Постанова № 38261871, 09.04.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2014 року Справа № 922/4904/13

Колегія суддів у складі:

головуючий судя Барбашова С.В,,суддя Білецька А.М.,суддя Плужник О.В.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Макаренко О.А., довіреність без номера від 08.10.2013 р.

відповідача - Водяницький А.І., довіреність №41 від 10.01.2014 р. Голуб А.І., довіреність №43 від 10.01.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Південна залізниця", м. Харків (вх.№386 Х/3-10)

на рішення господарського суду Харківської області від 20.01.2014 р. по справі №922/4904/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Постача", м. Харків

до Державного підприємства „Південна залізниця" в особі Відокремленого підрозділу „Моторвагонне депо „Харків" ДП „Південна залізниця", м. Харків

про стягнення 562351,83 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2013 року ТОВ "НПП Постача" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Державного підприємства „Південна залізниця" в особі Відокремленого підрозділу „Моторвагонне депо „Харків" ДП „Південна залізниця" суми основного боргу в розмірі 537762,00 грн., пені в розмірі облікової ставки НБУ в сумі 24589,83 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №П/РПЧ-11845 від 13.09.2012р. щодо оплати вартості поставленого товару. Також просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 11247,03 грн. та витрати на адвокатські послуги в сумі 12000,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.01.2014 по справі №922/4904/13 (суддя Суярко Т.Д.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Південна залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Постача" пеню в розмірі 24448,53 грн., судовий збір в розмірі 11244,20 грн., витрати на послуги адвоката в розмірі 11996,98 грн. Провадження в частині стягнення суми боргу за договором поставки № П/РПЧ-11845 від 13.09.2012 р. в розмірі 537762,00 грн. припинено.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області від 20.01.2014 р. по справі №922/4904/13 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в розмірі 24448,53 грн., судового збору в розмірі 11244,20 грн. та 11996,98 грн. витрат на послуги адвоката скасувати, в іншій частині залишити рішення без змін, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається зокрема на незастосування до спірних правовідносин статті 233 Господарського кодексу України щодо зменшення пені, враховуючи обставини погашення відповідачем в ході судового розгляду суми основного боргу та те, що кошти відповідача є державними коштами і їх відволікання не буде сприяти здійсненню основної функції Залізниці в забезпечення безпечного та безперебійного процесу в перевезенні пасажирів.

Також відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції неправомірно поклав на нього судові витрати за послуги адвоката в розмірі 11996,98 грн., оскільки позивачем було укладено договір про надання правової допомоги від 08.10.2013 р. із ФОП ОСОБА_5, як з адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, а не у формі адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання, у зв'язку з чим останній відповідно до положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не мав права залучати до виконання цього договору інших представників за довіреністю, які фактично надавали послуги за цим договором -ОСОБА_6 та ОСОБА_7

При цьому апелянт вказує на те, що розмір покладених на нього судових витрат за послуги адвоката -11996,98 грн. не відповідає встановленим ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та п. 28 Правил адвокатської етики вимогам щодо розумності розміру адвокатського гонорару та врахуванню при його визначенні витраченого адвокатом часу на виконання доручення.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримують апеляційну скаргу.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, 13 вересня 2012 року між позивачем (як постачальником) та відповідачем (як покупцем) було укладено договір поставки № П/РПЧ-11845 (далі - „договір поставки").

Відповідно до п. 1.1 договору поставки постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію (товар), відповідно до специфікації №1 (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного Договору.

Пунктами 1.2 та 1.3 договору поставки сторони погодили, що найменування товару, що постачається за договором - верстат по металу токарний (модель WL630). Асортимент товару передбачається у Специфікації №1, яка додається до даного договору (додаток №1).

Загальна сума договору складає: 687760,00 грн., з урахуванням ПДВ 20% 114627,00 грн. (п.3.4 договору поставки).

Згідно з п. 4.2 договору поставки покупець оплачує постачальнику кожну партію товару не пізніше 45 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку-фактури, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.

Сторони домовились (п. 5.1.4 договору поставки), що датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом з товаром покупцю.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 687762,00грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000158 від 29.12.2012 р., довіреністю відповідача на отримання поставленого товару № 1060 від 29.12.2012 р., актом від 29.12.2012 р. № ОУ-0000004 здачі-приймання устаткування, листом відповідача від 13.09.2012 р. № 1028/01 про готовність отримати продукцію, рахунком -фактурою № СФ-297-Г від 29.12.2012 р., податковою накладною № 16 від 29.12.2012 р.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 4.2 договору поставки покупець оплачує постачальнику кожну партію товару не пізніше 45 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку-фактури, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Підписання представником та скріплення печаткою відповідача видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції з поставки товару, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач в порушення умов договору станом на час подання позову розрахувався за отриманий по договору поставки товар лише частково, у зв'язку з чим його борг на той час складав 537762,00 грн., який було сплачено лише під час судового розгляду даної справи.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, відповідач почав частково (в сумі 150000,00 грн.) розраховуватися за отриманий по договору поставки товар 19.11.2013 р., що підтверджує наявна в матеріалах справи виписка по особовому рахунку ТОВ "НПП Постача" за період 19.11.2013 р по 19.11.2013 р. (а.с. 30).

Останній платіж на виконання грошового зобов"язання за договором поставки було здійснено 09.12.2013 р. на суму 537762,00 грн. (виписка по особовому рахунку, а.с. 71).

Зважаючи на сплату основної суми боргу після подання позову, господарський суд першої інстанції правомірно припинив провадження в цій частині позовних вимог на підставі пункту 1-1 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх часткове задоволення, зважаючи на наступні підстави.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, як було наведено вище, на момент подання позовної заяви відповідач не оплатив у встановлений договором строк поставлений товар, він є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання по оплаті цього товару.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

В пункті 7.3. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми несплаченої вартості товару.

Нарахування позивачем пені за період з 12.03.2013 р. по 09.09.2013 р. відповідає умовам договору поставки №П/РПЧ-11845 від 13.09.2012р. та положенням статей 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Втім, як правильно встановлено місцевим господарським судом, позивачем при здійсненні відповідного розрахунку завищено загальний розмір пені на 141,30 грн., а тому стягненню підлягає пеня в розмірі 24448,53 грн. за період з 12.03.2013р. - 09.09.2013р.

Господарський суд першої інстанції обгрунтовано відхилив доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог в частині стягнення пені через недотримання позивач встановленого договором досудового порядку врегулювання спору, пославшись на те, що встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі N 1-2/2002 за звернення ТОВ "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів).

Також господарський суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені, обґрунтовано пославшись на наступні підстави.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на повне погашення суми основної заборгованості за договором поставки, скрутне фінансове становище, а також відсутність у фінансовому плані витрат на сплату штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 ГК України).

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідачем, всупереч ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів в підтвердження заявлених ним підстав для зменшення розміру пені. Так, відповідач не надав суду жодних доказів його скрутного матеріального становища, винятковості обставин порушення грошового зобов"язання за договором поставки.

Посилання відповідача в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на те, що у фінансовому плані не передбачені витрати на сплату штрафних санкцій є недостатніми для задоволення відповідного клопотання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відсутність у фінансовому плані витрат на сплату штрафних санкцій не є підставою як для звільнення відповідача від відповідальності, так і для зменшення розміру пені за рішенням суду.

В частині покладення на відповідача витрат на послуги адвоката в розмірі 11996,98 грн., колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для цього, зважаючи на наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено склад судових витрат, до яких віднесено судовий збір, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено правила розподілу господарських витрат, зокрема зазначено, що суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката покладаються при задоволенні позову на відповідача.

За змістом ч. 3 статті 48 та ч. 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності, можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі, зокрема як представник за довіреністю в порядку ч. 3 статті 28 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 7 статті 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що повноваження адвоката як представника можуть посвідчуватись ордером, дорученям органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором.

В наданому позивачем до позовної заяви договорі б/н від 08.10.2013 р. про надання юридичних послуг зазначено про його укладення позивачем не з адвокатом, а з ФОП ОСОБА_5, так само і довіреність б/н від 08.10.2013 р. видана позивачем на представництво його інтересів вказаною особою без зазначення її як адвоката.

Таким чином, представництво інтересів позивача у даній справі здійснювалось ОСОБА_5 не в якості адвоката, а в якості іншої особи, яка надавала правову допомогу в порядку ч. 3 статті 28 ГПК України.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, п. 4 ч. 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Південна залізниця" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 20 січня 2014 року по справі № 922/4904/13 в частині стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 11996,98 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішенні, яким у стягненні вказаних витрат відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 08.04.2014 р.

Головуючий суддя Барбашова С.В..

Суддя Білецька А.М.

Суддя Плужник О.В.