Рішення № 38240101, 25.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25600/13 25.03.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

До Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-13»

про стягнення 182 739, 74 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача: Залерцов М.О. - дов.

Від відповідача: Голова правління - Мазира Л.В., Чугаєнко О.М. - за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з «Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-13» заборгованості за надані послуги з водопостачання і водовідведення в розмірі 147 902, 85 грн., інфляційні витрати в розмірі 649, 86 грн., 3% річних в розмірі 4 473, 69 грн., штрафні санкції в розмірі 29 580, 57, пеню в розмірі 132, 77 грн.

06 лютого 2014 року представник Відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив повністю.

Відповідач в наданому суду відзиві та представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Заперечення мотивовані тим, що умовами договору, що укладений між сторонами, не передбачений обов'язок відповідача сплачувати позивачу вартість послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів, та стоків вже гарячої води.

За клопотанням Позивача та Відповідача, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, спір у даній справі вирішено у строк у відповідності п.3 ст.69 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.1998 року між ДКО "Київводоканал", правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке в свою чергу було перейменоване в Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі по тексту - Позивач; Постачальник за Договором) та Житлово-будівельним кооперативом «Арсеналець-13» (далі по тексту - Відповідач; Абонент за Договором) було укладено Договір №05060/4-10 на послуги водопостачання та водовідведення.

Відповідно до п. 1 Договору, постачальник (Позивач) зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та водовідведення, а абонент (Відповідач) - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 року.

Відповідно до пункту 3.1 договору, кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками позивача та відповідача.

Відповідно до пункту 3.6. договору відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у триденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів.

Пунктом 3.7. договору передбачено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, відповідач зобов'язаний у триденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання акту. При невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем.

З метою ідентифікації відповідача як абонента, одночасно із укладанням Договору, відповідачу було присвоєно код абонента №4-485.

При розгляді справи судом встановлено, що після укладання договору сторони не вносили до умов договору змін в частині встановлення відповідачеві додаткового коду абонента №4-50485, а вимоги про плату за цим кодом позивач став пред'являти абоненту (відповідачу) вже в процесі дії договору, то за таких обставин суд погоджується з твердженням Відповідача щодо самовільного встановлення позивачем відповідачеві додаткового коду абонента №4-50485 є порушенням позивачем умов договору, прав відповідача та норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги» де відсутня така житлово-комунальна послуга як вода для підігріву, а є послуга - гаряче водопостачання.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач звернувся до суду, зокрема, із вимогою про стягнення заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення холодної води та постачання холодної води, яка використовувалась для виготовлення гарячої та водовідведення.

Відповідно до ст.ст. 16, 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно зі ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Статтею 19 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" встановлено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

Відповідно до вимог п. 3.1. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 року, які набули чинності з жовтня 2008 року, вказано, що розрахунки за спожиту питну воду здійснюються на підставі показників засобів обліку.

Відповідно до п. 3.14 Правил № 190, у разі відсутності у споживача засобів обліку на каналізаційних випусках кількість стічних вод визначається за кількістю води, що надходить з мереж централізованого водопостачання та з інших джерел.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача про стягнення вартості води використаної для потреб гарячого водопостачання не підлягають задоволенню, оскільки згідно п. 3.13 Правил № 190 розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на підставі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюється суб'єктами господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Доказів знаходження на балансі Відповідача теплових пунктів (котелень) для підігріву води Позивачем не надано.

Крім того, умовами Договору передбачено постачання позивачем відповідачу питної води, яка споживається відповідачем та обліковується його лічильниками у кубічних метрах, та не передбачено оплати відповідачем питної води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів АЕК «Київенерго» у вигляді гарячої води за кількістю, визначеною позивачем розрахунковим методом.

Умовами Договору передбачено постачання холодної води та послуг з прийняття стоків холодної води, та не передбачено постачання холодної води, що йде на підігрів, та стоків вже гарячої води.

Позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами були укладені будь-які додаткові угоди до договору, в яких було б врегульовано питання щодо порядку визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої води, суду не надано.

Тому, враховуючи, що Договором не передбачений обов'язок відповідача оплачувати обсяги холодної води, яка використовується для гарячого водопостачання та опалення, а інших договорів не надано, то відповідно суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 147 902, 85 грн.

Щодо посилання Позивача в своїй позовній заяві на те, що начебто Відповідачем не дотримано п. 3.7. Договору, а тому дані Позивача щодо кількості або вартості отриманих послуг вважаються прийнятими Відповідачем, не приймаються судом до уваги, оскільки предметом договору не є постачання води на підігрів, то і застосування положення 3.7. Договору можливе лише щодо надання послуги з постачання води, яка обліковується за даними водолічильника №110205427 WPDуnamic-80. Тобто, застосування вказаного пункту Договору можливе при непогоджені з кількістю і вартістю отриманих послуг з водовідведення та водопостачання холодної води, що визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих Позивачем.

Крім того, при розгляді справи судом встановлено, що відповідно до п. 3.6. договору відповідач зобов'язаний розраховуватися за послуги водопостачання у порядку встановленому чинним законодавством у триденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей же строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При розгляді справи судом встановлено, що сторонами визначений строк оплати у триденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.

Однак, Позивачем не надано доказів представлення платіжних документів, як це передбачає п. 3.6. договору та не надано доказів направлення вимоги в порядку ст. 530 ЦК України, а тому суд приходить до висновку, що строк оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення не настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 147 902, 85 грн. за водопостачання та водовідведення задоволенню не підлягають.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Оскільки, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу задоволенню не підлягають, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені, трьох процентів річних, індексу інфляції та штрафу.

Всебічно та об'єктивно дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-13» слід відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на Позивача.

Керуючись ст. 33, ст.ст. 49, 82 - 85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.04.2014р.

Суддя Борисенко І.І.