Ухвала суду № 38264760, 15.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2014 р. м. Київ К/800/39948/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Хомін І.В.

відповідача: Мірошниченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 року

у справі № 2а-17078/12/2670

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Комел» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комел» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Комел») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2012 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Комел», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Комел» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 26.10.2012 року № 1760/22-80/24083083.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 5.1., пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27 п. 14.1. ст.14, п. 138.2. ст. 138, п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток на загальну суму 2197325,00 грн., пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4., пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3. ст. 198, п. 200.1. ст. 200, п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість періоді, що перевірявся, на загальну суму 1700790,00 грн., завищено від'ємне значення різниці поточного звітного (податкового) періоду: у зменшення суми податкового боргу в податку на додану вартість за серпень 2009 року у розмірі 56743,00 грн.; завищено від'ємне значення різниці поточного звітного (податкового) періоду: до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) за червень 2012 року у розмірі 1033,00 грн.; пп. «е» пп. 4.2.9. п. 2.9. ст. 9, п. 7.1. ст. 7, пп. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8, пп. «а» п. 17.2. ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п. 164.3. ст. 164, п. 167.1. ст. 167, пп. 168.1.1. п. 168.1. ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб на суму 8502,87 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.11.2012 року № 0010212280, яким ТОВ «Комел» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 2745458,00 грн., № 0010222280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 1906176,00 грн., та №19931750, яким ТОВ «Комел» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 9989,22 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абз. 2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Комел» та ТОВ «Інтерпроцесор», ПП «Компанія «Сторакс» були здійсненні господарські операції щодо придбання товарів.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтерпроцесор», ПП «Компанія «Сторакс» підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, податковими накладними, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Інтерпроцесор», ПП «Компанія «Сторакс» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

В свою чергу, щодо правомірності збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на доходи фізичних осіб в частині викладенні зі складу валових витрат сум, сплачених за послуги стільникового зв'язку, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки зазначено, що протягом періоду, який перевірявся до складу валових витрат суб'єкта господарювання віднесені грошові кошти, сплачені за користування стільниковим зв'язком, а саме: за послуги міжнародного роумінгу, міжнародних дзвінків, додаткових послуг та послуг мобільного інтернету.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом господарської діяльності ТОВ «Комел» є торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням.

Для забезпечення господарської діяльності ТОВ «Комел» здійснює придбання послуг мобільного зв'язку, який використовується його працівниками при виконанні ними службових обов'язків.

Правомірність таких дій ТОВ «Комел» підтверджується наявними в матеріалах справи наказами №26/2002 від 01.08.2002 року Про впровадження мобільного зв'язку на підприємстві та №27/2002 від 01.08.2002 року Про затвердження правил користування мобільним зв'язком на підприємстві, а також додатками № 1 - 6 до наказу №26/2002 від 01.08.2002 року, яким затверджено перелік працівників, яким надані мобільні телефони для використання.

Витрати позивача на послуги мобільного зв'язку в господарській діяльності підприємства підтверджуються матеріалами справи, а саме - договором з оператором мобільного зв'язку, розрахунками і платіжними документами на оплату таких послуг, податковими накладними, отриманими від оператора мобільного зв'язку, які відповідають вимогам первинних документів, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що використання відповідних послуг мобільного зв'язку здійснювалось позивачем з метою забезпечення належного виконання договірних зобов'язань, отже, таке використання пов'язано з господарською діяльністю ТОВ «Комел».

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов