Рішення № 38273327, 11.04.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2014 р. Справа № 914/64/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.

При секретарі Лосик Ю.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: ОСОБА_1, м. Львів

до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Латориця", м. Львів

про: визнання недійсним договору про сумісну діяльність

Представники :

Від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_3 - представник (Довіреність б/н від 04.04.2013р.)

Від відповідача-1: ОСОБА_4 - представник (Довіреність 894 від 27.08.2013 р.).

Від відповідача-2: не з'явився.

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотань в порядку ч. 6 ст. 811 ГПК України про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява ОСОБА_1, м. Львів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів за участю третьої особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Латориця», м. Львів про визнання недійсним Договору про спільну діяльність 27/08 від 03.09.2011 року.

Ухвалою суду від 16.01.2014 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 28.01.2014 р. З підстав, викладених в Ухвалах суду розгляд справи неодноразово відкладався.

Враховуючи те, що предметом даного спору є визнання недійсним Договору № 27/08 від 03.09.2011р. про сумісну діяльність, стороною якого є ТзОВ «Латориця», суд Ухвалою від 13.02.2014 р. виключив Товариство з обмеженою відповідальністю "Латориця" з числа третіх осіб та залучив до участі у справі в якості відповідача-2.

В судовому засіданні 11.04.2014 р. позивач та представник позивача викладені у позовній заяві вимоги підтримали, просили суд позов задоволити.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у Відзиві на позовну заяву б/н від 24.01.2014 р. та поданих Додаткових письмових поясненнях б/н від 28.03.2014 р., просив суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідач-2 явку представника в судове засідання з невідомих причин не забезпечив, відзиву на позовну заяву суду не надав, хоч і був належно повідомлений про час та місце розгляду господарського спору.

Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку ст. 75 ГПК України за відсутності представника відповідача-2 за наявними в ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:

03.09.2011 р. між ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Латориця» було укладено Договір № 27/08 про спільну сумісну діяльність, відповідно до якого, сторони зобов'язуються шляхом об'єднання своїх зусиль сумісно діяти з метою приведення приміщення по АДРЕСА_1, власником якого є відповідач-2, у належний для експлуатації стан та забезпечення ефективного використання вказаного приміщення з метою отримання прибутку.

У п. 4.1 Договору сторони передбачили, що внесок ТзОВ «Латориця» у спільну діяльність складається із: надання можливості ФОП ОСОБА_2 брати участь у спільній діяльності на матеріальній базі і у приміщенні ТзОВ «Латориця», надання можливості ФОП ОСОБА_2 у процесі здійснення спільної діяльності користуватися необхідними інженерними та іншими комунікаціями, застосування яких є необхідною умовою належного проведення спільної діяльності.

Відповідно до п. 4.2, внесок ФОП ОСОБА_2 у спільну діяльність складається із: забезпечення ефективного використання приміщення по АДРЕСА_1 площею 259 кв. м. (за редакцією від 04.09.2011 року - 299 кв.м.), трудової діяльності її працівників, зайнятих на об'єкті, де здійснюється спільна діяльність, роботи по проведенню бухгалтерського та іншого обов'язкового обліку, а так само по сплаті податків, інших обов'язкових платежів відповідно до результатів спільної діяльності.

Згідно Договору від 04.09.2011 р. про внесення змін та доповнень до Договору №27/08 від 30.09.2011 р. п. 2.1 Договору №27/08 було викладено у наступній редакції: «надати можливість ФОП ОСОБА_2 брати участь у спільній діяльності, що здійснюється Сторонами на матеріальній базі ТзОВ «Латориця», у приміщенні площею 299 кв. м. по АДРЕСА_1». Окрім цього, сторони виклали п. 9.2 Договору №27/08 в наступній редакції: «Термін дії даного Договору складає 60 місяців і діє з 3 вересня 2011 року по 03 вересня 2016 року». Інші положення Договору №27/08 було залишено без змін.

Зі сторони ТзОВ «Латориця» Договір № 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р. та Договір від 04.09.2011 р. про внесення змін та доповнень до Договору №27/08 від 30.09.2011 р. було підписано директором ТзОВ «Латориця» ОСОБА_5

Як вбачається із Статуту ТзОВ «Латориця» ОСОБА_1 являється засновником та учасником ТзОВ «Латориця» з часткою в статутному фонді товариства 50 %. Другим учасником являється ОСОБА_5, частка якого у статутному фонді складає 50%.

Пунктом 19.1.4. Статуту передбачено, що до компетенції загальних зборів відноситься обрання виконавчого органу (директора).

Рішенням зборів учасників ТзОВ «Латориця» від 15.03.2004 р., оформленого Протоколом № 6 від 15.03.2004 р. директором Товариства обрано гр. ОСОБА_5

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.08.2011 р. у справі № 13/188, залишеним без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 р. рішення зборів учасників ТзОВ «Латориця» від 15.03.2004 року, оформлене протоколом № 6 визнано недійсним.

Посилаючись на вищезазначені судові рішення позивач стверджує, що повноваження ОСОБА_5 як керівника ТзОВ «Латориця» визнані недійсними з 15.03.2004 р. Таким чином Договір № 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р. підписано від імені Товариства не уповноваженою особою.

Окрім цього, Позивач у позовній заяві зазначає, що згідно п. 11.9 ст.11 Статуту «Товариство має право продавати і передавати іншим підприємствам та організаціям, громадянам, здавати в оренду, надавати в позику, передавати в безоплатне користування споруди, будинки,транспортні засоби, обладнання, устаткування, сировину та інші матеріальні цінності по спільному рішенню учасників». Рішення учасників товариства про передачу приміщень товариства у розпорядження ОСОБА_2 не було.

Також, позивач посилається на те, що Договір № 27/08 спільної сумісної діяльності від 03.09.2011 року укладено на невигідних для ТзОВ «Латориця» умовах, частка якого в доходах від спільної діяльності складає 10 відсотків, в той час як для діяльності використовується приміщення товариства площею 259 м.кв., по АДРЕСА_1. Частка ж в доходах ОСОБА_2 складає 90 відсотків, причому не визначено скільки коштів вона має вкласти у спільну діяльність і не зобов'язується надати жодного майна для використання у спільній діяльності.

При цьому, Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що оспореним Договором було порушено її права як учасника ТзОВ «Латориця». Зокрема, Позивач вважає порушеним її право на отримання прибутку, оскільки Договір укладено на невигідних для товариства умовах, а відтак це може позначитись на розмірі належних їй дивідендів. Окрім цього, позивач вважає порушеним її право на участь в управлінні справами товариства, оскільки вона як особа, що володіє 50% вкладів у статутному фонді не давала своєї згоди на укладення спірного Договору.

Із посиланням на ст.ст. 203, 215, 216, 241 ЦК України позивач просить суд Договір № 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р. визнати недійсним.

Представник відповідача-1 проти позову заперечив, вказавши, що на момент укладення оспорюваного Договору рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 р. у справі № 13/188 законної сили не набрало, а відтак, рішення зборів учасників ТзОВ «Латориця» від 15.03.2004 р., оформлене протоколом № 6, яким ОСОБА_5 було обрано на посаду директора Товариства, було дійсним.

Окрім того відповідач-1 зазначає, що як зі сторони ОСОБА_2, так і зі сторони ТзОВ «Латориця» мало місце вчинення дій, спрямованих на виконання оспорюваного Договору, а тому, такий договір не може бути визнано недійсним. При цьому, ФОП ОСОБА_2 не знала та не могла знати про те, що протокол зборів № 6 від 15.03.2004 р., яким оформлено рішення про обрання ОСОБА_5 директором ТзОВ «Латориця» було визнано недійсним, оскільки із моменту укладення оспореного договору і по даний час саме ОСОБА_5 зазначається у витягах із єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як керівник ТзОВ «Латориця».

Також, представник відповідача-1 заперечив доводи позивача щодо порушення її корпоративних прав, оскільки договір укладався саме із метою отримання прибутку від спільної діяльності та підписаний повноважним директором, який діяв у чіткій відповідності до розділу 22 Статуту ТзОВ «Латориця».

Зі сторони ТзОВ «Латориця» явки представника не забезпечено, жодних пояснень по суті позову не надано.

Суд заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд визнати недійсним Договір № 27/08 спільної сумісної діяльності від 03.09.2011 р. у зв'язку з перевищенням ОСОБА_5, який підписав договір зі сторони ТзОВ «Латориця» своїх повноважень як учасника товариства, наявність заборони на одноособове укладання учасником таких договорів у Статуті ТзОВ «Латориця», порушення її корпоративних прав та невигідність такого договору для ТзОВ «Латориця».

