Ухвала суду № 38253761, 10.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 761/29028/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Осаулов А.А. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

10 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є суддею Верховного суду України у відставці і на даний час перебуває на обліку у відповідача, одержуючи щомісячне грошове утримання у розмірі 90% заробітної плати працюючого судді районного суду. Згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року розмір заробітної плати діючих суддів підвищився, що підтверджується довідкою Верховного суду України від 16.07.2013 року за №491. Крім того, позивач зазначає, що рішенням Конституційного суду України від 03.06.2013 року визнанні неконституційними положення граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів. На даний час розмір оплати праці діючих суддів збільшився, а тому підлягає збільшенню і розмір щомісячного довічного грошового утримання. Позивач зазначає, що відповідач у перерахунку довічного грошового утриманні йому відмовив листом від 09.10.2013 року, посилаючись на те, що перерахунок раніше призначеного довічного грошового утримання передбачено тільки для суддів Конституційного суду України, а суддям всіх інших судів такий перерахунок законодавством не передбачений.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року задоволено вказаний позов. Визнано відмову Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_2 неправомірною. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва провести ОСОБА_2 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з 03 червня 2013 року з розрахунку 90 відсотків від заробітної плати працюючого судді Верховного суду України на підставі довідки Верховного суду України від 16.07.2013 року № 491, без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання, з урахуванням фактично проведених виплат.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач працював на посаді судді та вийшов у відставку з посади судді Верховного суду України.

Позивачем було одержано довідку від 16.07.2013 року № 419, згідно якої суддівська винагорода судді Верховного суду України, який працює на відповідній посаді станом на 03.06.2013 року складає 29076,45 грн.

Позивач 02.10.2013 року звернувся до УПФУ у Шевченківському районі в м. Києві із заявою про перерахунок розміру щомісячного грошового утримання, яке має становити 90% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді районного суду.

Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі у м. Києві у перерахунку довічного грошового утримання позивачу відмовило листом від 09.10.2013 року №В-384/09, посилаючись на те, що статтею 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено перерахунок та виплата грошового утримання тільки для суддів Конституційного Суду України з дня виникнення права на такий перерахунок. Тому, на думку відповідача, законних підстав для перерахунку позивачу грошового утримання немає.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Згідно з п. 4 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" судді, який вийшов у відставку, при наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених ст. 37 Закону України "Про державну службу". Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

Крім того, відповідно до постанови Верховної Ради України від 15.12.1992 року "Про порядок введення в дію Закону України" "Про статус суддів", з подальшими змінами, в разі зміни заробітної плати суддів розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці обчислюється, виходячи з нового розміру заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді.

Судом першої інстанції було встановлено, що на підставі Закону України «Про статус суддів», діючого на час виходу позивача у відставку, позивачу було призначено щомісячне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % заробітної плати діючого судді.

Після виходу позивача у відставку набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 від 07.07.2010 року, відповідно до якого була запроваджена нова формула обчислення заробітної плати суддів, внаслідок чого з 01.01.2012 року розмір заробітної плати суддів загальних судів всіх рівнів, в тому числі й суддів Верховного суду України, був значно підвищений в силу положень ч. ч. 3, 4 ст. 129 цього Закону.

Одночасно, цим Законом для суддів загальних судів було введено обмеження максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, який не мав перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (ч. 5 ст. 138 Закону). Виключення із загального правила було застосовано лише для суддів Конституційного Суду України, за якими було збережено право на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання в разі зміни розміру грошового утримання діючих суддів Конституційного Суду України (ч. 4 ст. 138 Закону.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 визнано неконституційними:

- частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI;

- статтю 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI в частині поширення її дії на Закон України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI;

- абзац другий пункту 2 розділу II „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI, зі змісту якого вбачається, що виплата суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої, третьої статті 42 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV та без проведення інших перерахунків, передбачених законодавством.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 2 статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції до внесення змін, внесених Законом № 3668-VІ, а саме: щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VІ у редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08.07.2011 року №3668-VI та Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08.07.2011 року № 3668-VI, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VІ встановлена гарантія матеріального забезпечення судді у відставці, яка не може бути знівельована, у зв'язку з тим, що органи влади України не встановили порядку, за яким зазначена гарантія повинна бути дотримана.

Згідно ч. 5 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за суддею, звільненим за його заявою, про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що судді, що працюють або працювали у системі судів загальної юрисдикції, не повинні ставитись у менш вигідне становище в питаннях пенсійного забезпечення, а саме: нарахування та виплати довічного грошового утримання судді у відставці, порівняно із суддями Конституційного Суду України.

Крім того, у відповідності до ст. 6.4 Європейської хартії про статус суддів, суддя, що досяг встановленого законом віку для виходу у відставку з суддівської посади, яку займав протягом певного часу, повинен отримувати пенсію по виходу у відставку, рівень якої повинен бути як можна ближче до рівня останньої заробітної плати в якості судді.

Враховуючи те, що позивач є суддею у відставці, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на основні елементи соціального захисту, зокрема, правом на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді згідно стажу його роботи - понад 20 років на посаді судді.

Згідно зі ст. 130 Конституції України, ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» однією із гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Згідно із ст. 124 Конституції України, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 Конституції України з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо було порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Отже, доводи відповідача про те, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання Законом України «Про судоустрій та статус суддів» передбачений тільки для суддів Конституційного Суду України, що прямо суперечить вищезазначеному рішенню Конституційного Суду України і є не виконанням судового рішення. Разом з тим, наявність у Законі спеціальної норми, що стосується суддів Конституційного Суд України, не скасовує інші вище зазначені норми цього Закону, які вказують на необхідність зміни розміру довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці у зв'язку із зміною розміру заробітної плати працюючого судді.

В той же час, вимоги ст. 138 цього Закону не встановлюють заборони перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям Верховного суду України у відставці.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на спірний перерахунок його суддівського довічного грошового утримання, а тому позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.