Ухвала суду № 38248233, 14.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17550/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смірнова О.Є. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

14 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Старової Н.Е., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2014 року за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2013 року №0002531720 та № 0002541720,

ВСТАНОВИВ

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_2) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2013 року №0002531720 та № 0002541720.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Святошинському районі м. Києва було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету держави податків, зборів та інших платежів позивачем за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, за результатом якої складено акт від 27.05.2013 року № 361/17-20/НОМЕР_2.

Згідно цього акту позивачем порушено ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п. 19.1 «а» ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме встановлено неналежне ведення обліку доходів та витрат, що призвело до заниження зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року на суму 192 511,68 грн.; п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 258 348,00грн. за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

Разом с тим, відповідач посилається на акт ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ДПС від 29.03.2011 року № 1056/2301/37385698, акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 01.08.2012 року № 640/22-317/37174290, якими не підтверджено взаємовідносин з ТОВ «Глобал Грейн ЛТД-Юкрейн» та ТОВ «Оптовік плюс».

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у Святошинському районі м. Києва прийняті податкові повідомлення-рішення: №0002531720 від 10.07.2013 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 322 962,00 грн. з яких 258 348,00грн. за основним платежем та 64 578,00грн. штрафні санкції; та №0002541720від 26.07.2013 р., яким позивачу визначено суму податку з доходів фізичних осіб у сумі 192 511,68грн.

Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Згідно п.19.1 «а» Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано ст. 198 Податкового кодексу України. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, платіжні доручення тощо.

Аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з ТОВ «Глобал Грейн ЛТД-Юкрейн» та ТОВ «Оптовік плюс», які були предметом перевірки.

Водночас, позивачем на підтвердження реальності господарських правовідносин було надано до суду першої інстанції копію договору поставки № 29112010 від 29.11.2010 року, копію договору поставки № 11018 від 04.01.2011 року, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, акти звіряння розрахунків, виписки з банку які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської діяльності, тощо.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ФОП ОСОБА_2 мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Глобал Грейн ЛТД-Юкрейн» та ТОВ «Оптовік плюс» за період який перевірявся податковим органом. Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

На момент складання вказаних податкових накладних контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у зазначених осіб права на складання податкових накладних.

Отже, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ДПС від 29.03.2011 року № 1056/2301/37385698 та акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 01.08.2012 року № 640/22-317/37174290, оскільки обставини викладені в ньому не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Разом з тим, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх скасування.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Н.Е.Старова

суддя Є.В.Чаку

.

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Старова Н.Е.

Чаку Є.В.