Рішення № 38240111, 31.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1801/14 31.03.14

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до: Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-107

Голосіївського району"

про: стягнення 10 379 953,28 грн.

Суддя: Капцова Т.П.

Представники сторін:

від позивача: Левченко В.І. - пред. за довір.

від відповідача: Коцюба А.Є. - пред. за довір.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва про стягнення з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-107 Голосіївського району" 10 379 953,28 грн.

Вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання по оплаті теплової енергії за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1532102 від 01.11.2007р. у зв'язку з чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 9 941 790,33 грн. за спожиту у період з 01.10.2011р. по 01.01.2014р. теплову енергію у гарячій воді. З огляду на наявність заборгованості позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 416 077,13 грн. та інфляційні втрати в розмірі 22 085,82 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.14р. порушено провадження у справі №910/1801/14 та призначено справу до розгляду на 13.03.14р.

У судове засідання 13.03.14р. представники сторін з'явились та надали пояснення по справі.

Представником позивача долучено додаткові документи до матеріалів справи.

Представником відповідача у судовому засіданні надано відзив на позовну заяву, примірник якого, у судовому засіданні вручено представнику позивача. У відзиві на позовну заяву, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що основною статтею доходу відповідача є оплата мешканців за утримання будинків та прибудинкових територій (квартирна плата), що надходить безготівково на міський розподільчий рахунок після розщеплення платежів КП ГІОЦ КМДА. Посилаючись на Закон України «Про ціни і ціноутворення» відповідач вказує, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням встановлюють ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, зобов'язані відшкодувати суб'єкту господарювання різницю між затвердженим розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво зазначених послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів. Відповідач зазначає, що норми ч.1ст.22 та ч.1ст.19 Законів України Про Державний бюджет на 2013 та 2014 роки надають право Кабінету Міністрів України реструктурувати фактичну бюджетну заборгованість за визначеними ним видатками державного бюджету, що виникла станом на 1 січня відповідного року, та заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, у встановлених ним обсягах шляхом видачі фінансових казначейських векселів. Відповідач звертає увагу, що питання заборгованості відповідача перед енергопостачаючою компанією не залежить повною мірою від відповідача, а повинно вирішуватись прийняттям відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України. Відповідач зазначає, що позивачем не наведено помісячного розрахунку нарахувань з зазначенням кількості теплової енергії, яку було поставлено на житловий будинок та не вказано які тарифи, встановлені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) застосовано. Як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, відповідач, також, послався на те, що йому невідомо чи були зареєстровані в Міністерстві юстиції України розпорядження КМДА якими встановлено застосовані позивачем тарифи на житлово-комунальні послуги, в той час, як листами №3729 від 30.03.2011р., №870110/11-11 від 05.07.2011р. Головне управління юстиції у м.Києві Міністерства юстиції України на запит відповідача повідомило, що Розпорядження Київської міської державної адміністрації, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, в тому числі розпорядження, якими встановлюються тарифи на житлово-комунальні послуги, або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку, а застосування нормативно-правових актів без державної реєстрації є порушенням вимог законодавства України.

У судовому засіданні 13.03.14р. оголошувалася перерва до 31.03.14р.

28.03.14р. від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких, позивач зазначив про те, що ним було здійснено розрахунок заборгованості на підставі тарифів, встановлених Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго» №1729 від 14.12.2010р. (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2011 року N 1879) та Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго» №116 від 30.09.2011р.

В судове засідання 31.03.14р. представники сторін з'явились та надали пояснення по справі.

У судовому засіданні 31.03.14р. представник позивача підтримав заявлені ним позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 31.03.2014р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.11.2007р. між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник) та Комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна організація-107» Голосіївського району м. Києва (споживач) укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1532102 від 01.11.2007р. (надалі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, позивач (постачальник) зобов'язався виробити та поставити теплову енергію відповідачу (споживачу) для потреб опалення та гарячого водопостачання, відповідач (споживач) зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому Договорі.

Відповідно до 2.3.1. Договору, споживач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку №1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку №2 до Договору.

Між позивачем та відповідачем укладено додатки до Договору, якими визначено обсяги постачання теплової енергії абоненту, тарифи на теплову енергію, умови припинення подачі теплової енергії.

Згідно з п.9 Додатку №2 до Договору передбачено, що споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в МВРТ-1 за адресою: вул.Жилянська, буд.№63 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Як вбачається з п.10 Додатку №2 до Договору, споживач щомісячно:

- забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА;

- до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника, згідно з його розрахунком.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором виконані позивачем належним чином, що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) з 01.10.2011р. по 31.12.2013р., що містяться в матеріалах справи. Вказаними доказами підтверджується факт постачання позивачем відповідачу протягом вказаного періоду теплової енергії у гарячій воді.

Судом встановлено, що позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав та за спірний період, за перерахунком суду, з врахуванням тарифів встановлених Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго» №1729 від 14.12.2010р. (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2011 року N 1879) та Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго» №116 від 30.09.2011р., поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 25 832 161,29 грн.

Однак, як встановлено судом, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором по оплаті наданих послуг виконав лише частково, сплативши станом на час звернення позивача з позовною заявою до суду, а саме станом на 06.02.14р., 15 965 370,96 грн.

