Ухвала суду № 38270439, 10.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/9496/13-ц 10.04.2014 10.04.2014 10.04.2014

Провадження №22-ц/784/1001/14

Провадження №22ц/784/1001/14 Головуючий в першій інстанції: Коновець М.С.

Категорія 30 Суддя-доповідач апеляційного суду: Шаманська Н.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання: Шпонарській О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без участі сторін, цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2014

року, ухваленого за позовом

ОСОБА_3

до

Державної казначейської служби України

про стягнення майнової шкоди,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у квітні 2012 року він звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва зі скаргою на дії державного виконавця, в задоволенні якої ухвалою того ж суду від 18 липня 2012 року було відмовлено. Зазначена ухвала була ним оскаржена в апеляційному порядку та ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2012 року скасована та направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Посилаючись на те, що при подачі апеляційної скарги ним було сплачено 57 грн. 30 коп. судового збору та 3 грн. комісії, що спричинило йому шкоду майнового характеру, просив стягнути з держави в особі Державної казначейської служби України 60 грн. 30 коп. шкоди майнового характеру, завданої Заводським районним судом м. Миколаєва.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.

В засідання судової колегії сторони не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином (а.с. 144, 145), у зв'язку з чим справа розглядалась за їх відсутності на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_3 посилався на те, що з вини Заводського районного суду м. Миколаєва, який 18 липня 2012 р. постановив ухвалу, яка вподальшому була скасована апеляційним судом Миколаївської області, йому завдана матеріальна шкода у розмірі 60 грн. 30 коп., яка складається зі сплаченого ним 57 грн. 30 коп. судового збору та 3 грн. комісії.

Разом з цим, ст. 1 Закону України «Про судовий збір» визначено поняття судового збору. Зокрема, судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 388 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Згідно ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 79 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, зокрема належать витрати, пов'язані з вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, до яких можливо віднести сплачену ОСОБА_3 комісію.

Отже, оплата ОСОБА_3 судового збору в сумі 57 грн. 30 коп. та комісії банку в сумі 3 грн., у розумінні ст. 79 ЦПК України є судовими витратами, а не шкодою майнового характеру.

За такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про те, що заявлені позивачем вимоги задоволені бути не можуть, оскільки порядок розподілу судових витрат вирішується в порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством, а не в порядку відшкодування шкоди.

Доводи апелянта щодо помилкового посилання суду на положення ст. 88 ЦПК України, не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки це не вплинуло на правильність висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді