Рішення № 38263412, 14.04.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.04.14р. Справа № 904/840/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Промтехобладнання", м. Дніпропетровськ

до Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал", м. Дніпродзержинськ

про стягнення 4 8150,00 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: Стадниченко В.Ю.- представник (дов. № 2 від 21.02.2014 року)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Промтехобладнання" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" про стягнення заборгованості за договором поставки товарів № 259/13 від 11.06.2013 року в розмірі 48 150, 00 грн., з яких: 45 000,00 грн. основний борг та 3 150,00 грн. штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки товарів № 259/13 від 11.06.2013 року в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2014 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 27.02.2014 року.

У межах строків передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався з 27.02.2014 року на 20.03.2014 року.

20.03.2014 року представник позивача надав у судовому засіданні заяву про зменшення розміру позовних вимог та зміну предмету позову, в якій просить суд зменшити розмір основного боргу у зв'язку із частковою оплатою у сумі 5 000,00 грн. Позивач просить стягнути з відповідача 41 818,35 грн., з яких: основний борг у розмірі 40 000,00 грн., пеню у розмірі 874,20 грн., 3 % річних у розмірі 720,82 грн. та інфляційні втрати у розмірі 223,33 грн. Також просить стягнути з відповідача витрати на адвоката у розмірі 5 400,00 грн.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд задовольнив заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та зміну предмету позову.

Розгляд справи був відкладений з 20.03.2014 року на 14.04.2014 року.

Відповідач відзив на позов не надав, у судові засідання, призначені для розгляду справи, явку свого повноважного представника не забезпечив. Був належним чином повідомлений про дату та місце судового засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 14.04.2014 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Промтехобладнання" (постачальник) та Комунальним виробничим підприємством Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" (покупець) було укладено договір поставки товарів № 259/13 (а.с.10).

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця запірну арматуру в асортименті, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що датою поставки товару є дата його передачі уповноваженій особі покупця та підписання накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з пунктом 4.4 договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця у момент передачі товару і підписання накладної.

Позивачем були виставлені відповідачу рахунки № 13/06/01 від 13.06.2013 року на суму 45 000,00 грн. та № 18/06/01 від 18.06.2013 року на суму 39 000,00 грн. (а.с.19,24).

На виконання умов договору, позивач поставив товар відповідачу, що підтверджується накладними № 67 від 12.06.2013 року на суму 45 000,00 грн., № 69 від 17.06.2013 року на суму 39 000,00 грн. (а.с.17,22) та товарно-транспортними накладними № ПТО 140613 від 14.06.2013 року на суму 45 000,00 грн. та № ПТО 180613 від 18.06.2013 року на суму 39 000,00 грн. (а.с.21,26).

Відповідач отримав товар на підставі довіреностей № МВК 1556 від 12.06.2013 року та № МВК 1567 від 17.06.2013 року (а.с.18,23).

Відповідно до пункту 3.4 договору розрахунки за цим договором проводяться покупцем на підставі рахунку-фактури постачальника, шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому вигляді за формою платіжного доручення на розрахунковий рахунок постачальника вказаний у цьому договорі.

Пунктом 3.5 договору встановлено, що після підписання сторонами специфікації, покупець може перерахувати постачальнику передоплату у розмірі не більш ніж 50% від суми даної специфікації. Кінцевий розрахунок за поставлену партію товару покупець перераховує постачальнику не пізніше ніж через 30 банківських дів з моменту отримання товару.

Відповідачем було частково оплачено суму боргу у розмірі 44 000,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 40 000,00 грн.

Відповідачем суму заборгованості у розмірі 40 000,00 грн. не оплачено, що є причиною виникнення спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 3.5 договору, строк оплати поставленого товару за накладною від 14.06.2013 року є таким, що настав 27.07.2013 року, а за накладною від 18.06.2013 року - 31.07.2013 року.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 40 000,00 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 6.5 договору за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за поставлений товар, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано пеню за період з 15.07.2013 року по 01.02.2014 року у сумі 874,20 грн.

Перевіривши розрахунок пені (а.с.37), судом встановлено, що позивачем не вірно визначено період нарахування пені. Оскільки відповідно до п. 3.5 договору розрахунок за поставлену продукцію здійснюється протягом 30 банківських днів, а позивачем при нарахуванні враховувались календарні дні, також позивачем не враховано положення ч. 6 статті 232 Цивільного кодексу України.