Таким чином, станом на час розгляду справи судом у відповідача перед позивачем рахується заборгованість за використану теплову енергію в розмірі 9 866 790,33 грн., що, також, вбачається з Акту звіряння розрахунків за теплову енергію між ПАТ «Київенерго» та КП «ЖЕО-107 Голосіївського району» за період з 01.10.2011 по 01.01.2014 (станом на 01.03.2014р.), який підписано та скріплено печатками сторін та підписами їх уповноважених представників.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Дослідивши Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1532102 від 01.11.2007р., суд прийшов до висновку про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором енергопостачання.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, згідно зі статтями 14, 526 Цивільного кодексу України, між сторонами у справі наявні цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 Цивільного кодексу України не допускається.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Як вбачається з п.10 Додатку №2 до Договору, споживач щомісячно:

- забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА;

- до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника, згідно з його розрахунком.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи (облікові картки, розрахунок заборгованості, акт звіряння розрахунків за теплову енергію) підтверджується надання позивачем послуг із постачання теплової енергії у гарячій воді та існування заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті вартості спожитої теплової енергії за спірний період у розмірі 9 866 790,33 грн.

Вказана заборгованість відповідачем не сплачена, доказів її погашення останнім не надано.

Посилання представника відповідача на те, що позивачем здійснено розрахунок заборгованості з врахуванням тарифів, встановлених розпорядженнями КМДА, які не було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, а відтак, такий розрахунок не може бути підтвердженням наявності заборгованості відповідача перед позивачем, судом до уваги не приймається, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з пояснень позивача (вх.№06-20/10092/14 від 28.03.14р.) розрахунок заборгованості здійснювався позивачем на підставі тарифів, встановлених Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго» №1729 від 14.12.2010р. (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2011 року N 1879) та Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго» №116 від 30.09.2011р.

Відповідно до ч.3 ст.20 Закону України "Про теплопотачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до п.п.6 п.4 Положення "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики", затвердженого Указом Президента України № 1059/2011 від 23.11.2011, Національна комісія регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) відповідно до покладених на неї завдань установлює ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу та постачання.

Згідно з п.6 Положення "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики", затвердженого Указом Президента України № 1059/2011 від 23.11.2011, НКРЕ для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право приймати у межах своєї компетенції рішення, що є обов'язковими до виконання суб'єктами природних монополій.

ПАТ «Київенерго» є суб'єктом природних монополій у сфері теплопостачання, у зв'язку з чим, рішення НКРЕ для позивача є обов'язковими для виконання. Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно проводилось нарахування оплати за спожиту відповідачем теплову енергію на підставі тарифів, встановлених постановами НКРЕ. За таких підстав, посилання відповідача на те, що розрахунок позивача є неправомірним, оскільки ним використовувались розпорядження КМДА, які не зареєстровані Міністерством юстиції України у встановленому законом порядку, є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо правомірності застосування ПАТ «Київенерго» тарифів, встановлених НКРЕ, також, зазначено в Постанові Верховного Суду від 11.12.2012 у справі № 22/313.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 9 941 790,33 грн. суми основного боргу підлягають частковому задоволенню в розмірі 9 866 790, 33 грн.

Щодо стягнення з відповідача решти суми боргу в розмірі 75 000,00 грн., то такі вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 75 000,00 грн. було оплачено відповідачем в січні 2014 року.

Відповідно до абз. 1 та 3 п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на те, що позивач звернувся з позовом до суду 06.02.14р., а заборгованість в розмірі 75 000,00 грн. за спожиту теплову енергію по Договору відповідачем було сплачено в січні 2014р., то на час звернення позивача з позовною заявою до суду права позивача в частині оплати 75 000,00 грн. за спожиту теплову енергію у гарячій воді у період з 01.10.2011р. по 01.01.2014р. відповідачем порушені не були.

За таких підстав, відповідно до приписів абз. 1, 3 п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 75 000,00 грн. слід відмовити.

Крім суми основного боргу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 416 077,13 грн. та інфляційні втрати в розмірі 22 085,82 грн.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат.

З огляду на те, що за розрахунок позивача щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 416 077,13 грн. та інфляційних втрат в розмірі 22 085, 82 грн. підлягають задоволенню в розмірі, заявленому позивачем.

Відповідно до ч.1 ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В частині позовних вимог, в задоволенні яких судом відмолено, судові витрати покладаються на позивача, а в частині задоволених позовних вимог, судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація 107 Голосіївського району» (01033, м.Київ, вул.Тарасівська, буд.23/25, код ЄДРПОУ 35509619) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м.Київ, Печерський район, площа Івана Франка, буд.5, код ЄДРПОУ 00131305) 9 866 790 (дев'ять мільйонів вісімсот шістдесят шість тисяч сімсот дев'яносто) грн. 33 коп. - суми основного боргу, 416 077 (чотириста шістнадцять тисяч сімдесят сім) грн. 13 коп. - 3% річних, 22 085 (двадцять дві тисячі вісімдесят п'ять) грн. 82 коп. - інфляційних втрат та 72551 (сімдесят дві тисячі п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 96 коп. - суми судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 14.04.2014 р.

Суддя Капцова Т. П.