Ухвала суду № 38238700, 10.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2014 року м. Київ К/800/43189/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року

у справі № 820/4049/13-а

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларикс Консалтінг ЛТД"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2013 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларикс Консалтінг ЛТД", відповідно до якого просило: стягнути з відповідача на користь відповідача адміністративно - господарські санкції в розмірі 35454, 61 гривень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року позов задоволено.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, відповідно до якої, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати його рішення та позов задовольнити.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права та наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1-2 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі по тексту - Закон № 875-XII), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Судами встановлено, що у 2012 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становила 96 осіб, відповідно кількість інвалідів - штатних працівників, які мали працювати на підприємстві становила 4 особи, проте фактично працювало 2 особи з інвалідністю.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Посилаючись на зазначені положення статті 20 Закону № 875-XII, позивач просить стягнути з відповідача спірні адміністративно-господарські санкції, оскільки останній відмовляється добровільно їх сплатити.

Та поряд слід врахувати, що відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно частини 3 статті 19 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до частини 1-3 статті 18 Закону № 875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на наведене, слід вважати, що обов'язок працевлаштування інвалідів для відповідача полягає у створенні належних робочих місць та відповідних умов роботи, а також у наданні необхідної інформації та здійсненні відповідної звітності. Відповідач не зобов'язаний самостійно відшуковувати інвалідів для працевлаштування на своєму підприємстві. Працевлаштування інвалідів здійснюється за умов їх безпосереднього звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю " Соларикс Консалтінг ЛТД" або до відповідного центру зайнятості населення.

Судами встановлено, що відповідач протягом звітного періоду звітував перед позивачем про зайнятість та працевлаштування інвалідів, також подавав до Харківського міського центру зайнятості щомісячні звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, з зазначенням кількості вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів передбачених положеннями статті 18 Закону № 875-XII, тому, апеляційний суд дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій передбачених статтею 20 Закону № 875-XII, з огляду на положення частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права.

Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року у справі № 820/4049/13-а - залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: