Ухвала суду № 38238389, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/40358/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Агротехпромнафта" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011

у справі № 2а-2114/08/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агротехпромнафта"

до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської

області

про визнання недійсним акту та скасування податкового повідомлення -

рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Агротехпромнафта" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про визнання недійсним акта перевірки №447/23-1/31160611 від 26.06.2007 та протиправним податкового повідомлення-рішення №0000712301/0 від 26.06.2007.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового та іншого законодавства у правовідносинах з ПП „Антарес плюс" за період з 30.08.2005 по 31.05.2007 та складено акт №447/23-01/31160611 від 22.06.2007.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення №0000712301/0 від 26.06.2007, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість 466549, 57 грн., штрафних санкцій 233278, 80 грн.

В порядку адміністративного оскарження рішенням Державної податкової адміністрації України №10947/6/25-0115 від 31.10.2007, повторна скарга платника податків залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Актом перевірки №447/23-01/31160611 від 22.06.2007 встановлено, що між позивачем та Приватним підприємством „Антарес плюс" укладений договір на поставку мазуту №10/05-АА від 10.05.2006 з додатками на загальну суму 2799297, 40 грн., в тому числі податок на додану вартість 466549, 70 грн.

Вказані товари були оплачені позивачем в сумі 140000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №134 та №135 від 04.07.2006.

Також, між тими ж саме підприємствами був укладений зустрічний договір комісії №29/06 від 29.06.2006, згідно якого позивачу надавалось доручення на придбання для ПП „Антарес плюс" цукру-піску на загальну суму 1532550 грн. та 472350 грн., що підтверджується відповідно додатками до цієї угоди №2 від 04.07.2006 та №1 від 29.06.2006.

Вказані умови договору були виконані сторонами, про що зазначено у акті приймання-передачі від 01.08.2006, згідно якого на адресу позивача був поставлений цукор-пісок, що підтверджується податковими накладними.

На підставі факту оплати отриманого мазуту нафти за мінусом різниці в отриманні цукру-піску Приватним підприємством „Антарес плюс" на адресу позивача були виписані податкові накладні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вироком суду від 29.05.2008 податкові накладні, за якими позивач відніс суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту не були підписані уповноваженою посадовою особою, вони не фіксували зміст фактично проведеної господарської операції, а були підроблені, що робить ці податкові накладні недійсними, в зв'язку з чим, позивачем безпідставно сформований податковий кредит відповідних податкових періодів.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Порядок) визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що податкова накладна вважається дійсною, якщо виписана від імені юридичної особи - платника податку на додану вартість.

Окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.

При цьому суди попередніх інстанцій не обґрунтували, чому залишили поза увагою факт оприбуткування позивачем придбаних товарів та використання їх у власній господарській діяльності та залишили поза увагою докази здійснення позивачем господарської операції з придбання товару.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки тому чи відбулась фактично угода, посилаючись на те, що від імені контрагента податкову накладну підписала інша особа, що за мазут сплачено цукром, а не грошима.

Також з'ясувати чи було сплачено податок на додану вартість в ціні товару.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Агротехпромнафта" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011 у справі № 2а-2114/08/1570 задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Агротехпромнафта" задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011 у справі № 2а-2114/08/1570 скасувати.

Справу № 2а-2114/08/1570 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко