Ухвала суду № 38238647, 05.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2014 р. м. Київ К-25018/10-С

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Кошіля В.В., Лосєва А.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника позивача - Терещука О.О.,

представника відповідача - Стеценка М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2009 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2010 року

у справі № 2а-5929/09/2670

за позовом Компанії «ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED» в особі Представництва «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Компанія «ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED» в особі Представництва «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0002432240/0 від 01 червня 2009 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0002432240/0 від 01 червня 2009 року в частині стягнення сум податку на додану вартість та накладення штрафних (фінансових) санкцій за порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту «г» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» на суму 2146359,50 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2009 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0002432240/0 від 01 червня 2009 року про визначення Представництву «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) на суму 382186,50 грн. В іншій частині постанову залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2010 року і постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Печерському районі м. Києва провела планову виїзну перевірку Представництва «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» (Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 18 липня 2000 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 18 липня 2000 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої був складений акт № 161/22-4/21700078 від 19 травня 2009 року.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені, зокрема: вимоги підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з січня 2007 року по вересень 2008 року включно на загальну суму 1264273,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за період з липня 2008 року по грудень 2008 року включно на загальну суму 23883,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що: Представництво «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» занизило податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 278674,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 254791 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на загальну суму 23883,00 грн., по операціях з надання послуг оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, за цінами, нижчими від звичайних цін, рівень яких згідно відповіді Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу «Держзовнішінформ» Міністерства економіки України за 1 м2 площі приміщень становив: у 2007 році - 189,38 грн. без податку на додану вартість (середньоарифметичне значення 35 доларів США + 40 доларів США за курсом НБУ 5,05); у 2008 року - 214,62 без податку на додану вартість (середньоарифметичне значення 35 доларів США + 50 доларів США за курсом НБУ 5,05); згідно наданих до перевірки документів Представництво «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» не нарахувало та не сплатило податок на додану вартість у сумі 9482,60 грн. за операцією з дарування квартири АДРЕСА_1 згідно договору дарування б/н від 23 березня 2007 року, укладеного між Компанією «ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED» (дарувальником) в особі представника Компанії Шатової Галини Іванівни та ОСОБА_4 (обдарованим), вартість дарунка сторони оцінили у сумі 47413,00 грн.; Представництво «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» не нарахувало та не сплатило податок на додану вартість у сумі 1000000,00 грн. за операцією з продажу офісного приміщення, розташованого по АДРЕСА_2, згідно договору купівлі-продажу б/н від 20 березня 2008 року, укладеного між Компанією «ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED» (продавцем) в особі представника Компанії Мельник Світлани та ОСОБА_6 (покупцем), продаж якого вчинено за 5000000,00 грн.

01 червня 2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002432240/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила Представництву «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 2528546,00 грн., у тому числі: 1264273,00 грн. - за основним платежем, 1264273,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що майно, яке було відчужене згідно вказаних вище договорів дарування та купівлі-продажу, належало Компанії «ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED» і було відчужене саме Компанією «ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED» через представників за дорученням та без участі Представництва «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед». Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, здавалось в оренду за цінами, значно нижчими від рівня звичайних цін на аналогічні приміщення.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, виходив з того, що податковим органом була порушена процедура визначення звичайних цін, встановлена пунктом 4.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення. В частині задоволених позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Однак, повністю погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія не може, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Відповідно до підпункту «г» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За приписами частини 3 статті 244 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судами попередніх інстанцій, договір дарування від 23 березня 2007 року був укладений Компанією «ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED» (дарувальником) в особі представника Компанії - Шатової Галини Іванівни, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої ОСОБА_7 - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 18 грудня 2006 року за реєстраційним № 5308 (т.1 арк. справи 173); договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 20 березня 2008 року був укладений Компанією «ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED» (дарувальником) в особі представника Компанії - Мельник Світлани, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої Брайян ОРейлі - державним нотаріусом міста та графства Дублін, Ірландія, 27 березня 2007 року (т.1 арк. справи 174).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для нарахування Представництву «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість за вказаними вище операціями дарування та купівлі-продажу, оскільки майно за цими договорами було відчужене саме Компанією «ТOTTENHAM OFFICES & HOUSES LIMITED» через представників за дорученням та без участі Представництва «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед».

Також, підставою для визначення Представництву «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість стало те, що Представництво «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» надавало послуги оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, за цінами, нижчими від звичайних цін, згідно відповіді Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу «Держзовнішінформ» Міністерства економіки України.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

За приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з абзацом 1 підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 квітня 2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва звернулась до Представництва «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» із запитом, в якому з посиланням на підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» просило надати економічне обґрунтування рівня договірних цін, за якими Представництво «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» здає об'єкти нерухомості, що належать нерезиденту, іншим суб'єктам господарювання - орендарям (т.1 арк. справи 132).

Листом від 30 квітня 2009 року Представництво «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» надало відповідь на запит податкового органу, в якому вказало, що за відсутності регулювання цін на оренду об'єктів нерухомості Представництво «Тоттенхем офісіз енд хаусіз лімітед» при визначенні цін на послуги керується положеннями статті 3, частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України (т.1 арк. справи 131-132).

Також, 16 квітня 2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва звернулась із запитом до Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу «Держзовнішінформ» Міністерства економіки України, в якому просила навести середню вартість оренди нежитлових (офісних) приміщень, зокрема, за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 арк. справи 129).

24 квітня 2009 року Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу «Держзовнішінформ» Міністерства економіки України на запит податкового органу надав відповідь, в якій вказав, що середній рівень цін з оренди офісних приміщень конкретно за адресою: АДРЕСА_2, відсутній. Загальний рівень цін з оренди офісних приміщень, що здаються в оренду у центральних районах м. Києва нерезидентами України, у 2007 році становив 35-40 доларів США, у 2008 році - 35-50 доларів США за 1 м2 приміщень. Зазначений рівень залежить від стану та від розташування приміщення, рівня інфраструктури тощо (т.1 арк. справи 130).

Разом з цим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, не надав належної правової оцінки тому, що у наданій Державним інформаційно-аналітичним центром моніторингу «Держзовнішінформ» Міністерства економіки України відповіді не вказано, в яких саме центральних районах склався такий рівень цін на послуги оренди (з урахуванням того, що у запиті податкового органу був вказаний район, в якому розташоване приміщення, а саме: Печерський район м. Києва), а також не надав належної правової оцінки, застереженню щодо того, що зазначений рівень залежить від стану та від розташування приміщення, рівня інфраструктури тощо.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та задовольняючи позов, посилався лише на те, що податковим органом була порушена процедура визначення звичайних цін, встановлена пунктом 4.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

При цьому, судом апеляційної інстанції не було враховано, що методика визначення податкових зобов'язань за непрямими методами законом не визначена, з огляду на що у податкового органу були відсутні правові підстави для застосування методики донарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Отже, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2009 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2010 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2010 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ В.В. Кошіль

______ А.М. Лосєв