, і визначаються виходячи з поточної ціни постачальника на момент оформлення замовлення, рахунку-фактури, та/або накладної. Оплата товару здійснюється в безготівковій формі у розмірі 100% від вартості товару на підставі рахунку-фактури та/або накладної.

На підтвердження належного виконання умов вказаного договору, в матеріалах справи наявні копії видаткових накладних (т. 1 а.с. 86-102), якими підтверджується, що ПП «Агро Ойл» поставляло позивачу дизпаливо на загальну суму 559574,39 грн. (в т.ч. ПДВ 93262,39 грн.). Оплата за поставлений товар здійснювалася на підставі рахунків-фактур (т. 1 а.с. 103-108). Факт оплати поставленого товару на суму 559574,39 грн. підтверджується банківськими виписками (т.1 а.с. 109-143). Також з матеріалів справи вбачається, що контрагентом позивача на користь останнього були виписані податкові накладні, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи (т.1 а.с. 144-160). Матеріалами підтверджується, що позивачем було відображено дану операцію в бухгалтерському обліку (т.2 а.с. 16-20, т.3 а.с. 54-76).

Крім того, на виконання п.3.2 Договору поставки № 01/7, згідно якого якість товару повинна відповідати ДСТУ або ТУ на даний вид товару, що діє на території України, і підтверджується паспортом якості, виданим виробником або постачальником, в матеріалах наявні копії свідоцтв про визнання палива дизельного (т. 3 а.с. 94-102) та копії паспортів відповідності дизпалива (т.3 а.с. 103-116).

Пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Так, на підтвердження виконання п. 4.2 Договору поставки № 01/7, в матеріалах справи наявні копії товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (т. 3 а.с. 77-93), якими підтверджується факт перевезення нафтопродуктів від контрагента позивача - ПП «Агро Ойл» (у ТТН - платник) до ТОВ «Транс-Ресурс» (у ТТН - вантажоодержувач).

Щодо наявності у позивача необхідних приміщень та обладнання для зберігання нафтопродуктів, в матеріалах наявна копія договору оренди від 29 грудня 2007 року № У-32/2008, укладеного між ТОВ «Влад і Ко» (орендодавець) та ТОВ «Транс-Ресурс» (орендар), згідно якого позивач отримав у строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 80,00 м2 за адресою: м. Київ, вул. Туполєва, 12 для ведення господарської діяльності (т.3 а.с. 215-218). Також наявні копії акту прийому-передачі приміщень в оренду від 02.01.2008 року (т.3 а.с. 219) та додаткових угод до вказаного договору (т. 3 а.с. 220-223). Згідно акту прийому передачі приміщення з оренди від 31.12.2010 року, орендарем було передано вказане приміщення орендодавцю у зв'язку із закінченням терміну дії договору (т.3 а.с. 224).

Крім того, позивачем за актом прийому-передачі обладнання від 04.05.2007 року, було отримано автозаправний блок (у складі: ємність - 2 шт., колонка - 2 шт.), та фільтр-блок ОЗИ (2 шт.), що підтверджується копією зазначеного акту, видаткової накладної та копією акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (т. 3 а.с.224-227).

Отримане за договором дизпаливо використовувалося позивачем у власній господарській діяльності. На підтвердження даної обставини в матеріалах наявні копії документів на використання та списання дизпалива - копії відомостей заправляння автомобілів у 2010 році, копії подорожніх листів в яких вказано рух пального, забірних карток на відпуск паливно-мастильних матеріалів для виробничих потреб за 2010 рік, лімітно-забірних карток на отримання товарно-матеріальних цінностей акти списання дизпалива (т.2 а.с. 44-194).

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що первинні документи, копії яких містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, встановленим п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідач доказів того, що відомості податкових і видаткових накладних не відповідають дійсності не надав.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на те, що в ході проведення перевірки від ДПІ у Києво-Святошинському районі отримано акт від 30.07.2012 року № 255/22-01/36845632 щодо ПП «Агро Ойл», яке було постачальником ТОВ «Транс-Ресурс», за рахунок якого у 2010 році підприємством задекларовано податковий кредит. Так, згідно вказаного акту щодо названого контрагента позивача не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ПП «Агро Ойл» підприємствам покупцям, що свідчить про те, що правочини між ПП «Агро Ойл» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч.ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Також податковий орган дійшов висновку, що операції ПП «Агро Ойл» не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні п.п. 14.1.34, п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов 'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З цього приводу, колегія зазначає, що порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом позивача не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість та не може безумовно та беззаперечно свідчити про неправомірність формування позивачем валових витрат, та як наслідок заниження ним податку на прибуток.

При цьому колегією враховується, що акт податкової перевірки не є рішенням і викладена в ньому суб'єктивна позиція перевіряючого може свідчити лише про імовірні порушення вимог податкового законодавства.

Судом першої інстанції вірно наголошено, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, на виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року про забезпечення доказів до матеріалів справи було долучено копії судових рішень (т. 3 а.с. 177-190), зі змісту яких вбачається, що висновки відповідача про нездійснення ПП "Агро Ойл" господарських операцій, направлених на отримання прибутку від легальної фінансово-господарської діяльності, є безпідставними та необґрунтованими.

Наявні в матеріалах справи протокол додаткового допиту в якості підозрюваного гр.-на ОСОБА_3 від 09.08.2012 року, протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 15.08.2012 року, протокол допиту ОСОБА_5 (т. 3 а.с. 35-43), колегія не вважає належними та допустимими доказами з огляду на те, що їх не засвідчено належним чином (відсутність підписів, печаток тощо).

Щодо посилання відповідача на вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року, яким конкретну фізичну особу засуджено за підроблення офіційних документів, які видавались ПП "Агро Ойл" із листопада 2011 року по травень 2012 року, то видаються небезпідставними доводи позивача, який акцентував увагу на тому, що вказані дії не мають до позивача жодного відношення та не можуть бути підставою для визнання недійними правочинів, оскільки господарські операції між позивачем та ПП "Агро Ойл" мали місце у 2010 році, що підтверджується, в тому числі, дослідженими вище документами.

Отже, враховуючи все вищевикладене, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія вважає, що суд дійшов вірного висновку про доведеність факту реального здійснення господарських операцій позивача у тому числі з ПП "Агро Ойл", а отже безпідставність прийняття відповідачем оскаржуваних рішень.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Ресурс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів про визнання протиправними та скасування рішень відповідача - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.А. Губська

Суддя А.Б. Парінов

Суддя О.О. Беспалов

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.