Ухвала суду № 38264686, 31.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2014 року м. Київ К/9991/69864/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2011 р.

у справі №2а-7596/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегалон»

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегалон» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2011 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.05.2010 р. №0000852306/0/36501, №0000842306/0/36496, від 19.07.2010 р. №0000852306/1/36501, №0000842306/1/36496, від 21.08.2010 р. №0000852306/2/36501, №0000842306/2/36496.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

17.07.2009 р. позивачем до контролюючого органу подано податкову декларацію з податку на додану вартість разом з розрахунками суми бюджетного відшкодування та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування за червень 2009 року. У рядку 25 декларації за червень 2009 року зазначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 96 996,00 грн.

У період з 09.09.2009 р. по 15.09.2009 р. посадовими особами податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось за квітень, травень 2009 року, про що складено довідку від 18.09.2009 р. №6547/23-6/34743673, якою підтверджено відображене підприємством у декларації за червень 2009 року бюджетне відшкодування у сумі 96 996,00 грн.

У подальшому працівниками відповідача проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось за квітень, травень 2009 року, за результатами якої складено акт від 14.05.2010 р. №3887/23-6/34743673, яким встановлено порушення вимог п.п. 7.7.1, 7.7.2, п. 7.7, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого, на думку податкового органу, завищено суму бюджетного відшкодування за травень 2009 року на 74 833,00 грн. та за червень 2009 року на 96 996,00 грн., а також встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за квітень 2009 року на 825,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування на 825,00 грн. по декларації за червень 2009 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.05.2010 р. №0000852306/0/36501, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 237,50 грн., з яких 825,00 грн. за основним платежем та 412,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000842306/0/36496, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 171 829,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 37 416,50 грн.

У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.07.2010 р. №0000852306/1/36501, №0000842306/1/36496, від 21.08.2010 р. №0000852306/2/36501 та №0000842306/2/36496, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування слугував висновок податкового органу про те, що угоди між позивачем та ТОВ «Спецмашсервіс», ПФ «Вертикаль» укладені поза межами господарської діяльності та без мети настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договорів укладених з ТОВ «Спецмашсервіс» та ПФ «Вертикаль», позивачем придбано у останніх двоокис титану.

За результатом виконання вказаних договорів контрагентами позивача були видані податкові накладні від 28.04.2009 р. №33 та від 01.04.2009 р. №16, видаткові накладні від 01.04.2009 р. та від 28.04.2009 р.

На придбаний товар було надано паспорти якості, з яких вбачається, що виробником товару є ВАТ «Сумихімпром». Товар був прийнятий особою позивача згідно довіреностей та оплата за поставлений товар, з урахуванням податку на додану вартість, була здійснена позивачем у квітні, травні, червні 2009 року, що підтверджується банківськими виписками та не заперечувалося відповідачем під час перевірки.

За висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, позивач укладаючи дані договори, діяв з метою штучного збільшення ціни двоокису титану по ланцюгу постачання від виробника до відвантаження на експорт і як наслідок - заниження об'єкта оподаткування.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначив про те, що придбаний позивачем товар у обсязі 10 тон та 60 тон протягом одного дня було передано від виробника до ТОВ «Спецмашсервіс» та ПФ «Вертикаль», а від них до покупця - позивача, що фактично є неможливим з огляду на віддаленість контрагентів один від одного, місцезнаходження та фактичний рух вантажу, наявність трудових ресурсів, основних фондів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які необхідні для виконання таких господарських операцій.

Суд касаційної інстанції погоджується із доводами судів попередніх інстанцій відносно того, що наведені висновки контролюючого органу є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Так, нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий кредит позивачем був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбаний товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

При цьому, податковий орган в акті перевірки не заперечував сплату позивачем на користь постачальників товарів сум податку на додану вартість, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сформовано податковий кредит за спірний період на підставі податкових накладних, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому законодавством.

Крім того, проведеною позаплановою виїзною перевіркою позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось за квітень, травень 2009 року не встановлено жодних порушень з боку позивача вимог податкового законодавства.

Також зустрічними перевірками контрагентів позивача, результати яких зафіксовані у довідках від 24.09.2009 р. №6674/23-6/23639420-70 та від 07.12.2009 р. №728/23-20/31719674, не було встановлено розбіжностей з відомостями отриманими від позивача та даними контрагентів.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, як достовірність заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість за червень 2009 року, так і дотримання ним процедури їх декларування та заявлення до відшкодування.

А відтак, оскільки під час розгляду даної справи відповідачами не було надано жодних належних доказів, які б свідчили про необґрунтованість та незаконність вимог позивача щодо повернення йому, заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість, підстав вважати, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права немає.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання або відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2011 р. у справі №2а-7596/10/1870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.