Постанова № 38240370, 10.04.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2014 р. Справа № 910/22641/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Чірік І.О.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 617 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 03.02.14 у справі № 910/22641/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Теко ЛТД", м. Харків

про стягнення 44104,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ПАТ "Укрнафта" звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача - ТОВ "НВП Теко ЛТД" 44104,50 грн. штрафних санкцій та судові витрати. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконує умови договору купівлі - продажу № 20/3347-МРТ від 15.06.2012 р. щодо поставки товару.

В подальшому позивач звернувся до господарського суду міста Києва з клопотанням про передачу справи за підсудністю до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. матеріали справи № 910/22641/13 направлено за підсудністю до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.12.2013 р. справу № 910/22641/13 призначено до розгляду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.02.2014 р. у справі № 910/22641/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "НВП ТЕКО ЛТД" на користь ПАТ "Укрнафта" 44104,50 грн. штрафу та 1720,50 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2014 р. та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, яке полягає в розгляді справи за відсутності представника відповідача. Ухвала про відкладення розгляду справи на його адресу не надходила, на думку відповідача його позбавили можливості направити свого представника в судове засідання, яке відбулося 03.02.2014 року та ін..

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 15.06.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю НВП ТЕКО ЛТД" (продавець) укладено договір купівлі - продажу № 20/3347 - МТР, у відповідності до умов якого продавець передає, а покупець приймає і оплачує продукцію (далі - товар), відповідно до додатку, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1 договору, номенклатура та кількість товару повинні відповідати додатку.

Відповідно до п. 1 додатку до договору (а. с. 7), загальна вартість товару, що поставляється по цьому додатку, складає: 337590,00 грн.

Відповідно до п. 5 додатку до договору, дата виготовлення товару не більше 12 місяців до моменту поставки.

Відповідно до п. 6 додатку до договору термін поставки - 110 календарних днів з моменту відкриття акредитиву.

На виконання умов договору та заявки позивача від 04.10.2012 р. № Г 11-12/0657 (а. с. 9), ПАТ КБ "Приватбанк" відкрито акредитив на загальну суму 337590,00 грн. (а. с. 10).

Таким чином, термін поставки товару за договором становив - 22.01.2013 р., відповідно до п. 6 додатку до договору.

Позивач вказує, що відповідач здійснив часткову поставку товару на суму 43560,00 грн., що підтверджується актом приймання - передачі № 1 від 14.12.2012 р. (а. с. 8).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором щодо поставки товару, у зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 294030,00 грн.

Відповідно до п. 8.7 договору, за порушення терміну поставки або недопоставки товару відповідач виплачує штраф у розмірі 15% від суми простроченого або недопоставленого згідно з додатком товару.

Таким чином, позивачем нараховано відповідачу штраф на суму 294030,00 грн. (вартість товару, поставка якого була прострочена), що у відповідності до п. 8.7 договору складає 44104,50 грн.

Позивач зазначає, що 21.08.2013 р. звертався до відповідача з претензію № юр-1579 про сплату штрафних санкцій в сумі 44104,50 грн.

Відповідач відповіді на претензію не надав, штраф за прострочення поставки товару в сумі 44104,50 грн. не сплатив.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як зазначено вище, між сторонами за договором купівлі - продажу № 20/3347 - МТР від 15.06.2012 р. існували правовідносини з поставки (купівлі-продажу) товару.

Факт отримання певної кількості товару, підтверджується актом приймання - передачі № 1 від 14.12.2012 р. (а. с. 8), що ґрунтується на видатковій накладній № 590 від 14.12.2012 р.

Отже, факт часткового виконання відповідачем поставки товару та наявності заборгованості на загальну суму 294030,00 грн. підтверджується залученим до матеріалів справи первинним документом, а саме, актом приймання - передачі № 1 від 14.12.2012 р., з посиланням на видаткову накладну № 590 від 14.12.2012 р. за якими відбувалася поставка товару та міститься підпис про отримання товару позивачем.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, на виконання умов договору та заявки позивача від 04.10.2012 р. № Г 11-12/0657 (а. с. 9), ПАТ КБ "Приватбанк" відкрито акредитив на загальну суму 337590,00 грн. (а. с. 10).

Таким чином, відповідач є боржником, який прострочив виконання зобов'язання за договором.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 44104,50 грн. штрафу.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо позбавлення судом першої інстанції відповідача можливості надати пояснення по суті заявлених позовних вимог з наданням доказів у зв'язку з винесенням рішення судом за відсутності представника відповідача, який не зміг взяти участь у розгляді справи, то судова колегія вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), при чому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Як свідчать матеріали справи ухвала господарського суду Харківської області від 20.01.2014 р. надіслана на адресу відповідача 20.01.2014 р., отримана відповідачем 24.01.2014 р., що підтверджується поштовим повідомленням (а. с. 40).

Чинне законодавство України не обмежує учасників судового процесу певним колом осіб, які можуть представляти їх в суді та надає змогу скористатися своїм правом участі у судовому засіданні, надіславши іншого представника. Разом з цим, відповідач мав право на подання до суду письмових пояснень по справі. Однак, своїми процесуальними правами відповідач не скористався. Крім того, ненадання відповідачем письмових заперечень (відзиву) не призвело до прийняття неправильного по суті рішення та не може бути підставою скасування рішення місцевого господарського суду в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 1720,50 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 03.02.14 р. по справі № 910/22641/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 03.02.14 р. по справі № 910/22641/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 11.04.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.