Постанова № 38245779, 10.04.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/4730/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Курка О. П. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Александровій К.В.

за участю представників сторін:

позивача - Лахнік А.О., представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТ" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТ" до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮПІТ» звернулось до суду з позовом до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000512200 від 24.10.2013 року та №0000702200 від 03.12.2013 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.02.2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами, в тому числі ненарахування і несплата податкових зобов'язань останнім, порушує його законні права.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи, суд апеляційної інстанції ухвалив здійснювати розгляд за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення у часників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами податкового органу було проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "Юпіт" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з СФГ "Аграрій" за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р.

За наслідком проведеної перевірки складено акт №362/22-00-20/34508572 від 02.10.2013р. в якому зафіксовано ряд наявних, на думку контролюючого органу, порушень податкового законодавства, що допущені у своїй діяльності позивачем. Зокрема, у висновку акта зазначено про порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 та п.200.1, п. 200.2 та п.200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Юпіт" занижено податок на прибуток всього у сумі 1831777 грн. та занижено суми податку на додану вартість на 1724549 грн.

Наслідком проведеної перевірки та складеного акту стало прийняття податкових повідомлень-рішень: №0000512200 від 24.10.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1724549 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 431137,25 грн. та №0000522200 від 24.10.2013 р., відповідно до якого сума грошового зобов'язання з податку на прибуток збільшена на 1831777 грн., а розмір застосованої штрафної санкції становить 457994,25 грн.

04.11.2013 р. позивач оскаржив в адміністративному порядку вищезгадані податкові повідомлення-рішення до Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області. За результатом розгляду скарги рішенням ГУ Міндоходів №11453/10/10-02-11 від 20.11.2013р. вимоги позивача задоволено частково, а саме зменшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 26500 грн.(21000 грн. - основний платіж, 5250 грн. - штрафна санкція). З цих підстав відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення №0000702200 від 03.12.2013р. відповідно до якого грошове зобов'язання з податку на прибуток визначено в сумі на 1810777 грн., а розмір застосованої штрафної санкції становить 452 694,25 грн. Податкове повідомлення-рішення №0000512200 щодо грошових зобов'язань з податку на додану вартість - залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що оскільки відсутні документи які б підтверджували фактичне виробництво продукції на всіх етапах її вирощування, а саме придбання товарно-матеріальних цінностей, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, насіння, посівів сільськогосподарських культур, їх збирання та зберігання, відсутність у позивача всіх передбачених умовами Договору та чинним законодавством документів, підтвердити факт реалізації сільськогосподарської продукції СФГ "Аграрій" своєму контрагенту ТОВ "Юпіт" неможливо, тому суд дійшов висновку про відсутність у позивача підстав для віднесення відповідних сум до податкового кредиту та формування податку на прибуток, з причин власне відсутності товарів(продукції), використання яких в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності надавало б позивачу подібне право.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступні обставини.

Колегією суддів встановлено, що податковим органом на підставі акта перевірки №362/22-00-20/34508572 від 02.10.2013 року, прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000512200 від 24.10.2013 року, яким за порушення п. 14.1.181, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 2 155 686,25 грн., з яких 1724549 грн. за основним платежем та 431137,25 за штрафними (фінансовими) санкціями, та №0000702200 від 03.12.2013 року, яким за порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п.138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 2263471, 25 грн., з яких 1810777 грн. за основним платежем та 452694,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до п.138.1. ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.138.4. ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п.138.8. ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так доводи податкового органу та суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що позивач безпідставно включив до складу валових витрат вартість зернових культур, так як вказані господарські операції не підтверджені відповідними первинними документами.

19.09.2012 р. між ТОВ "Юпіт" (покупець) та СФГ "Аграрій" (постачальник) укладено договір купівлі-продажу №39, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставляти у період 2012 р. зернові культури, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити цю продукцію. Загальна кількість продукції, її дольове співвідношення за видами та кількістю, ціна на продукцію, асортимент (вид) продукції визначається у видаткових накладних.

Виконання господарських операцій за вказаним договором підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, квитанціями до прибуткового касового ордера, видатковими касовими ордерами.

Стосовно проведення розрахунків представник позивача пояснив, що 01.06.2012 року між TOB "ЮПІТ" та СФГ "Аграрій" укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого TOB "ЮПІТ" надав СФГ "Аграрій" поворотну фінансову допомогу в сумі 9 500 000 грн. для потреб відповідно до статутних цілей його діяльності. Надання грошових коштів здійснюється позичкодавцем шляхом видачі частинами коштів із каси позичкодавця або перерахуванням на розрахунковий рахунок. На виконання цього договору між сторонами також було укладено договір купівлі-продажу зерна від 19.09.2012 року, та відповідно до вимог пункту 3.2 договору про надання поворотної фінансової допомоги від 01.06.2012 року було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.12.2012 року.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що вищенаведені документи відповідають вимогам до первинних документів, містять усі визначені законом необхідні реквізити, що дає підстави для врахування їх при формуванні валових витрат та відповідно податкового кредиту платника податків.

Щодо посилання податкового органу на недобросовісність контрагента позивача - СФГ «Аграрій» як платника податків та господарюючого суб'єкта, суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Відсутність у контрагента основних засобів також не свідчить про неможливість здійснення господарських операцій, оскільки для здійснення господарської діяльності підприємство цілком законно може використовувати орендовані приміщення, транспортні засоби, обладнання, найманих працівників тощо.

Разом з тим, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій та не може свідчити про наявність підстав для висновків про фіктивність усіх правочинів які вчинялися саме юридичною особою - СФГ «Аграрій».

Законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того, відповідач на вище наведені факти посилається лише на акти перевірки та не підтверджує вказані доводи ніякими іншими доказами.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови суду першої інстанції, оскільки позивачем доведено реальність здійснення господарських операцій, а відтак податкові повідомлення-рішення №0000512200 від 24.10.2013 року та №0000702200 від 03.12.2013 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

За таких обставин, відповідно до ст. 94 КАС України, поверненню з Державного бюджету України підлягає 2894,8 грн. сплаченого судового збору.

В силу пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи встановлене порушення судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТ" задовольнити повністю .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТ" до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, - скасувати, прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000512200 від 24.10.2013 року та №0000702200 від 03.12.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮПІТ» судові витрати у розмірі 2894 (дві тисячі вісімсот дев'яносто чотири) грн. 80 коп., шляхом безспірного списання з рахунку Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "17" квітня 2014 р. .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Курко О. П.

Сторчак В. Ю.