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема:

- зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Як встановив суд, рішення Господарського суду Львівської області у справі № 13/188, яким було визнано недійсним рішення зборів учасників ТзОВ «Латориця» від 15.03.2004 р., оформлене протоколом № 6 про обрання ОСОБА_5 на посаду директора Товариства набрало законної сили 12.10.2011 р. - тобто до моменту укладення Договору № 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р. та Договору від 04.09.2011 р. про внесення змін та доповнень до Договору №27/08 від 30.09.2011 р.

Таким чином, на момент укладення оспорюваного Договору № 27/08, сторони такого договору мали необхідний для цього обсяг цивільної дієздатності, а від імені ТзОВ «Латориця» договір підписано повноважним представником.

Окрім цього, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

До Відзиву на позовну заяву б/н від 24.01.2014 р. відповідачем-1 подано суду копії акту прийомки передачі майна від 04.09.2011 р., квитанції № ПН4047 від 10.07.2012 р., квитанції № ПН2655 від 27.06.2012 р., квитанції № ПН2982 від 05.06.2012 р., квитанції № ПН4476 від 20.08.2012 р., копію квитанції №26 від 03.05.2012 року, квитанції № ПН3077 від 28.11.2013 р.

Із акту прийомки - передачі майна вбачається, що відповідно до умов Договору про внесення змін та доповнень до Договору про сумісну діяльність від 04.09.2011 р., суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2, додатково із прийнятими раніше приміщеннями площею 259 кв.м. згідно Договору про спільну сумісну діяльність № 27/08 від 03.09.2011 р., приймає у тимчасове користування приміщення загальною площею 40 кв. м., що розташоване за адресою АДРЕСА_1. Відтак, оспорений Договір був спрямований на реальне настання наслідків, передбачених його положеннями.

Відповідно до п. 2.2 Договору 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 року, ОСОБА_2, зобов'язана щомісячно перераховувати на користь ТзОВ «Латориця» належну товариству частку чистого прибутку, отриманого від спільної діяльності.

Із наданих відповідачем-1 квитанцій вбачається, що 05.06.2012 р. ФОП ОСОБА_2 було сплачено на користь ТзОВ «Латориця» 320 грн. згідно Договору 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р.; 10.07.2012 р. ФОП ОСОБА_2 було сплачено на користь ТзОВ «Латориця» 2 190,00 грн. згідно Договору 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р.; 27.07.2012 р. ФОП ОСОБА_2 було сплачено на користь ТзОВ «Латориця» 380,00 грн. згідно Договору 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р. При цьому, як вбачається із додаткових пояснень ОСОБА_2, перерахування прибутку на користь ТОВ «Латориця» здійснювалось тільки по вищезазначених трьох квитанціях, оскільки відповідно до оспорюваного договору, перерахування відповідної частки прибутку можливе лише за наявності останнього, а в періоди не охоплені відповідними квитанціями прибуток був відсутній. При цьому, перерахування коштів здійснювалось саме на рахунок ТзОВ «Латориця», що підтверджується копією корінця повідомлення від платника податків про відкриття рахунку ТзОВ «Латориця» в установі банку. Зазначені кошти були прийняті ТзОВ «Латориця» та ОСОБА_2 не повертались.

У п. 2.1. Договору 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р. передбачено обов'язок ТзОВ «Латориця» здійснювати оплату витрат, пов'язаних із використанням інженерних та інших комунікацій на ведення спільної діяльності з наступним відшкодуванням розміру цих витрат за рахунок ОСОБА_2

Як свідчать надані суду документи 20.08.2012 р. ТзОВ «Латорииця» на користь ПрАТ «Фарлеп - Інвест» було сплачено 42,38 грн. за ОСОБА_2 за послуги зв'язку; 03.05.2012 р. ТзОВ «Латориця» через ОСОБА_2 було сплачено 200,00 грн. на користь ЛМКП «Львівводоканал» за водопостачання; 28.11.2013 р. ТзОВ «Латориця» через ОСОБА_2 було сплачено 60,00 грн. на користь ЛМКП «Львівводоканал» за водопостачання. Також, відповідачем-1 додано до матеріалів справи ряд квитанцій, які підтверджуються оплату ТзОВ «Латориця» через ОСОБА_2 рахунків за телефонний зв'язок, електричну енергію та сплату орендної плати за землю.