Таким чином, нарахування пені за накладною від 14.06.2013 повинно починатись з 27.07.2013 року, припинено мало бути 25.01.2014 року, а за накладною від 18.06.2013 року повинно починатись з 31.07.2013 року, а припинено 28.01.2014 року, у зв'язку з чим сума пені, яка підлягає задоволенню становить 814,00 грн.

Відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач за несвоєчасну сплату поставленого товару здійснив нарахування відповідачу 3 % річних за період з 15.07.2013 року по 01.02.2014 року у розмірі 720,82 грн. та інфляційні втрати за період липень-жовтень 2013 року у розмірі 223,33 грн.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, судом встановлено, що позивачем не вірно визначено період нарахування 3 % річних. Оскільки відповідно до п. 3.5 договору розрахунок за поставлену продукцію здійснюється протягом 30 банківських днів, а позивачем при нарахуванні враховувались календарні дні.

Таким чином, нарахування 3 % річних за накладною від 14.06.2013 повинно починатись з 27.07.2013 року, а за накладною від 18.06.2013 року - 31.07.2013 року. Тому сума 3 % річних, яка підлягає задоволенню становить 685,56 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 223,33 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму витрат за послуги адвоката у розмірі 5 400,00 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

05.02.2014 між позивачем (замовник) та адвокатом Стадниченко Володимиром Юрійовичем (виконавець) був укладений договір про надання юридичних послуг № 05/02/14 (а.с.31).

Відповідно до пункту 1.1 договору про надання юридичних послуг замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання, за завданням замовника, надати останньому платні юридичні послуги з підготовки позовної заяви та здійснення представництва інтересів замовника в господарському суді Дніпропетровської області по справі за позовом до Комунального виробничого підприємства „Міськводоканал" Дніпродзержинської міської ради про стягнення боргу за договором поставки товарів № 259/13 від 11.06.2013 року.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що ціна послуг з підготовки позовної заяви складає 3 000,00 грн.

Оплата послуг з підготовки позовної заяви здійснюється на підставі акту виконаних робіт (пункт 4.2 договору).

Згідно з пунктом 4.3 договору ціна послуг з представництва інтересів в господарському суді Дніпропетровської області складає 1 200,00 грн. за участь в одному судовому засіданні.

Виконавцем надано послуги замовнику, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт від 10.02.2014 року , від 28.02.2014 року та від 20.03.2014 року (а.с.43-45), згідно яких всі умови договору № 05/02/14 про надання юридичних послуг від 05.02.2014 року виконані належним чином.

Замовником було оплачено послуги виконавця, що підтверджується платіжними дорученнями:

- № 3551 від 27.02.2014 року на суму 3 000,00 грн.;

- № 3576 від 18.03.2014 року на суму 1 200,00 грн.;

- № 3577 від 18.03.2014 року на суму 1 200,00 грн. (а.с.46-48).

Відповідно до пункту 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Підтвердженням того, що Стадниченко В.Ю адвокат, є свідоцтво про право на занняття адвокатською діяльністю № 1630 від 20.11.2006 року (а.с.42).

Оскільки, наявні в матеріалах справи документи свідчать про понесення позивачем витрат на юридичні послуги в розмірі 5 400,00 грн., тому витрати позивача по оплаті послуг адвоката в розмірі 5 400,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Стосовно заяви позивача щодо забезпечення позову відповідно до ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає наступне.

Разом із позовом позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд забезпечити позов шляхом накладання заборони на суму в розмірі боргу на розрахунковий рахунок відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 року № 16).

Оскільки, заява необґрунтована, а прострочення виконання зобов'язань є лише підставою для звернення до суду із відповідним позовом, а не підставою для забезпечення такого позову. Тому, суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1 822,83 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" (51931, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Широка, 16; ідентифікаційний код 33855098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Промтехобладнання" (49075, м. Дніпропетровськ, вул. Житомирська, 30; ідентифікаційний код 32816304) - основний борг у розмірі 40 000,00 грн., пеню у розмірі 814,00 грн., 3 % річних у розмірі 685,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 223,33 грн. та судовий збір у розмірі 1 822,83 грн., про що видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 16.04.2014 р.

Суддя Я.С. Золотарьова