Таким чином, в процесі розгляду справи судом встановлено та належними доказами підтверджено факт прийняття до виконання сторонами Договору № 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р.

Згідно позиції Вищого господарського суду України, висловленій ним у п. 3 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11, «Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину».

Більше того, відповідно до ст. 62 Закону України «Про господарські товариства», у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).

У представлених суду Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на ТзОВ «Латориця» № 370854 станом на 07.02.2012 р. та Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на ТзОВ «Латориця» № 384624 станом на 24.10.2013 р. керівником ТзОВ «Латориця» зазначено саме ОСОБА_5 Таким чином, суд погоджується із доводами відповідача-1 про те, що ОСОБА_2 під час укладення та на протязі виконання оспорюваного Договору не знала та не могла знати про визнання недійсними повноважень ОСОБА_5 як директора ТзОВ «Латориця».

За приписами ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно ст. 18 зазначеного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Крім того, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 42 постанови від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 ЦК України.

Зокрема, згідно частини 3 статті 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

(Аналогічну позицію висловлено у Постанові Верховного суду України від 16.03.2010 р. у справі № 29/103пд).

До аналогічних висновків дійшов і Вищий Господарський суд України у своїй Постанові від 16.03.2010 року у справі № 50/79-09. Зокрема, Вищий Господарський суд України зазначає, що частиною другою статті 203 ЦК України, зокрема, передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Разом з тим, у абзаці другому частини третьої статті 92 ЦК України зазначено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Відповідно до частин другої та третьої статті 180 Господарського кодексу України: господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, попередні інстанції, встановивши, що у справі відсутні фактичні обставини, які засвідчували б обізнаність однієї зі сторін щодо обмеження повноважень голови правління другої сторони на підписання Договору з огляду на його ціну, а також встановивши, що сторони погодили істотні умови господарського договору купівлі-продажу (поставки) і в подальшому своїми діями схвалили цей правочин, зокрема, повним виконанням покупцем свого грошового зобовязання, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання Договору недійсним.

Враховуючи вищенаведене, доводи позивача стосовно відсутності у сторін оспорюваного Договору належних повноважень на його підписання суд вважає безпідставними.

Не обґрунтованими на думку суду є також твердження позивача про те, що Договір № 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р. укладено на невигідних для ТзОВ «Латориця» умовах.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як закріплено у ч. 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Договору про спільну сумісну діяльність № 27/08 від 03.09.2011 р., внесок у спільну діяльність ТзОВ «Латориця» складається із: надання можливості ФОП ОСОБА_2 брати участь у спільній діяльності на матеріальній базі і у приміщенні ТзОВ «Латориця», надання можливості ФОП ОСОБА_2 у процесі здійснення спільної діяльності користуватися необхідними інженерними та іншими комунікаціями, застосування яких є необхідною умовою належного проведення спільної діяльності. Внесок ФОП ОСОБА_2 у спільну діяльність складається із: забезпечення ефективного використання приміщення по АДРЕСА_1 площею 259 кв. м. (за редакцією від 04.09.2011 року - 299 кв.м.), трудової діяльності її працівників, зайнятих на об'єкті, де здійснюється спільна діяльність, роботи по проведенню бухгалтерського та іншого обов'язкового обліку, а так само по сплаті податків, інших обов'язкових платежів відповідно до результатів спільної діяльності. Відповідно до п. 4.2,

Таким чином, сторони оспорюваного договору за своїм вільним волевиявленням дійшли згоди щодо умов договору та розміру і характеру внесків сторін. Відтак, покликання позивача на невигідність договору для ТзОВ «Латориця» є безпідставними.

Щодо доводів позивача про недійсність Договору з підстав відсутності рішення учасників ТзОВ «Латориця» про передачу приміщень товариства у розпорядження ОСОБА_2, то суд зазначає наступне:

Згідно п.11.9 ст.11 Статуту товариство має право продавати і передавати іншим підприємствам та організаціям, громадянам, здавати в оренду, надавати в позику, передавати в безоплатне користування споруди, будинки,транспортні засоби, обладнання, устаткування, сировину та інші матеріальні цінності по спільному рішенню учасників.

Разом із тим, вищенаведеним положенням Статуту не встановлено вимоги наявності рішення загальних зборів для укладення договору про спільну діяльність.

При цьому, із тексту оспорюваного договору жодним чином не вбачається відчуження ТзОВ «Латориця» будь-якого майна на користь будь-яких фізичних чи юридичних осіб.

Не передбачається умовами оспорюваного договору і передання будь-якого майна у безоплатне користування, оскільки відповідач за умовами п. 2.2, п. 3.1 п. 4.2 Договору надає ТзОВ «Латориця» ряд немайнових цінностей як внесок у спільну діяльність.

Оспорюваний договір також не містить у собі істотних умов договору позики, оскільки, відповідно до положень ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Приміщення, що були передані за оспорюваним договором не характеризуються родовими ознаками.

Окрім цього, суд відхиляє такі доводи Позивача і з огляду на те, що розділом 22 Статуту ТзОВ «Латориця» урегульовано повноваження директора Товариства. Так, у товаристві створюється виконавчий орган в особі директора, який здійснює поточне керівництво діяльністю, директор має право першого підпису. Відповідно до п. 22.4 Статуту, директор діє від імені товариства та укладає договори у межах, встановлених законом та установчим договором. Відповідно до 22.2 Статуту, Директор вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників.

Ані розділом 19 Статуту, яким закріплено компетенцію зборів учасників товариства, ані ст. 145 ЦКУ затвердження зборами учасників правочинів, перелічених в п. 11.9 Статуту, до такої компетенції не віднесено. Таким чином, статутом ТзОВ «Латориця» не встановлено обмежень компетенції директора щодо укладання оспорюваного Договору.

Станом на момент укладання Договору № 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р., повноваження ОСОБА_5 у передбаченому законодавством порядку скасовані не були. Відтак, ОСОБА_5 перебував на посаді директора ТзОВ «Латориця» та зі свого боку діяв цілком та повністю у межах своїх повноважень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд також звертає увагу на наступне. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 51 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Таким чином, необхідною умовою для задоволення позову є доведення Позивачем факту порушення її корпоративних прав.

Відповідно до положень ст. 10 закону України «Про господарські товариства», учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 88 ГК України, учасники господарського товариства мають право:

брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами;

брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

одержувати інформацію про товариство;

вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.

Учасники товариства мають також інші права, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства.

Вказані положення кореспондують нормам ст. 116 ЦК України.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що оспорений Догововір порушує його права на одержання частки в прибутку ТзОВ «Латориця». Проте, відповідно до п. 1.1 Договору № 27/08 про спільну сумісну діяльність, метою згаданого договору є приведення приміщення по АДРЕСА_1 у належний для експлуатації стан та забезпечення ефективного використання вказаного приміщення з метою отримання прибутку.

Відповідно до п.4.3. згаданого Договору, частка Сторони-1 (тобто ТзОВ «Латориця») у створеному в результаті проведення спільної діяльності майні складає 10 %. Відтак, оспорений договір жодним чином не обмежує Позивача в праві на отримання дивідендів, більше того, оспорений договір укладено саме із метою отримання прибутку, а відтак - і в інтересах учасників ТзОВ «Латориця».

Окрім цього, позивачем зазначається, що оспорений договір порушує її права на участь в управлінні справами ТзОВ «Латориця». Однак, відповідно до ч.1 ст. 88 ГК України, положення якого дублюються у ст. 116 ЦК України, дане право полягає у можливості учасника товариства брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 17.1 Статуту, управління товариством здійснюють його органи, склад та порядок обрання яких здійснюються зборами учасників.

Оспорюваний Договір жодним чином не обмежує права позивача обирати, бути обраною та брати участь у роботі органів товариства. Більше того, оспорений правочин було вчинено директором, який є виконавчим органом товариства і, відповідно до п 17.1 Статуту здійснює управління товариством. Тобто, права позивача як учасника товариства на управління товариством, передбачені розділом 17 Статуту ТзОВ «Латориця» не порушені і не можуть бути порушені.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Повно і всесторонньо дослідивши усі обставини справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд приходить до висновку, що позивачем не було надано ані доказів порушення її корпоративних прав, ані переконливих доказів наявності передбачених законодавством підстав для визнання Договору № 27/08 про спільну сумісну діяльність від 03.09.2011 р. недійсним.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 116, 203, 215, 241 ЦК України, ст.. 88 ГК України, ст.ст.4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України , суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_2. Ідентифікаційний код НОМЕР_1) в доход державного бюджету (Отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО): 825014; Рахунок отримувача: 31215206783006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) 1 218,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.04.2014 р.

Суддя Ділай У.І.